Азріель намагався згадати усе найнепривабливіше і похмуре про батьківщину... Це вдається йому
без особливих зусиль... Але результат не міняється, і настрій залишається все той же: туга і туга.
...У кінці зими, узявши з банку свої гроші, він сів на пароплав і поїхав до Росії.
Азріель не поїхав у своє містечко; у вигляді проби залишився в місті, де жили його старі.
– ...Безглузда ти істота, нікчемна істота! – сердито говорив Симон Азріелю, вихлюпуючи на траву
залишки чаю. – Жив ти в країні вільній, молодій, прекрасній... Був незалежний, міг робити що
завгодно, говорити що завгодно, слухати що завгодно – навіщо ж було повертатися сюди, на цю
каторгу, під це ярмо... Раб ти! Раб за природою!
– ...Смійся.. Дратуй, кричи на мене, – із зусиллям промовив він потім. – Кричи... А я ось хочу так...
Додому бажав... І усе..
Симон мовчки дивився на брата, і обличчя його стало задумливим і сумним.
– Більше не дратуватиму, – глухо сказав він. – Я завтра від’їжджаю... Туди. В Америку... Я добув
гроші... Пароплав йде уранці. Сьогодні ми востаннє проводимо вечір разом... Туди, в країну
свободи, – мрійно промовив він після певної паузи.
...Він підійшов до брата і узяв його за обидві руки.
– Азріелю! Ось ти знову втратив тут усе – від’їжджай знову! Їдемо разом, їдемо обоє.
– Ні, – насупившись, промовив Азріель. – Я зубожів знову. Нічого... Майбутнім літом я наймуся
робітникам... ось в цьому ж самому саду... і залишуся жити ту... удома.
Місяць ласкаво дивився з далекого неба і сяйвом срібла одягав і землю, і людей, і бажання їх, і
марення...
БІЛЬШЕ СМАКУ, з листа В. Короленка Д. Айзману від 15 березня 1901 р.
Полтава
Милостивий государ.
«Алтин» – принаймні у такому вигляді – не піде. Задум хороший, в історії художника є риси
цікаві, але виконання «залишає бажати дуже багато чого». ...Може бути, що в якомусь одеському
гуртку колись були в ходу такі слівця і обороти, але на звичайного читача це справить дивне
враження. І справа не в одних окремих виразах.
...Коротше кажучи, на мою думку, над оповіданням треба попрацювати. У задумі, а подекуди і у
виконанні Ви все-таки значно посунулися проти перших оповідань, але – простоти, простоти
більше і – смаку.
Бажаю усього хорошого
Вол. Короленко.
P.S. Заголовок я б теж змінив.
ГІРШЕ ЗА МАТЮКИ, з листа А. Горького Д. Айзману від 21 листопада 1904 р.
Чисто особисте зауваження: органічно не виношу слів «єврейчик» і «жид». Для мене це гірше
матюків.
НАДИХНУЛИ ВИ, з листа Д. Айзмана А. Горькому від 29 листопада 1906 р.
Коли я писав мою п’єсу, я відчував, що надихнув мене Максим Горький. Без нього «Терновий
кущ» або не був би написаний зовсім, або вийшов би значно слабкішим...
Вже після відправки п’єси Вам і в Берлін я зробив в ній декілька поправок, – невеликих, але
місцями дуже істотних.
АЙЗМАН МЕНІ ЦІКАВИЙ, з листа А. Горького О. Амфітеатрову від 29 (30?) листопада 1906 р.
Капрі
Дорогий Олександре Валентиновичу!
Будьте ласкаві, скажіть Давиду Яковичу, щоб він послав рукопис свій мені – Неаполь, Капрі, – тут
скоро буде П’ятницький, і я йому, негайно, передам п’єсу. А тим часом і сам прочитаю, бо цікавий
мені Айзман.
А доки – тисну руку. Кланяюся дружині і усім близьким вашим.
ЧУДОВА П’ЄСА, з листа А. Горького І. Ладижникову в листопаді 1906 р.
А[йзман] написав чудову п’єсу з побуту євреїв-революціонерів. Робота – яскрава, подій – скільки
завгодно, четвертий акт – озброєне повстання. ...Характери – дивні, взагалі, це велика річ, з
високим підйомом.
ПОРІВНЮЮТЬ З ШЕКСПІРОМ, з листа Г. Ахматової С. фон Штейну від 13 березня 1907 р.
Напишіть, якої у Вас в гуртку думки про Давида Айзмана. Його порівнюють з Шекспіром, і це
мене бентежить. Невже будемо ми сучасниками генія?
ЗРАДИВ СТИЛЮ, з рецензії Б. Бугрова «Айзман Давид Якович»
Залишаючись в цілому вірним реалістичним традиціям (хоча і не без домішок натуралістичних
тенденцій у відтворенні жахів навколишньої дійсності), тяжіючи до поглибленого психологічного
конфлікту, Айзман в той же час не цурався піднесених лірико-патетичних інтонацій, всіляко
підкреслював авторський суб’єктивний початок.
У пізніших повістях і оповіданнях ці риси його стильової манери посилилися: замість
об’єктивного, хоча і ліризованого, викладу, замість виразних предметних деталей, спрямованих до
психологічної характеристики