Блонницкий Иаков (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БЛОННИЦЬКИЙ Іаков


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Богослов, священик, філолог, перекладач. У чернецтві – Іаков (1729).

З родини священика.

Народився 27 січня 1711 р. в с. Орлівці Єлизаветградського повіту Херсонської губернії Російської

імперії (нині – Казанківський район Миколаївської області України).

Помер 14 квітня 1774 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Закінчив Києво-Могилянську академію.

Був ченцем лубенського Мгарського монастиря (1735-1741), учителем Тверської семінарії (1741-

1743), Московської слов’яно-греко-латинської академії (1743-1748), ченцем білгородського

Миколаївського (1748-1751), грецького Зографського (1751-1761), київського Богоявленського

Братського (1761-1774) монастирів.

Б. – автор короткої грецької граматики.

Переклав церковнослов’янською «Єнхірідіон» Єпіктета (1744), ухвали Єрусалимського собору

1672 р. проти кальвіністів книгу Діонісія Ареопагіта про небесну і церковну ієрархію (усі – 1748-

1750).

Залишилися незакінченими лексикони елліно-словенський і словено-елліно-латинський, граматика

церковнослов’янської мови. Остання нині зберігається в архіві московського Св. Синоду.

Працював в комісії з виправлення слов’янського перекладу Біблії (1745-1748).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Григорович, С. Тодорський, М. Семенов, Ф.

Лопатинський, І. Горленко, Г. Слонимський, С. Ліхуда, Ф. Полікарпов, В. Лящевський, І. Ліхуда,

Р. Заборовський та ін.


***

ГЕТЬ КУМИРІВ

, з релігійного кредо І. Блонницького

Не створи собі кумира.

ПРИМІТКИ СКЛАЛИ ЦІЛИЙ ТОМ, з розділу «Переклади Біблії церковнослов’янською

мовою» в «Бібліологічному словнику»

Першою в Росії книгою, що вийшла з-під друкарського верстата, було Євангеліє 1553-1554. Потім

з’явився «Апостол» диякона Федорова і низка видань в західноросійському краї: заблудовські

Євангелія і Псалтир (1569-1570), львівський «Апостол» (1574), віленські Євангеліє і Псалтир

(1575-1576). Працями кн. Острозького і Федорова була видана церк.-слов. першодрукована Біблія

(див. ст. Острозька Біблія). На цьому виданні ґрунтувалася «Московська Біблія» 1663. Вона

готувалася за дорученням царя Олексія Михайловича групою зах.-рос. учених на чолі з Єпіфанієм

Славінецьким. Справа «була виконана по-учнівському погано, представляючи у всьому точний

передрук острозького видання». Перекладачі усвідомлювали всі вади своєї праці: не хапало

хороших грецьк. рукописів і фахівців. Тому робота над перекладом продовжувалася.

... Примітки склали цілий том, майже рівний самій Біблії.

УМІЛІ МУЖІ З КИЄВА, з розвідки П. Юнгерова «Вступ до Старого Завіту»

Зважаючи на труднощі з виправленням слов’янського перекладу, яке тривало занадто довго, Св.

Синод від 2 серпня 1745 року ухвалив: «умілим мужам (між якими були і природні греки, і учені)

Біблію прочитати, і які речення в ній ...виявляться несхожими або скороченими, ті звірити з

грецькими Бібліями.»...і якщо вони виявляться схожими хоч з одним з читань LXX тлумачників, їх

залишити, а якщо ніде не виявиться ніякої паралелі, то їх виписати в особливий зошит і подати на

розгляд Синоду.

Аби уникнути помилковості їх донесень, велено їм вести щоденний журнал своїх робіт і «читань»,

який і почався «21 серпня 1745 р. в середу об 11 годині після полудня» і акуратно вівся до кінця

діяльності – початку 1747 року.


РЕВНА УЧЕНІСТЬ, з статті М. Глубоковського «Бібліологія»

Це, звичайно, дорогоцінний пам’ятник російської літератури і з цього боку справедливо і ретельно

вивчається фахівцями-філологами. Але він є ще виразником відомого грецького прототипу і

певним тлумаченням біблейського змісту, тому підлягає науковому дослідженню вже з

текстуально-екзегетичної точки зору.

Роботи цього роду мають три найголовніші стадії в історії слов’янської Біблії: а) якнайдавніший

слов’янський текст до кінця XV століття – за прагнення відновити первинний Кирило-

Мефодієвський вигляд, який служив би свідком тодішнього грецького біблейського тексту в

Константинопольській Церкві; б) друкована Острозька Біблія 1581 р., перевидана в Москві 1663

року з незначними виправленнями, переважно в правописі («першодрукована Біблія»), а істотніше

покращувана в 1671 г.; в) Єлизаветинська Біблія, котра готувалася ще з епохи Петра Великого (з

1712 р.) і яка різночасно переглядалася (особливо з 1741 року працями архімандрита Фадея

Какуйловича і ієромонаха Кирила Флоринського, архім. Іларіона Григоровича, ієром. Іакова

Блонницького, ієром. Варлаама Лящевського, ієром. Гедеона Смолінського), але випущена лише

18 грудня 1751 р. і досі друкована з незначними змінами...

Остання слов’янська редакція носить відбиток обізнаної і ревної ученості, гідної глибокого

історичного шанування.


БЛИЗКІСТЬ ДО ГРЕЦЬКОГО ВАРІАНТУ, з монографії В. Русака «Виправлення Біблії»

Джерелом освіти, як і раніше, вважався слов’янський текст Біблії. Недоліки Острозького видання,

надрукованого майже без змін в Москві 1663 року, були зрозумілі для багатьох. Крім того, це

видання мало майже бібліографічну рідкість. За словами святителя Димитрія, в Малоросії її важко

було знайти навіть в церквах.

...До 1747 року над Біблією працювали архім. Іларіон (Григорович) і ієром. Іаков (Блонницький).

У допомогу їм викликали з Київської академії Симона (Тодорського), ієром. Варлаама

(Лящевського) і Гедеона (Слонімського), яким і судилося закінчити багаторічну і важку роботу.

Основною характеристикою нового тексту служить його близькість до грецького варіанту.

Біблія, надрукована в грудні 1751 року, була пущена в продаж і миттєво розпродана. Потреба в ній

була настільки великою, що за першим виданням (1200 примірників) незабаром знадобилися інші

(1756, 1757, 1759).


ЄДИНА ЗНАЮЧА ЛЮДИНА, з кореспонденції «Історія виправлення слов’янської Біблії і

видання її в 1751 р» на sedmica.orthodoxy.ru

До 1747 р. над Біблією працювала лише одна знаюча людина, вчитель Московської академії ієром.

Іаков Блонницький. Нарешті вирішено було викликати на допомогу йому двох вчителів з київської

академії, де священна філологія знаходилася тоді в квітучому стані, яким і судилося закінчити

багаторічну і складну роботу. Блонницький працював з ними тільки до 1748 р.

У загальному плані вони ближче за всі колишні комісії зійшлися з першою комісією Феофілакта;

прагнучи триматися ближче до старого слов’янського тексту, вони враховували, окрім тексту

LХХ, й інші тексти грецькі, латинський і єврейський, за якими був здійснений старий

слов’янський переклад, знов переклали з грецького книги Товіту і Іудіфь, 3 Єздри виправили за

Вульгатою, зробили багато нових виправлень, перерахували всі виправлення в особливому

рукописі і частково в передмові до Біблії з історією всього виправлення і забезпечили свою працю

короткими викладами змісту кожної біблейської книги.


ЧАРІВЛИВІСТЬ РЕЛІГІЙНОЇ СВЯТИНІ, з книги І. Євсєєва «Нариси з історії слов’янського

перекладу Біблії»

Київська Академія того часу говорила і писала латиною; виступи на так званій народній мові

представляли суміш південноросійської, польської і латинської мов з додатком до них зрідка

церковнослов’янських речень і утворень; до програми навчання слов’янська мова включена не

був. Писання південноросійських учених того часу стилізувалися в Москві і Петербурзі стосовно

типу великоросійського наріччя.

Природно, що знавець грецької мови, ієромонах Іаков Блонницький, вчитель богослов’я, грецької і

єврейської мов ієромонах Варлаам Лящевський і вчитель філософії ієромонах Гедеон

Слонимський, котрі потрудилися у виправленні Єлізаветинської Біблії, не були знавцями і

прихильниками слов’янської мови в найчистішій формі. Вони дали, що могли дати, і з повним

правом могли сказати: fecimus, quod potuimus: meliora facient potentes!

Продукт настроїв і скромних традиційних знань XVIII століття в сфері Слов’янської Біблії,

Єлізаветинська виправлена Біблія 1751 року як побутове явище вищого порядку відразу після

виходу в світ проявила себе в незрозумілому для строгої свідомості науки впливі на навколишню

атмосферу, в стихійному зростанні цього впливу до ступеня непохитної твердості, до чарівливості

релігійної святині.

Як снігова грудка при обертанні поступово збільшується в своєму об’ємі, так і наявність такого

предмету самим фактом свого перебування на очах у всіх піднімає його значення, освячує його

форму до ступеня обов’язкового шанування з набагато більшим і дотиковим ступенем поваги

несхильним до цього шанування, ніж за невизнання очевидних наукових доводів строгого

дослідження.