СЕДЕНКО Ферапонт Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Журналіст, соціолог, бібліограф. Псевдоніми – Петро Витязєв, Лавріст, Ф. Витязєв.
З військової родини. Батько, Седенко І., – вільний штурман.
Народився в 1886 р. в м. Акермані Бессарабської губернії Російської імперії (нині – м. Білгород-
Дністровський Одеської області України).
Розстріляний 14 червня 1938 р. в одній із сталінських катівень. Похований на московському
цвинтарі «Комунарка».
Навчався в Новоросійському (1905-1907), на юридичному факультеті Петербурзького (1910-1911)
університетів.
Служив в діючій армії (1915-1917), працював директором кооперативного видавництва
«Революційна думка» (1917-1918), видавництва «Колос» (1918-1926).
Член-кореспондент Вологодського товариства вивчення Північного краю (1915).
Друкувався в журналах «Голос минулого», «Щомісячний журнал», «Народна думка».
Як літератор дебютував низкою літературознавчих нарисів в вологодських газетах (1913).
Потім настала черга статей з бібліографії, книговидавництва, розвідок, присвячених життю та
діяльності П. Лаврова.
С. брав участь у підготовці збірників серії «Літературна спадщина».
З владою наш земляк порозуміння ніколи не знаходив. За царизму як активного учасника у
студентських заворушень його заарештували спочатку в Одесі (1905), а потім – Петербурзі (1910-1911). Після третього судового вироку неслуха відправили в заслання до Вологодської губернії
(1912-1915).
За часів більшовизму С. вперше кинули до табору, невільники якого гнули спини на будівництві
Біломорканалу (1930). Потім сталося «послаблення»: табір замінили засланням до Нижнього
Новгорода і Ульяновська (1931-1933).
Вдруге і останнє за нашим земляком прийшли як за «активним учасником антирадянської
есерівської терористичної організації» (1938). Вироком військової колегії Верховного суду СРСР
уже через три місяці засудили до розстрілу. Стратили «ворога народу» того ж дня.
Серед друзів та близьких знайомих С. – П. Сорокін, Д. Анучин, М. Ульянова, Л. Пантелєєв, В.
Трапезников, К. Жаков, В. Свєшніков, В. Бонч-Бруєвич, Д. Золотарьов, М. Рубакін, В.
Воровський, С. Венгеров, М. Сажин, О. Пругавін, В. Семевський, В. Чернов, С. Руденко, О.
Тарутін, В. Фігнер та ін.
***
СВОБОДУ НЕ ЗУПИНИТИ,
з життєвого кредо Ф. Седенка
Свободу не зупинити.
НЕРІВНА БОРОТЬБА, передмови Ф. Седенка (П. Вітязєва) до власної брошури “Приватні
видавництва в Радянській Росії»
Питання про приватні видавництва стоїть зараз особливо гостро. Радянська влада.... зараз стала, мабуть, на шлях їх повного розгрому і знищення.
Боротьба ведеться занадто нерівна. У наших супротивників уся повнота влади. У їхніх руках увесь
друк. Усі спроби автора виступити легально в "дискусійному порядку" не дали ніяких позитивних
результатів. І у нього залишається лише один старий і вже не раз випробуваний шлях – випустити
свою брошуру явочним порядком.
СПРАВА ЦЯ РОЗРОСТЕТЬСЯ, з відгуку Ф. Седенка на вихід першого номера «Вістей
Вологодського товариства вивчення Північного краю»
Історичні дослідження, побутові особливості, економічні умови півночі Росії, становище
селянського господарства і його завдання у зв’язку з географічним, кліматичним
місцезнаходженням Вологодської губернії – все це величезний матеріал, який давно чекає
розробки. Вітаючи появу «Вістей», ми від душі бажаємо новому журналу стати головним
двигуном в культурному розвитку нашого краю.
...Мені б хотілося висловити побажання, аби редакція «Вістей» зайнялася б взагалі дослідженням
вологодської старовини (історії заслань і монастирів на кшталт Прилуцького). З цією метою
можна було б почати вивчати архів вологодського губернатора. Думаю, що Ваше Товариство
могло б отримати доступ до архіву, користуючись зв’язками почесних членів. Непогано було б
заглянути і в архів консисторії чи архієрейського будинку. Мабуть, там є дещо щодо «кам’яних
мішків» у Прилуках?
...Справа ця розростеться в серйозний і украй цікавий захід.
ПОНЕВІРЯННЯ І БУРЛАКУВАННЯ, з листа Ф. Седенка В. Семевському в 1915 р.
Два роки Вологодської губернії, три роки Сибіру, два роки в’язниць і етапів, нарешті, решта в два
роки – поневіряння, бурлакування й університет.
ОСОБИСТЕ – СВЯТЕ, з листа М. Негрескул Ф. Седенкові від 8 вересня 1915 р.
Статтю Вашу, Ферапонте Івановичу, звичайно, прочитала і знаходжу, що вона, як і всі Ваші статті, дуже непогана. Трішки, неначе, поверхова, відчувається ніби наспіх, проте це вже дружня
критика.
Одне тільки серйозне можу сказати. Якби Ви заздалегідь порадилися зі мною, я наклала б Veto на
повідомлення відверто інтимних, таких, які не стосуються нікого і які не змінюють ні суспільної, ні індивідуальної зовнішності батька. У всякого є своя святая святих, в яку не пускають сторонніх.
Провини загальновідомого діяча підлягають суду нащадків, але особисті відчуття – ні і ще раз ні.
МАТЕРІАЛЬНА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ – ВІДСУТНЯ, з листа Ф. Седенка В. Трапезникову від 21
березня 1915 р.
Вельмишановний Володимире Миколайовичу!
Посилаю Вам з оказією «Щорічник Російського антропологічного товариства» для бібліотеки
Вашого Товариства, а потім статтю Лаврова з примітками і передмовою Д. Золотарьова (помічник
секретаря Антропологічного товариства). Крім того, посилаю Вам свою статтю під заголовком
«Заслання П. Л. Лаврова до Вологодської губернії і його заняття антропологією». Статтю цю
прошу помістити одночасно із статтею Лаврова, оскільки вона з нею тісно пов’язана. Помістити її
необхідно з наступних причин.
1) Перша і велика частина моєї статті розповідає про історію заслання Лаврова і його перебування
у Вологодській губернії. Це стосується історії краю і, безумовно, входить в програму «Вістей», тим паче, що редакція поміщає статтю Лаврова....
2) Друга частина моєї статті... присвячена характеристиці Лаврова як антрополога. Вона має
найтісніше відношення до самої статті Лаврова. Друкуючи статтю Лаврова, необхідно ознайомити
читачів з поглядами і діяльністю його у області антропології...
...Зробити це необхідно ще і ось чому. Перед тим, як посилати Вам статтю Лаврова, я виклопотав
дозволи доньки його М. П. Негрескул. Зробити це було необхідно, бо їй належать літературні
права на твори батька. Вона, звичайно, з великою радістю погодилася на друкування, проте
висловила надію, що Товариство, друкуючи цю статтю, хоч чим-небудь відзначить пам’ять батька.
Я сподіваюся, що Ви особисто поза сумнівом сприятимете надрукуванню моєї статті, тим паче, що
писав я її ...не маю на меті ніяких матеріальних інтересів або партійних цілей...
З глибокою пошаною і товариським привітом Ф. Седенко.
МОЖЕ ЯКОСЬ ПІДКРЕСЛИТЕ НАШ ЗВ’ЯЗОК, з листа В. Трапезникова Ф. Седенкові від 13
листопада 1915 р.
Високошановний Ферапонте Івановичу!
Велике спасибі за надісланий номер Вашого журналу («Народна думка» – авт.). Я прочитав добру
половину і боюся, що життя Ваше буде коротким. Підставою до такої думки служить мені навіть
зовнішній вигляд статті «Кооперація і політика». Що стосується змісту, то багато з чим я,
зрозуміло, не можу погодитися за характером своїх переконань, проте журнал мені сподобався і
особливо я вітаю загальну думку редакційної статті, яку цілком поділяю і поширення якої вважаю
в умовах теперішнього моменту украй необхідним і корисним.
Тепер журнал Вас, ймовірно, завертить щосили і Вам, боюся, доведеться відмовитися від тієї
діяльної участі в III випуску наших «Вістей», яку Ви обіцяли. Постарайтеся не забути і його...
...Ми 22 листопада влаштовуємо відкриття музею (він був закритий 3 місяці). Буде публічне
засідання Товариства. Вирішено запросити почесних гостей і всіх іногородніх членів. Отримаєте
запрошення і Ви, і Пітирим Олександрович, і Жаков, і Золотарьов (тільки я втратив його з
горизонту). На приїзд Ваш ми, зрозуміло, не розраховуємо, але, може бути, Ви якось підкреслите
наш зв’язок з Вами.
На цих зборах ми, між іншим, хочемо обрати в члени-кореспонденти Вас, Золотарьова, Пругавіна і
в почесні члени Л. Ф. Пантелєєва, як людей, котрі поширювали наукові відомості про Північний
Край. Хотілося б вибрати ще Анучина, але не знаю, чи буде це зручно? Якби Ви на це запитання
наперед відповіли, я був би дуже вдячний.
Якщо Ви вважаєте, що обрання Анучина бажане, то дайте мені коротку характеристику його як
ученого і розраховуйте, аби я одержав не пізніше 20-го листопада.
Прийміть мій привіт.
Вол. Трапезников.
РІДКІСНИЙ ВИПАДОК, з розвідки П. Рейфмана «З історії російської, радянської і
пострадянської цензури»
Керівник Петроградських книжкових видавництв П. Вітязєв робить низку спроб виступити із
захистом приватних видавництв у відкритій пресі, але не отримує цієї можливості. Тоді він
звертається за допомогою до «вільного друкарського верстата". Його брошура «Приватні
видавництва в Радянській Росії» вийшла на правах рукопису в 21 р. у кількості 700 прим. Брошура
– «один з рідкісних випадків видання книги бех дозволу цензури: відсутній навіть обов’язковий
гриф «Р.В.Ц. (Революційно-військова цензура) ».
...У брошурі робилася спроба обгрунтувати необхідність різного типу видавництв, довести
згубність монополізації видавничої справи, поєднання її з цензурою. Пропонувалася низка
практичних заходів, спрямованих проти диктату Держвидаву. Зокрема, вилучення з ведення
Держвидаву усіх громадських і приватних видавництв.
...Брошуру заборонили. Вітязєва облаяли колишнім есером, ідеологом приватного видавничого
капіталу, який «вустами цього пана ...доводив, що лише приватник може впоратися з культурно-
видавничою місією».
ДИКЕ МАРЕННЯ, з книги Р. Іванова-Разумника «В’язниці і заслання»
– Так от, – продовжував тим часом старший слідчий Чвільов, – ми викинули за борт весь
звинувачувальний баласт, але після нього залишився серйозний і важкий вантаж – свідчення проти
вас Ферапонта Івановича Седенко-Витязева. Їх за борт не викинеш, вони залишаються в повній
силі.
Я відповів, що залишається в силі і колишня моя заява: все, що в цих свідченнях стосується мене –
дике марення. Встановити правду можна тільки очною ставкою з Седенко...
– Очна ставка продовжує залишатися нездійсненною, ...а тому давайте крок за кроком пройдемо за
всіма його виставленим проти вас звинуваченням.
...Під кінець ми обидва втомилися. ...Закінчуючи допит і ніби підводячи йому підсумок, старший
слідчий Чвільов кинув:
– А втім —Ферапонт Іванович був сволота порядна!
Мене боляче штрикнули і груба лайка, і слово «був», яке підтверджувало, що Седенка-Витязєва
вже немає в живих. Але живий він чи ні – був він людиною чесною, переконаною, був енергійним
і самовідданим політичним і літературним діячем.
КАРТОТЕКА ЗАГИНУЛА, з книги Л. Панова «Вожді, пророки, дурисвіти»
Ще в двадцятих років Витязєв подарував значну частину своїх цінних книжкових зібрань низці
наукових і публічних бібліотек (у Вологодській обласній бібліотеці є декілька раритетів з його
дарчими написами). Те, що залишилося, розгромили при першому арешті, лише частину свого
архіву одержав він після приїзду до Москви. «Книги в Ленінській бібліотеці, а картотека в ГПУ»,
– нагадувала Витязєву Віра Фігнер.
І якщо велика частина листів Витязєву діячів культури, літераторів збереглася і знаходиться в його
фонді в Російському державному архіві літератури і мистецтва, то наукова картотека, яку складали
понад 5 тис. карток, які відображали публікації творів мислителя і революціонера П. Л. Лаврова і
література про нього, загинули...
САМОГУБНІ ВИЗНАННЯ, з книги Р. Іванова-Розумника «Письменницькі долі»
У 1919-1926 рр. Витязєв-Седенко стояв на чолі книговидавництва «Колос», в якому видавалися і
мої книги; у цих видавничих справах мені доводилося з ним часто зустрічатися. ...1937 року його...
знову заарештували, помістили на Луб’янку, де й допитували – очевидно, із застосуванням
сильнодіючих методів. Суджу про це з тих підписаних ним протоколів його допитів, які пред’явив
мені слідчий як звинувачувальний матеріал проти мене. Прочитавши їх, я жахнувся – не за себе, а
за нещасного Витязєва-Седенка. Протоколи – довжелезні! – починалися приблизно так: «Тепер,
коли я переконався, що слідчим органам НКВС все відомо, – вважаю подальшу відмову
безцільною і готовий дати щиросерді свідчення».
І далі на багатьох аркушах йшло визнання у всіх семи смертних антибільшовицьких гріхах, з
переліком десятка прізвищ спільників, визнання участі в підпільній роботі, в організації
терористичного угрупування... і багато ще в чому, такому ж фантастичному. Що це була суцільна
фантастика – я цілком упевнений, бо згадуване в десятках місць моє ім’я пов’язане було з ніколи
існуючими справами. Я з подивом прочитав, що мною був налагоджений зв’язок групи Витязєва-
Седенка із закордоном, що я діставав для нього, Седенка, антирадянські книги, які виходили в
Європі, що він з ім’ярек таким-то і таким-то бував у мене в Царському Селі, де ми вели
контрреволюційні розмови...
Як же повинні були замучити на допитах цю стійку людину, аби примусити її дати такі самогубні
«визнання»!
