БРЕЙТ Грегорі
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: американський.
Фізик. Один з фундаторів прискорювальної техніки. У фізиці існує науковий термін «формула
Брейта – Вігнера» (1936).
З міщанської родини.
Народився 14 липня 1899 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 11 вересня 1981 р. в США.
Закінчив університет Д. Гопкінса в штаті Меріленд (1920).
Працював асистентом і викладачем Лейденського, Міннесотського університетів, Технологічного
інституту Карнегі (1921-1929), Нью-Йоркського (1929-1934), Вісконсинського (1934-1947),
Єльського (1947-1968), Буффальського (1968-1974) університетів.
Член Національної академії наук США (1939)
Кавалер медалі Б. Франкліна (1964), Національної медалі науки США (1967).
Лауреат премії Боннера (1969).
Спеціалізувався з проблем ядерної структури, властивостей ядерних сил, теорії розсіяння,
квантової теорії, квантової механіки, квантової електродинаміки, теорії прискорювачів, фізики
високих енергій.
Розвинув першу квантово-механічну теорію ефекту Ханле (1933).
Дав пояснення аномального магнітного моменту електрона (1948).
Спільно з Э. Кондоном і Р. Презентом висунув гіпотезу ізотопічної інваріантності ядерних сил, звернувши увагу на еквівалентність сил «протон – нейтрон» і «протон – протон» (1936).
У парі з Э. Кондоном розробив теорію розсіяння протонів на протонах.
Уперше з І. Рабі вказав, що спіни і магнітні моменти ядер можна вимірювати, вивчаючи
відхилення атомних пучків.
Брав участь в американському атомному проекті, проте рано залишив його (1942).
Друкувався в журналі «Physical Review».
Перу нашого земляка належить книга «Теорія резонансних ядерних реакцій».
Творчості Б. присвятили свої розвідки А. Арсеньєв «Про резонансне розсіяння на потенціалі типу
«пастки» і формулі Брейта –Вігнера» і В. Макаров «Про потенціал Брейта в квантовій
електродинаміці».
До США емігрував разом з батьками (1915).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – Е. Фермі, Л. Сцілард, П. Еренфест, Е. Теллер, Р.
Оппенгеймер, Е. Кондон, Р. Презент, М. Тув, І. Рабі, Ю. Вігнер та ін.
***
ЩО ВСЕРЕДИНІ «ЧОРНОЇ СКРИНЬКИ»
, з книги Г. Брейта «Теорія резонансних ядерних
реакцій»
Хоча визначення комплексного імпедансу для всіх частот повністю описує дію котушки для
багатьох цілей, його недостатньо в інших випадках і він не розкриває безпосередньо фізичну
природу об’єкту усередині «чорного ящика». Проте у разі ядерної реакції кінцевою метою є
з’ясування будови ядерної системи, а не простий опис її реакції на зовнішні дії.
Однією з цілей цієї книги і є з’ясування того, в якому ступені внутрішню структуру ядра можна
охарактеризувати за допомогою методу «чорного ящика». Додатковою метою є з’ясування того,
якою мірою V1-матричная теорія може дати простий опис внутрішньої структури, з тим щоб
визначити параметри, які характеризують цю внутрішню будову.
СПРОСТУВАВ ОЧЕВИДНЕ, з енциклопедії «Лауреати Нобелівської премії»
У 1925 р. голландські фізики Семюєль А. Гоудсміт і Джордж Е. Уленбек висунули ідею, згідно
якої власний магнітний момент електрона дорівнює величині, відомій під назвою магнетона Бора
(на честь Нільса Бора). Всі вимірювання атомних властивостей, проведені до 1947 р., підтвердили
правильність постулату Гоудсміта – Уленбека. Крім того, цей постулат безпосередньо витікає з
релятивістського квантово-механічного рівняння, сформульованого в 1928 р. Полем Діраком, яке
описує всі відомі властивості електрона.
Проте 1947 року Рабі і його колеги виміряли різницю між деякими енергетичними рівнями водню
і порівняли отримані результати з теоретичними припущеннями. В обчисленнях використали
значення власного магнітного моменту електрона, постульоване Гоудсмітом і Уленбеком, і
величину магнітного моменту протона, залежно від магнітного моменту електрона.
Коли з’ясувалося, що експериментальні результати розходяться з теоретичними прогнозами,
американський фізик Грегорі Брейт висловив припущення про те, що значення, прийняте
Гоудсмітом і Уленбеком, може бути хибним.
БУВ ПЕРШИМ, з статті «Квантова формула» в «Технічному словнику»
Термін майже, строго кажучи, можна застосовувати тільки до таких областей простору, де імпульс
р – дійсна
