звертається за допомогою до «вільного друкарського верстата". Його брошура «Приватні
видавництва в Радянській Росії» вийшла на правах рукопису в 21 р. у кількості 700 прим. Брошура
– «один з рідкісних випадків видання книги бех дозволу цензури: відсутній навіть обов’язковий
гриф «Р.В.Ц. (Революційно-військова цензура) ».
...У брошурі робилася спроба обгрунтувати необхідність різного типу видавництв, довести
згубність монополізації видавничої справи, поєднання її з цензурою. Пропонувалася низка
практичних заходів, спрямованих проти диктату Держвидаву. Зокрема, вилучення з ведення
Держвидаву усіх громадських і приватних видавництв.
...Брошуру заборонили. Вітязєва облаяли колишнім есером, ідеологом приватного видавничого
капіталу, який «вустами цього пана ...доводив, що лише приватник може впоратися з культурно-
видавничою місією».
ДИКЕ МАРЕННЯ, з книги Р. Іванова-Разумника «В’язниці і заслання»
– Так от, – продовжував тим часом старший слідчий Чвільов, – ми викинули за борт весь
звинувачувальний баласт, але після нього залишився серйозний і важкий вантаж – свідчення проти
вас Ферапонта Івановича Седенко-Витязева. Їх за борт не викинеш, вони залишаються в повній
силі.
Я відповів, що залишається в силі і колишня моя заява: все, що в цих свідченнях стосується мене –
дике марення. Встановити правду можна тільки очною ставкою з Седенко...
– Очна ставка продовжує залишатися нездійсненною, ...а тому давайте крок за кроком пройдемо за
всіма його виставленим проти вас звинуваченням.
...Під кінець ми обидва втомилися. ...Закінчуючи допит і ніби підводячи йому підсумок, старший
слідчий Чвільов кинув:
– А втім —Ферапонт Іванович був сволота порядна!
Мене боляче штрикнули і груба лайка, і слово «був», яке підтверджувало, що Седенка-Витязєва
вже немає в живих. Але живий він чи ні – був він людиною чесною, переконаною, був енергійним
і самовідданим політичним і літературним діячем.
КАРТОТЕКА ЗАГИНУЛА, з книги Л. Панова «Вожді, пророки, дурисвіти»
Ще в двадцятих років Витязєв подарував значну частину своїх цінних книжкових зібрань низці
наукових і публічних бібліотек (у Вологодській обласній бібліотеці є декілька раритетів з його
дарчими написами). Те, що залишилося, розгромили при першому арешті, лише частину свого
архіву одержав він після приїзду до Москви. «Книги в Ленінській бібліотеці, а картотека в ГПУ»,
– нагадувала Витязєву Віра Фігнер.
І якщо велика частина листів Витязєву діячів культури, літераторів збереглася і знаходиться в його
фонді в Російському державному архіві літератури і мистецтва, то наукова картотека, яку складали
понад 5 тис. карток, які відображали публікації творів мислителя і революціонера П. Л. Лаврова і
література про нього, загинули...
САМОГУБНІ ВИЗНАННЯ, з книги Р. Іванова-Розумника «Письменницькі долі»
У 1919-1926 рр. Витязєв-Седенко стояв на чолі книговидавництва «Колос», в якому видавалися і
мої книги; у цих видавничих справах мені доводилося з ним часто зустрічатися. ...1937 року його...
знову заарештували, помістили на Луб’янку, де й допитували – очевидно, із застосуванням
сильнодіючих методів. Суджу про це з тих підписаних ним протоколів його допитів, які пред’явив
мені слідчий як звинувачувальний матеріал проти мене. Прочитавши їх, я жахнувся – не за себе, а
за нещасного Витязєва-Седенка. Протоколи – довжелезні! – починалися приблизно так: «Тепер,
коли я переконався, що слідчим органам НКВС все відомо, – вважаю подальшу відмову
безцільною і готовий дати щиросерді свідчення».
І далі на багатьох аркушах йшло визнання у всіх семи смертних антибільшовицьких гріхах, з
переліком десятка прізвищ спільників, визнання участі в підпільній роботі, в організації
терористичного угрупування... і багато ще в чому, такому ж фантастичному. Що це була суцільна
фантастика – я цілком упевнений, бо згадуване в десятках місць моє ім’я пов’язане було з ніколи
існуючими справами. Я з подивом прочитав, що мною був налагоджений зв’язок групи Витязєва-
Седенка із закордоном, що я діставав для нього, Седенка, антирадянські книги, які виходили в
Європі, що він з ім’ярек таким-то і таким-то бував у мене в Царському Селі, де ми вели
контрреволюційні розмови...
Як же повинні були замучити на допитах цю стійку людину, аби примусити її дати такі самогубні
«визнання»!