Юшкевич Семен (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЮШКЕВИЧ Семен Соломонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З міщанської родини.

Народився в 1868 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер 1927 р. в м. Парижі (Франція).

Навчався в Одеських єврейському училищі, 2-й гімназії, закінчив медичний факультет Паризького

університету.

Друкувався в журналах «Схід», «Російське багатство», «Світ Божий», «Журнал для всіх»,

«Освіта», збірниках «Знання».

Як літератор дебютував в журналі «Російське багатство» оповіданням «Кравець» (1897).

Потім настала черга оповідань «Розпад», «Іта Гайне», «Євреї», «Наші сестри», «Новий пророк»,

повісті «Епізоди», роману «Леон Дрей», драм «Голод», «Король», «Мізерере», «Місто».

За життя мав двотомне (1906) та п’ятитомне (1903-1908) зібрання творів.

Не сприйнявши більшовицького режиму, емігрував до Франції (1920).

Серед друзів та близьких знайомих Ю. – М. Горький, Л. Андрєєв, А. Горнфельд, Л. Авербах та ін.


***

ТАЄМНИЦЯ,

з творчого кредо С. Юшкевича

Ніхто не відкриє секрету своєї творчості. Під тортурами не викаже.

НАПРИКЛАД, Я ПОМЕР, з оповідання С. Юшкевича «Будиночок божевільного»

Кого, ви мене розумієте, я в Миколаєві не знав і хто мене не знав? Куплю дружині пальто, вже всі

знають про це, вітають, в кожному будинку говорять, що Шмірер купив дружині пальто, а тут я

можу навіть на руках ходити, і ніхто не відзначить.

Хоча навіщо, запитаю вас, моєму божевільному потрібно, щоб мене знали? Б’юся з ним, але хіба

це допомагає. Дай йому Миколаїв, дай миколаївський базар, синагогу, знайомі вулиці, цвинтар.

Цвинтар теж, розумієте ви мене?

Ну ось, наприклад я помер. Де я лежатиму? Там, в Миколаєві, була вже така поважна компанія:

батько, мати, дід, бабуся, родичі, покійний лікар Нахумович, і взагалі свої люди, розумієте ви

мене. А тут з ким я лежатиму? Хто прийде до мене в цьому дикому місті, у кого тут є час на

цвинтарі швендяти?


ТАЛАНОВИТИЙ І ПОТРІБНИЙ, з листа М. Горького К. П’ятницькому

Він (Юшкевич С. – авт.), на мій погляд, невимірно талановитіший за Чирікова і потрібніший за

Андрєєва.


ЛЮДИНА-ОКЕАН, з листа Л. Андрєєва М. Горькому

Коли немає під рукою Юшкевича, то необхідний хоч океан, щоб не затихнуло в душі відчуття

величного!


ВОРОГ – ПРО ВОРОГІВ, з передмови Л. Авербаха до повісті С. Юшкевича «Епізоди»

Це книга про нашого ворога. І це книга, ворогом написана. У цьому її подвійна цінність.

...Книга С. Юшкевича змальовує нам нашого ворога людиною, у якої замість розуму, – страх,

замість бадьорості – боязке тремтіння.

«Епізоди» написані ним в 1922 р., книга вийшла в Берліні у видавництві «Гамаюн». Перо

Юшкевича, проти волі письменника, робить нашу справу. Справді, це міжнародне обличчя нашого

ворога.


ЖАХ ЮШКЕВИЧА, з статті А. Горнфельда «Юшкевич Семен Соломонович»

В оповіданні «Розпад» Юшкевич показав, як розкладаються засади старого єврейського життя,

міського і буржуазного, розпадається колишнє суспільне життя, втрачаючи заборону зовнішньої

організації, що ще залишилася від минулої внутрішньої спайки: розпадається і сильна донині

своєю єдністю, своєю моральною стійкістю єврейська родина, не зв’язана ніяким духовним

верховним початком, понівечена скаженою боротьбою за життя. Образи цієї боротьби – жах

Юшкевича.

...Особливо характерна для внутрішніх суперечностей обдарування Юшкевича мова його

персонажів, то грубо перекладена з «жаргону», на якому говорить єврейська народна маса, то

якась особлива, риторично пишномовна.

У драмах Юшкевича ледь помітний рух, а дійові особи, котрі характеризуються не стільки

вчинками, скільки одноманітно-галасливими розмовами, індивідуалізовані дуже мало. Виняток

становить остання драма «Король», яка має сценічні і ідейні достоїнства.

Письменник національний за перевагою, Юшкевич насправді далеко не той єврейський

побутоописувач, яким його прийнято вважати. Його порівняно мало цікавить побут, він, по суті,

не спостерігач зовнішніх життєвих дрібниць і охоче схоплює лише загальні контури життя; тому

його зображення бувають іноді туманні, грубі і позбавлені смаку, але ніколи не бувають дрібними,

незначними. З іншого боку, відчувається, що зображення єврейства не є для нього етнографічною

метою: еврейство Юшкевича – найзнайоміше йому середовище, в якому розвиваються загальні

форми життя.


КНИГУ ЗАБОРОНИЛИ, з електронного довідника «Заборонені книги російських письменників і

літературознавців. 1917-1991»

У повісті «Епізоди» зображено (вельми саркастично, треба зазначити) життя багатої єврейської

сім’ї в південному місті, як можна зрозуміти, – в Одесі 1917-1920 рр. Мотиви вилучення книги,

крім імені самого автора, зводяться до того, що детально описана обстановка в місті – хаос

евакуації, втеча добровольців, нескінченні пограбування і погроми, викликані захопленням міста

то червоними, то білими, то зеленими і неодноразовою зміною «урядів».

ТРАГІЧНИЙ ГУМОР, з розвідки А. Бахраха «Про одеський Жилблаз»

Мало не з книжки в книжку Горький друкував його оповідання в таких популярних в ті далекі дні

збірках «Знання»...

Хто тоді не чув імені Юшкевича? Хто його не читав? Адже не було неначе жодного ліберального

(тоді цей епітет мав інше значення, ніж нині) літературного почину, який обійшовся б без імені

Юшкевича в списку співробітників. Його – не мешканця Москви, навіть кооптували в московське

письменницьке «Середовище», яке зіграло, як відомо, чималу роль в літературному житті почала

століття.

Однак, ймовірно, головним, що зробило популярним ім’я Юшкевича, були постановки в

Художньому театрі двох чи трьох його п’єс, з яких найбільший успіх мала драма з містичним

ухилом «Мізерере». Настільки вона припала до смаку публіці і критиці, що після «Анатеми»,

котра наробила стільки гамору її знаменитого із знаменитих автора, Леоніда Андрєєва,

звинуватили мало не в плагіаті у Юшкевича.

А згодом з’явився і важкий роман, який описує пригоди Леона Дрея, свого роду одеського

Жилблаза 20-го століття. Це епопея вульгарного, але пронозливого комівояжера, написана з

великою часткою гумору і з безперечним талантом. Вона була вельми цікава за фактурою, тим

паче, що «крутійський роман», як цей жанр іменують літературознавці, в рамках сучасності був

явищем новим і свіжим. Роман цей витримав безліч видань, перевидавався навіть в Радянському

Союзі, перевидавався і за кордоном і справді знайомив читача із специфічним життям Одеси,

міста «Не як інші», «Одеси-мами», як його іронічно прозивали.

...Мені згадується (можливо, в спогадах все трохи утрирується), що, не зважаючи на незначність

засобів, у Юшкевичів завжди готувалися домашні соління, варилися варення – все за одеськими

рецептами! – і господиня з особливою привітністю пригощала гостей якимись особливо смачними

і апетитними котлетками. А сам Юшкевич мав не лише природжену гостинність, а й якусь

ласкавість, майже ніжність по ставленню до гостя.

За кордоном він писав мало, та й прожив недовго – раптово помер від розриву серця, встигнувши

перевидати деякі старі свої книги і випустивши одну нову... Дещо спрощуючи, можна сказати, що

лебедина пісня Юшкевича, – «Епізоди» – написана людиною, котра була надзвичайно

спостережливою і разом з тим мала неабияке відчуття гумору... Створив книгу гірку і багато в

чому навіть трагічну. Та й чи могло бути інакше при описі тих похмурих днів?


НЕ НА БІЛОМУ КОНІ, з нарису О. Каракіної «Француз мимоволі»

Коли в 1980-1990-х пішла хвиля повернень, коли знову зазвучали раніше майже невимовні імена –

Набоков, Алданов, Ходасевич, Ремізов, Дон Амінадо і ще десятки інших, ім’я Семена Юшкевича

якимсь дивним чином загубилося, розчинилося в джерелі поверненої прози і поезії, котре

могутньо заструменіло. Сталося це, найшвидше, тому, що ні його проза, ні його драматургія не

несли в собі нічого ні особливо вишуканого, ні прямо забороненого. До того ж, в «вегетаріанські»

роки в СРСР Юшкевича не дуже приховували від читача, хоча й не перевидавали. Ім’я Юшкевича

іноді траплялося в літературознавчих статтях, в якомусь тексті, який стосувався літератури

початку ХХ століття. Як правило, згадки про письменника і його творчість носили поблажливий,

зневажливий відтінок, з чого ставало ясним: автор другорядний, особливій цінності для людства

не має. Але чи це так?

Оповідання, романи, п’єси Семена Соломоновича Юшкевича – незвичайно важливий,

незаслужено неоцінений етап вітчизняної культури. Він був першим єврейським письменником,

котрий писав про євреїв і для євреїв так, мовби євреї Російської імперії були повноправними

громадянами цієї країни. Він вийшов на підмостки великої літератури великої країни

розмовляючи з рівними на рівних. Не терпів приниження свого народу ніяким чином, струшував

його з кінчика пера, як пушок з лацкана сюртука.

Юшкевич не лише друкувався багато, але й багато читався. Короленко і Горький захоплювалися

його талантом.

Понад те, двічі п’єси Юшкевича приймав Маріїнський Імператорський театр. Щоправда, двічі

адміністрація постановки знімала з репертуару, адже адміністрація, як відомо, той обух, який не

переб’єш навіть батогом високої обдарованості. Хоча не виключено, що навіть чиновники від

культури могли зачитуватися романом «Леон Дрей», оповіданнями і реготати над п’єсами Семена

Соломоновича.

Тому легко уявити, що Юшкевич, маститий письменник, чиє визнання підкріплювалося хорошими

гонорарами, ...в’їхав до Парижа, що називається, на білому коні. Чом би й ні!

Це був 1920 рік, і до Парижа тоді не в’їжджали, а тікали. Тікали не тільки від більшовиків,

«надзвичайки», розстрілів, але ще й від голоду, холоду, тифу, розрухи. Тікали, рятуючи близьких,

ризикуючи життям. Тому до Парижа потрапив не шановний письменник, а убогий емігрант, який

втратив усе, напрацьоване до п’ятдесяти із зайвим років життя. Не лише матеріальне

благополуччя, але й суспільний статус, не лише звичний устрій життя, але й душевний спокій.

В еміграції Юшкевич продовжує працювати. Їздить світом у пошуках місця, де можна «пустити

коріння». Берлін, Емс, Нью-Йорк – ніде не може зупинитися, ніде не може відчути себе удома.

Париж знов стає притулком. Не можна сказати, родина бідувала, але...

...Не могли повернути йому повноти відчуття життя. Письменник часто скаржився на серцеві болі.

Як лікар розумів, не міг не розуміти, передвісником чого вони є. Його брат, Михайло

Соломонович, теж лікар, був поряд, за допомогою прийнятих тоді засобів знімав серцеві напади.

Останній зупинити не вдалося. Не вийшло. Тому, що у Юшкевича не вийшло стати парижанином,

французом.

...То невже читачі назвуть «автором другого ряду» письменника, серце якого розірвалося від

розлуки з ними?