КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Седенко Ферапонт [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

отримує цієї можливості. Тоді він

звертається за допомогою до «вільного друкарського верстата". Його брошура «Приватні

видавництва в Радянській Росії» вийшла на правах рукопису в 21 р. у кількості 700 прим. Брошура

– «один з рідкісних випадків видання книги бех дозволу цензури: відсутній навіть обов’язковий

гриф «Р.В.Ц. (Революційно-військова цензура) ».

...У брошурі робилася спроба обгрунтувати необхідність різного типу видавництв, довести

згубність монополізації видавничої справи, поєднання її з цензурою. Пропонувалася низка

практичних заходів, спрямованих проти диктату Держвидаву. Зокрема, вилучення з ведення

Держвидаву усіх громадських і приватних видавництв.

...Брошуру заборонили. Вітязєва облаяли колишнім есером, ідеологом приватного видавничого

капіталу, який «вустами цього пана ...доводив, що лише приватник може впоратися з культурно-

видавничою місією».


ДИКЕ МАРЕННЯ, з книги Р. Іванова-Разумника «В’язниці і заслання»

– Так от, – продовжував тим часом старший слідчий Чвільов, – ми викинули за борт весь

звинувачувальний баласт, але після нього залишився серйозний і важкий вантаж – свідчення проти

вас Ферапонта Івановича Седенко-Витязева. Їх за борт не викинеш, вони залишаються в повній

силі.

Я відповів, що залишається в силі і колишня моя заява: все, що в цих свідченнях стосується мене –

дике марення. Встановити правду можна тільки очною ставкою з Седенко...

– Очна ставка продовжує залишатися нездійсненною, ...а тому давайте крок за кроком пройдемо за

всіма його виставленим проти вас звинуваченням.

...Під кінець ми обидва втомилися. ...Закінчуючи допит і ніби підводячи йому підсумок, старший

слідчий Чвільов кинув:

– А втім —Ферапонт Іванович був сволота порядна!

Мене боляче штрикнули і груба лайка, і слово «був», яке підтверджувало, що Седенка-Витязєва

вже немає в живих. Але живий він чи ні – був він людиною чесною, переконаною, був енергійним

і самовідданим політичним і літературним діячем.


КАРТОТЕКА ЗАГИНУЛА, з книги Л. Панова «Вожді, пророки, дурисвіти»

Ще в двадцятих років Витязєв подарував значну частину своїх цінних книжкових зібрань низці

наукових і публічних бібліотек (у Вологодській обласній бібліотеці є декілька раритетів з його

дарчими написами). Те, що залишилося, розгромили при першому арешті, лише частину свого

архіву одержав він після приїзду до Москви. «Книги в Ленінській бібліотеці, а картотека в ГПУ»,

– нагадувала Витязєву Віра Фігнер.

І якщо велика частина листів Витязєву діячів культури, літераторів збереглася і знаходиться в його

фонді в Російському державному архіві літератури і мистецтва, то наукова картотека, яку складали

понад 5 тис. карток, які відображали публікації творів мислителя і революціонера П. Л. Лаврова і

література про нього, загинули...


САМОГУБНІ ВИЗНАННЯ, з книги Р. Іванова-Розумника «Письменницькі долі»

У 1919-1926 рр. Витязєв-Седенко стояв на чолі книговидавництва «Колос», в якому видавалися і

мої книги; у цих видавничих справах мені доводилося з ним часто зустрічатися. ...1937 року його...

знову заарештували, помістили на Луб’янку, де й допитували – очевидно, із застосуванням

сильнодіючих методів. Суджу про це з тих підписаних ним протоколів його допитів, які пред’явив

мені слідчий як звинувачувальний матеріал проти мене. Прочитавши їх, я жахнувся – не за себе, а

за нещасного Витязєва-Седенка. Протоколи – довжелезні! – починалися приблизно так: «Тепер,

коли я переконався, що слідчим органам НКВС все відомо, – вважаю подальшу відмову

безцільною і готовий дати щиросерді свідчення».

І далі на багатьох аркушах йшло визнання у всіх семи смертних антибільшовицьких гріхах, з

переліком десятка прізвищ спільників, визнання участі в підпільній роботі, в організації

терористичного угрупування... і багато ще в чому, такому ж фантастичному. Що це була суцільна

фантастика – я цілком упевнений, бо згадуване в десятках місць моє ім’я пов’язане було з ніколи

існуючими справами. Я з подивом прочитав, що мною був налагоджений зв’язок групи Витязєва-

Седенка із закордоном, що я діставав для нього, Седенка, антирадянські книги, які виходили в

Європі, що він з ім’ярек таким-то і таким-то бував у мене в Царському Селі, де ми вели

контрреволюційні розмови...

Як же повинні були замучити на допитах цю стійку людину, аби примусити її дати такі самогубні

«визнання»!