КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Айзман Давид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Ново-Миколаївську.

Азріель намагався згадати усе найнепривабливіше і похмуре про батьківщину... Це вдається йому

без особливих зусиль... Але результат не міняється, і настрій залишається все той же: туга і туга.

...У кінці зими, узявши з банку свої гроші, він сів на пароплав і поїхав до Росії.

Азріель не поїхав у своє містечко; у вигляді проби залишився в місті, де жили його старі.

– ...Безглузда ти істота, нікчемна істота! – сердито говорив Симон Азріелю, вихлюпуючи на траву

залишки чаю. – Жив ти в країні вільній, молодій, прекрасній... Був незалежний, міг робити що

завгодно, говорити що завгодно, слухати що завгодно – навіщо ж було повертатися сюди, на цю

каторгу, під це ярмо... Раб ти! Раб за природою!

– ...Смійся.. Дратуй, кричи на мене, – із зусиллям промовив він потім. – Кричи... А я ось хочу так...

Додому бажав... І усе..

Симон мовчки дивився на брата, і обличчя його стало задумливим і сумним.

– Більше не дратуватиму, – глухо сказав він. – Я завтра від’їжджаю... Туди. В Америку... Я добув

гроші... Пароплав йде уранці. Сьогодні ми востаннє проводимо вечір разом... Туди, в країну

свободи, – мрійно промовив він після певної паузи.

...Він підійшов до брата і узяв його за обидві руки.

– Азріелю! Ось ти знову втратив тут усе – від’їжджай знову! Їдемо разом, їдемо обоє.

– Ні, – насупившись, промовив Азріель. – Я зубожів знову. Нічого... Майбутнім літом я наймуся

робітникам... ось в цьому ж самому саду... і залишуся жити ту... удома.

Місяць ласкаво дивився з далекого неба і сяйвом срібла одягав і землю, і людей, і бажання їх, і

марення...


БІЛЬШЕ СМАКУ, з листа В. Короленка Д. Айзману від 15 березня 1901 р.

Полтава

Милостивий государ.

«Алтин» – принаймні у такому вигляді – не піде. Задум хороший, в історії художника є риси

цікаві, але виконання «залишає бажати дуже багато чого». ...Може бути, що в якомусь одеському

гуртку колись були в ходу такі слівця і обороти, але на звичайного читача це справить дивне

враження. І справа не в одних окремих виразах.

...Коротше кажучи, на мою думку, над оповіданням треба попрацювати. У задумі, а подекуди і у

виконанні Ви все-таки значно посунулися проти перших оповідань, але – простоти, простоти

більше і – смаку.

Бажаю усього хорошого

Вол. Короленко.

P.S. Заголовок я б теж змінив.


ГІРШЕ ЗА МАТЮКИ, з листа А. Горького Д. Айзману від 21 листопада 1904 р.

Чисто особисте зауваження: органічно не виношу слів «єврейчик» і «жид». Для мене це гірше

матюків.


НАДИХНУЛИ ВИ, з листа Д. Айзмана А. Горькому від 29 листопада 1906 р.

Коли я писав мою п’єсу, я відчував, що надихнув мене Максим Горький. Без нього «Терновий

кущ» або не був би написаний зовсім, або вийшов би значно слабкішим...

Вже після відправки п’єси Вам і в Берлін я зробив в ній декілька поправок, – невеликих, але

місцями дуже істотних.


АЙЗМАН МЕНІ ЦІКАВИЙ, з листа А. Горького О. Амфітеатрову від 29 (30?) листопада 1906 р.

Капрі

Дорогий Олександре Валентиновичу!

Будьте ласкаві, скажіть Давиду Яковичу, щоб він послав рукопис свій мені – Неаполь, Капрі, – тут

скоро буде П’ятницький, і я йому, негайно, передам п’єсу. А тим часом і сам прочитаю, бо цікавий

мені Айзман.

А доки – тисну руку. Кланяюся дружині і усім близьким вашим.


ЧУДОВА П’ЄСА, з листа А. Горького І. Ладижникову в листопаді 1906 р.

А[йзман] написав чудову п’єсу з побуту євреїв-революціонерів. Робота – яскрава, подій – скільки

завгодно, четвертий акт – озброєне повстання. ...Характери – дивні, взагалі, це велика річ, з

високим підйомом.


ПОРІВНЮЮТЬ З ШЕКСПІРОМ, з листа Г. Ахматової С. фон Штейну від 13 березня 1907 р.

Напишіть, якої у Вас в гуртку думки про Давида Айзмана. Його порівнюють з Шекспіром, і це

мене бентежить. Невже будемо ми сучасниками генія?


ЗРАДИВ СТИЛЮ, з рецензії Б. Бугрова «Айзман Давид Якович»

Залишаючись в цілому вірним реалістичним традиціям (хоча і не без домішок натуралістичних

тенденцій у відтворенні жахів навколишньої дійсності), тяжіючи до поглибленого психологічного

конфлікту, Айзман в той же час не цурався піднесених лірико-патетичних інтонацій, всіляко

підкреслював авторський суб’єктивний початок.

У пізніших повістях і оповіданнях ці риси його стильової манери посилилися: замість

об’єктивного, хоча і ліризованого, викладу, замість виразних предметних деталей, спрямованих до

психологічної характеристики