Какуйловича і ієромонаха Кирила Флоринського, архім. Іларіона Григоровича, ієром. Іакова
Блонницького, ієром. Варлаама Лящевського, ієром. Гедеона Смолінського), але випущена лише
18 грудня 1751 р. і досі друкована з незначними змінами...
Остання слов’янська редакція носить відбиток обізнаної і ревної ученості, гідної глибокого
історичного шанування.
БЛИЗКІСТЬ ДО ГРЕЦЬКОГО ВАРІАНТУ, з монографії В. Русака «Виправлення Біблії»
Джерелом освіти, як і раніше, вважався слов’янський текст Біблії. Недоліки Острозького видання,
надрукованого майже без змін в Москві 1663 року, були зрозумілі для багатьох. Крім того, це
видання мало майже бібліографічну рідкість. За словами святителя Димитрія, в Малоросії її важко
було знайти навіть в церквах.
...До 1747 року над Біблією працювали архім. Іларіон (Григорович) і ієром. Іаков (Блонницький).
У допомогу їм викликали з Київської академії Симона (Тодорського), ієром. Варлаама
(Лящевського) і Гедеона (Слонімського), яким і судилося закінчити багаторічну і важку роботу.
Основною характеристикою нового тексту служить його близькість до грецького варіанту.
Біблія, надрукована в грудні 1751 року, була пущена в продаж і миттєво розпродана. Потреба в ній
була настільки великою, що за першим виданням (1200 примірників) незабаром знадобилися інші
(1756, 1757, 1759).
ЄДИНА ЗНАЮЧА ЛЮДИНА, з кореспонденції «Історія виправлення слов’янської Біблії і
видання її в 1751 р» на sedmica.orthodoxy.ru
До 1747 р. над Біблією працювала лише одна знаюча людина, вчитель Московської академії ієром.
Іаков Блонницький. Нарешті вирішено було викликати на допомогу йому двох вчителів з київської
академії, де священна філологія знаходилася тоді в квітучому стані, яким і судилося закінчити
багаторічну і складну роботу. Блонницький працював з ними тільки до 1748 р.
У загальному плані вони ближче за всі колишні комісії зійшлися з першою комісією Феофілакта;
прагнучи триматися ближче до старого слов’янського тексту, вони враховували, окрім тексту
LХХ, й інші тексти грецькі, латинський і єврейський, за якими був здійснений старий
слов’янський переклад, знов переклали з грецького книги Товіту і Іудіфь, 3 Єздри виправили за
Вульгатою, зробили багато нових виправлень, перерахували всі виправлення в особливому
рукописі і частково в передмові до Біблії з історією всього виправлення і забезпечили свою працю
короткими викладами змісту кожної біблейської книги.
ЧАРІВЛИВІСТЬ РЕЛІГІЙНОЇ СВЯТИНІ, з книги І. Євсєєва «Нариси з історії слов’янського
перекладу Біблії»
Київська Академія того часу говорила і писала латиною; виступи на так званій народній мові
представляли суміш південноросійської, польської і латинської мов з додатком до них зрідка
церковнослов’янських речень і утворень; до програми навчання слов’янська мова включена не
був. Писання південноросійських учених того часу стилізувалися в Москві і Петербурзі стосовно
типу великоросійського наріччя.
Природно, що знавець грецької мови, ієромонах Іаков Блонницький, вчитель богослов’я, грецької і
єврейської мов ієромонах Варлаам Лящевський і вчитель філософії ієромонах Гедеон
Слонимський, котрі потрудилися у виправленні Єлізаветинської Біблії, не були знавцями і
прихильниками слов’янської мови в найчистішій формі. Вони дали, що могли дати, і з повним
правом могли сказати: fecimus, quod potuimus: meliora facient potentes!
Продукт настроїв і скромних традиційних знань XVIII століття в сфері Слов’янської Біблії,
Єлізаветинська виправлена Біблія 1751 року як побутове явище вищого порядку відразу після
виходу в світ проявила себе в незрозумілому для строгої свідомості науки впливі на навколишню
атмосферу, в стихійному зростанні цього впливу до ступеня непохитної твердості, до чарівливості
релігійної святині.
Як снігова грудка при обертанні поступово збільшується в своєму об’ємі, так і наявність такого
предмету самим фактом свого перебування на очах у всіх піднімає його значення, освячує його
форму до ступеня обов’язкового шанування з набагато більшим і дотиковим ступенем поваги
несхильним до цього шанування, ніж за невизнання очевидних наукових доводів строгого
дослідження.
