культурного переказу.
ПАСТИР І ДУХІВНИК, з оцінки діяльності О. Єльчанінова І. Ілліним
Вищим даром його був дар пастиря і духівника.
ЧОМУ НЕ ЗГОРІВ РАЗОМ З ТАНКОМ, з «Розмов Сергія Архипова з Павлом Васильовичем
Флоренським про особистість Олександра Єльчанінова»
– Як ви оцінюєте еміграцію Олександра? Адже багато його співвітчизників (серед них і друг о.
Павло Флоренський) залишилися на Батьківщині, узявши на себе хрест мучеництва?
– У далекі дисидентські роки співалася така пісенька: «Викликали мене в політвідділ, запитали,
чому я разом з танком не згорів». Чи маємо право ми запитувати у людей того часу про цей
«танк»? Можна благочестиво захоплюватися тими, хто залишився, змінив «Париж на Соловки і
захотів до кінця розділити долю з своїм народом», як говорив про мого діда о. Сергій Булгаков. А
ті, хто виїхав...
На початку 20-х років минулого століття розпочався, як писали в наших шкільних підручниках,
«тріумфальний хід радянської влади», хід цей наблизився до Тифлісу. Перед багатьма тоді постав
вибір. Вибір постав і перед генералом Левандовським. Цей вибір запропонував йому барон
Врангель, який був на той час начальником штабу Кавказького фронту. Він кликав генерала, героя
війни, Георгіївського кавалера, в Білу Армію. Генерал Левандовський відповів, що «не воює з
своїм народом».
Тоді йому надали вагон для «евакуації». ...»Евакуйовані» випили гірку чашу вигнанців. Честь і
хвала їм, що ні вони, ні їх діти не стали «іванами непам’ятайлами». Батьківщину не понесеш на
підошвах черевиків. Вони несли її в серці, а любов до неї і вічну тугу за нею передали своїм дітям.
