КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Айзман Давид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

АЙЗМАН Давид Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-єврейський.

Письменник.

З міщанської родини. Батько, Айзман Я., – дрібний крамар; брат, Айзман М., – письменник.

Народився 14 (26) березня 1869 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 26 вересня 1922 р. в с. Дитячому Селі Петроградської губернії РРСФР (нині – м. Пушкін

Ленінградської області РФ). Похований на місцевому Казанському цвинтарі.

Закінчив Миколаївське реальне училище (1886), навчався в Одеській малювальній школі (1890-

1896), Паризькій вищій школі образотворчих мистецтв (1896-1898).

Друкувався в газетах «Південець», «Одеський вісник», журналах «Російське багатство»,

«Сучасний світ», «Журнал для усіх», «Освіта», «Червоне знамено».

Як літератор дебютував нарисом «Трішки в бік» (1901).

Потім настала черга книг «Чорні дні» (1904), «Терновий кущ» (1905), «Дружини» (1906), «Кривава

повінь» (1908), «Сімейні справи» (1910), «Правда небесна» (1912), «Світлий бог» (1914),

«Латинський квартал», «Літній роман» (обидві – 1916), «Консул Гранат» (1923).

Перу нашого земляка також належать доробки «Льодохід», «Ранок Анчля», «Приятелі»,

«Земляки», «Вороги», «На чужині», «Раб», «Без неба», «Серце буття», «Про один злочин»,

«Спокута».

За життя наш земляк мав 7-томне зібрання своїх творів (1911-1916).

Його п’єсу «Терновий кущ» заборонила цензура.

Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Купрін, К. Чуковський, М. Арцибашев, А. Горький, О.

Амфітеатров, В. Короленко, К. П’ятницький та ін.


***

ДВОНОГІ ВОВКИ

, з повісті Д. Айзмана «Кривава повінь»

І наймирніші люди – завжди чесні, найпомірніші обивателі – завжди тихі, озвучували тепер думки

злочинні, бажання злісні, прагнення хижі. Дух швидкого збагачення, дух раптової наживи проник

до серця – ...їх тривожив і бентежив і наливав такою напругою, таким гострим страхом

помилитися, прогавити щасливий, можливо, єдиний випадок, що тут же, потихеньку, давалися

присяжні запевняння не схибити, не схибити нізащо, і вже вживалися усі потрібні заходи – огляд і

приготування куточків, де награбоване зручніше заховати.

...Поряд із сподіваннями дрібного крадійства чулися темні плани вбивць... І не було жалості, не

було співчуття, втрачалися почуття правди і сорому, – і усе, що людину від худоби відділяє,

втрачалося і зникало. Темнішою за худобу ставала людина, кровожернішою за вовка.


СТРАДНИКИ, з п’єси Д. Айзмана «Терновий кущ»

Шейва (чоловікові). Йди, йди додому, вмиєшся хоч.

Меєр. Ох почекай.. сил немає.. (Він говорить важко, начебто вибіг на гору, відсапуючись і

витираючи піт з обличчя). Сьогодні по дачах кістки збирав.. Кісток в мішку зо два пуди... І коли

тягнеш мішок на спині спекою, голодний, – а пилюка така, що усього тебе так і засипає, і ще з

кожної дачі вискакують собаки і хапають тебе за литки, і трапляється, що двірник замахнеться на

тебе мітлою... ох! – так робиться солодко, що коли б не сива борода, то ліг би ось так ось серед

дороги і заплакав...

Берл. Ну я не заплачу.. У мене інші заплачуть!

Меєр. Хто ж це – інші?

Берл. А ось ті, які так влаштували, що людина з сивою бородою і хвора, змушена дворами ходити

збирати кістки...

Самсон. Усе наше життя страдницьке. Усі ми страдники.

Меєр. Нічого.. Якось... Зазітхав, застогнав, і гайда далі! І не озирайся.. Озирнешся – осліпнеш...

Берл. Ні, осліпнуть інші. (З раптовою злістю.) Очі я у них вирву, прокляті нутрощі я вирву у них!

Meєр. Ой, Берле, Берле! Навчи тебе... А що може очікувати людину, яка ось так міркує?

Самсон. А що чекає вас, якщо ви інакше міркуєте? А що усіх нас чекає?


РАБ, з оповідання Д. Айзмана «Додому»

Коли Азріель оголосив, що знову залишає Америку і від’їжджає на батьківщину, у свій Ново-

Миколаївськ, усі знайомі напали на нього, як на божевільного. Хто в гніві кричав і сварився, хто

весело знущався і реготав.

– На батьківщину? Та ти сказився? Дубина ти, на батьківщину?!

Азріель відмовчувався.

...Ось твердять знайомі в один голос, що на батьківщині погано. І це таки правда, що погано; ого, яка це свята правда! Брудне містечко Ново-Миколаївськ, маленьке, вулиць немає, будиночки

нікчемні, темно, виють ночами собаки, а урядник Опанас Іванович, так він зліший за усіх собак

разом... Так, дуже недобре в