Гайдебуров Вячеслав (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ГАЙДЕБУРОВ В’ячеслав Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Журналіст, поет, публіцист, літературний критик.

З сім‘я священика. Брат, Гайдебуров П., – письменник, видавець. За сімейними переказами, пред-

ки Г. – кошові отамани Запорозької Січі.

Народився 3 (15) 1850 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Звів рахунки з життям 14 (26) лютого 1894 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ).

Закінчив Миколаївську гімназію (1869), Петербурзький університет.

Впродовж 14 років допомагав старшому братові редагувати газету «Тиждень» та додатку до неї –

«Книги «Тижня». Коли того не стало, самостійно очолив справу. Проте тривало це недовго –

усього півтора місяці.

Друкувався в газеті «Тиждень», журналі «Природа і мисливство».

Перу Г. належать статті про М. Ф. Достоєвського, М. Ю. Лермонтова, М. О. Некрасова, М. Є.

Салтикова-Щедріна.

Писав дуже багато, але під численними псевдонімами, тому творчість нашого земляка майже

невідома.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Некрасов, М.Салтиков-

Щедрін, В. Соловйов, О. Брянцев та ін.


***

БЕЗ БРЕХНІ

, з творчого кредо В. Гайдебурова

Писати без брехні.

НЕ ГОВОРИ, ЩО ТИ ПІДЕШ В МОГИЛУ, з вірша В. Гайдебурова «Тьмяно світить сонце», присвяченого М. Некрасову

Не говори, что ты сойдешь в могилу

Никем не оценен и не любим,

Что бесполезно ты растратил силу,

Что ты народу был чужим.

Нет, Родина стоит неизмеримо

У твоего одра и шлет привет Тебе,

Наш горячо любимый,

Наш истинный, народный наш поэт...


МЕНЕ ПЕРЕКОНАВ, з листа Г. Достоєвської К. Случевському від 24 липня 1887 р.

Вельмишановний Костянтине Костянтиновичу!

Пробачте, що мій лист приходить так пізно: з розмови з Гайдебуровим я зробила висновок, що Ви

негайно після повернення відправитеся до села, і лише тепер Гайдебуров мене в цьому переконав

у помилковості такої думки.

Дуже мене заспокоїла Ваша відповідь йому: ми були в надзвичайному утрудненні, чи посилати

Його Вищості вітальну телеграму чи ні, оскільки Школа не мала права цього зробити без дозволу

єпархіального начальства, я ж сама не посміла послати, боячись, щоб це не сприйняли за

фамільярність чи настирливість.

Сердечно вдячна і віддана Г. Достоєвська.

Ялта, до запитання.


СВІДОК ПОХОРОНУ НЕКРАСОВА, з інтерв’ю Т. Глушкової О. Мраморнову

Чи знаєте ви, як проходили похорони Некрасова, які зібрали тисячі і тисячі тодішньої «безбожної»

молоді? Крім того, що був дотриманий весь православний ритуал церковного відспівування (про

що свідчить і Достоєвський ), люди всі вісім верст до цвинтаря, в жорстокий мороз, несли на

руках труну Некрасова, а натовп, що ніс попереду вінки, розповідає Гайдебуров, «весь шлях –

хором чоловік в двісті – співала «Святий, Боже», і співала так старанно, що я боюся, як би

більшість їх не захворіли дифтеритом».

Була там з своїми вінками і «Земля і воля»...


ДОБРІ СТОСУНКИ З ДОСТОЄВСЬКИМ, з дослідження Л. Яковлєва «Скорботний аркуш»

Страхов досить точно передає описану в медичних дослідженнях різку зміну настроїв у

епілептиків – від солодкуватої сентиментальності до неспровокованої злісності. А в «незручних» і

тому не включених в трафаретні підбірки мемуарів про великого письменника спогадах І. Янжула

і Л. Оболенського Достоєвський і зовсім предстає класичним епілептоїдом, створюючи скандали

«на порожньому місці».

І. Янжул згадує як на обіді у Гайдебурова під час легких закусок і розмов, котрі ні до чого не

зобов’язують, про гриби і овочі «раптом (!) пролунав різкий і дещо верескливий голос Ф. М.

Достоєвського», який затіяв «найдратівливішим і злим тоном» недоречну суперечку про переваги

садівництва над городництвом.


ЗНАЙДЕНО МЕРТВИМ, з замітки в газеті «Новий час» від 15 (27) лютого 1894 р.

Сьогодні, о 8 годині ранку, знайдений мертвим у власній постелі в кімнаті будинку №5 у Свічному

провулку дворянин В’ячеслав Гайдебуров, 42 років. У залишеній покійним записці від повідомляє, що отруївся ціаністим калієм. Причину самогубства покійний пояснює сумом, що оволодів ним

після смерті брата, письменника… П. О. Гайдебурова, який помер нещодавно і якого він гаряче

любив.

В. О. Гайдебуров не мав власної родини і вів холостяцьке життя. В його паперах знайдено заповіт, у якому зроблено розпорядження щодо залишених ним грошей та майна.