водій машини є членом Науково-дослідного управління Військово-морських сил. Він був
полонений соромливим професором і просив його зайти до управління через день чи два. Він
сказав Брейту, що флот зацікавлений в рішенні ряду особливо цікавих фізичних проблем.
Професор погодився...
...Шукали людину, яка могла б запропонувати засоби захисту бойових кораблів від німецьких
магнітних мін. Брейт погодився допомогти і почав працювати. Незабаром його ідеї вивели на
правильний шлях фізиків Науково-дослідного управління. Трохи згодом Брейта знову викликали
до урядової установи.
Там йому сказали, що вважають його єдиною людиною, здатною здійснювати координаційну і
напрямну роботу із створення нової бомби. Чиновники додали при цьому, що немає намірів
використовувати бомбу в ході війни, вона служитиме просто засобом залякування на той випадок, якщо німці опанують такою ж зброєю. «Але я поганий адміністратор, заперечив Брейт, невже вам
не вдалося знайти когось більш відповідного для роботи з координації?». Йому відповіли: «З
американських учених ніхто, окрім Вас, не здатний виконати цю роботу. Решта майже всіх
фізиків, що беруть участь в подібних дослідженнях, – іноземці».
Таким шляхом миролюбного професора умовили головувати в першому комітеті у Вашингтоні по
вивченню «швидкого ділення» (таким терміном позначили некеровану ланцюгову реакцію, що
протікає в атомній бомбі).
...Уперше його просили врятувати від загибелі військові кораблі. Удруге мотивуванням була
загроза можливого руйнування Сполучених Штатів. Тепер йшлося про загрозу руйнування всієї
земної кулі! На нього одного лягла вся тяжкість відповідальності; його думка повинна бути
правильною.
...Брейт, звичайно, міг ухилитися від рішення поставленого перед ним такого важкого і
відповідального завдання. Але він пам’ятав, що у такому разі воно буде покладене на іншого
ученого, який міг би виявитися менш розсудливим, ніж він.
Досить значний час, протягом якого вся тяжкість відповідальності за долі Землі і її мешканців
лежала на вузьких професорських плечах, він рахував і роздумував дні і ночі. Закінчивши
зрештою обчислення, довів, що вторгнення в легкі елементи землі реакції, викликані в
термоядерній бомбі, неможливі за жодних обставин, що це суперечило б основним законам
природи.
Та все ж інші сумніви повинні були тоді краяли Брейта. Його обчислення усували, звичайно,
найбільшу перешкоду на шляху до виготовлення надбомби. Але тепер він ніс свою частку
відповідальності, якщо бомбу колись використають не задля експериментів, а з метою принести
світові жахливі руйнування.
І коли миролюбний професор зрозумів це, він, ймовірно, сильно страждав...
