КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Вейнберг Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ВЕЙНБЕРГ Петро Ісайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, історик літератури. Псевдонім – Гейне з Тамбова.

З купецької родини. Брат, Вейнберг Павло, – письменник; син, Вейнберг Б., – гляціолог, геліотехнік.

Народився 16 (28) червня 1831 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 3 (16 липня) 1908 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в пансіоні В. Золотової (1835-1841), одеському Ришельєвському ліцеї (1841-1850), закін-

чив історико-філологічний факультет Харківського університету (1850-1854).

Служив чиновником особливих доручень при тамбовському губернаторові (1854-1958), чиновни-

ком в Міністерстві юстиції (кінець 1850-х), в Головному інтендантському управлінні (1862-1866), очолював літературний відділ журналу «Будильник» (1866-1867), кафедру російської літератури в

варшавському університеті (1868-1874), перебував при Власній його імператорської Величності

канцелярії (1874-1890), виконував обов’язки приват-доцента Петербурзького університету (1887-1894), викладав на Вищих жіночих педагогічних і драматичних курсах Театрального училища

(1894-1897), був головою Спілки взаємодопомоги російських письменників (1897-1901).

Почесний академік Російської академії наук (1905).

Голова Літературного фонду Росії.

Друкувався в газетах «Тиждень», «Іскра», «Тамбовські губернські відомості», «Біржові

відомості», «Новини», «Санкт-Петербурзькі відомості», «Театральна газета», журналах «Син

Вітчизни», «Літературний літопис», «Сучасник», «Вітчизняні нотатки», «Діло», «Російське сло-

во», «Російське багатство», «Веселун», «Дзвін», «Пантеон літератури», «Століття», «Північний

вісник», «Витончена література».

Як літератор дебютував ще студентом в журналі «Пантеон» перекладом драми «Клоді» Ж. Санд

(1851).

Перша книга «Вірші» вийшла в Одесі 1854 р. Повний збірник побачив світ в 1901 р.

Зацікавленість як читачів, так і критики викликали цикл «Мелодії сірого кольору» (1858) та збір-

ник «Гумор. Вірші Гейне з Тамбову» (1863). А романс «Він був титулярним радником» (1859) пок-

лав на музику О. Даргомижський, і він вже незабаром набув неабиякої популярності. Всього понад

80 його віршів покладено на музику.

В. – автор підручників та посібників, цікавих спогадів.

Перу нашого земляка належать «Сторінки з історії західних культур» (1907), чисельні водевілі, оперні лібрето.

Перекладав Горація, Данте, Г. Гейне, Ф. Шіллера, Д. Байрона, І. Гете, Л. Бернє, В. Гюго, В. Шекс-

піра.

Видав, як у власних перекладах, так і інших авторів, 12-томник Г. Гейне, 6-томник І. Гете, 2-

томник Л. Бернє.

Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Толстой, І. Гончаров, Ф. Достоєвський, В. Гаршин, І.

Тургенєв, В. Дорошевич, К. Арабажин, Ф. Коні, М. Некрасов, О. Дружинін, П. Анненков, В.

Боткін, О. Писемський, А. Фет, В. Немирович-Данченко, Д. Менделєєв та ін.


***

СМІЯТИСЯ БЕЗ ІКРИ ШКІДЛИВО, з

життєвого кредо П. Вейнберга

Мені шкідливо сміятися на холоді. ... Треба за ікрою послати. Ікра на мене чудово впливає.

ВІН БУВ ТИТУЛЯРНИМ РАДНИКОМ, романс П. Вейнберга

Он был титулярный советник

Она – генеральская дочь.

Он скромно в любви объяснился.

Она прогнала его прочь!

Она прогнала его прочь!

Пошел титулярный советник

И буйствовал целую ночь.

И винном тумане носилась

Пред ним генеральская дочь,

Пред ним генеральская дочь!


СТОРОЖ СПИТЬ, вірш П. Вейнберга «Черговий»

Выхожу один я в коридоры,

Подо мной паркетный пол блестит,

Сторож спит, потупив в землю взоры,

И курьер в просонках говорит.

Вкруг меня все прибрано примерно;

Чисто все, спокойно все кругом...

Что же мне так скучно и так скверно,

Будто в грязь вступил я сапогом?

Я не жду от жизни ни полушки,

И не жаль мне прожитых ничуть;

Я ищу дивана и подушки,

Я б хотел разлечься и заснуть.

Но не так, как глупо спят в могиле!

Я б хотел заснуть, чтоб видеть сон,

Будто я уже чиновник в силе,

Будто я начальством награжден.

Так заснуть, чтоб слух всегда лелея,

С лаской мне начальник в уши пел,

На плечах чтоб, вечно зеленея,

Воротник чиновничий висел.

ТРАГІЧНЕ І