життя, – це його замальовки в альбомчиках, число яких надзвичайно велике. Він заносив до них
усе, що його око художника спостерігало, схоплювало, що було йому цікаво і потрібно для
пам’яті...
РОСЛА СЕРЕД КАРТИН, зі спогадів Е. Пастернак
Мій дідусь помер через рік після мого народження. Але він був увесь час серед нас. Я росла серед
його дивних картин, розвішаних на стінах будинку...
Ми знали, що замкнена кімната – це дідусева кімната. Іноді нам дозволяли туди зайти – там увесь
час на вікнах висіли подерті фіранки.
Кімната була заповнена старими меблями, мольбертами, паперами, полотнами, одягом дідуся й
мами.
ПРИЇХАВ ПАСТЕРНАК З ДРУЖИНОЮ, з «Щоденників» Л. Толстого
1 травня 1909 р.
Вчора приїхав Пастернак з дружиною і Могилевський. Могилевський захоплююче грав. Я плакав
не перестаючи.
БАГАТО ЗАПОЗИЧИВ У ПОЛЄНОВА, з нарису Р. Ліхт «Чернетка біографії Бориса
Пастернака»
Після того як восени 1889 року Леонід Осипович остаточно оселився з дружиною в Москві,
відновилися його відвідування гостинного будинку Полєнових в ампірному особняку купчихи
Фролової. На малювальних вечорах панувала дружня, творча атмосфера. Художники по черзі
позували один одному, порівнювали малюнки, що вийшли, обмінювалися думками. Такі зустрічі
проводилися двічі на місяць.
Для молодого Леоніда Пастернака гурток став благодатним середовищем, завдяки якому швидко
вдосконалюватися його майстерність.
ХОТІВ ПИСАТИ МІЙ ПОРТРЕТ, зі спогадів Н. Єліної
Мої батьки (вони були на 4 роки старшими за Бориса Леонідовича) познайомилися з
Пастернаками до революції, коли оселилися в Москві. Батько особливо з ними зблизився під час
громадянської війни.
…Коли в травні 1921 р. ми повернулися до Москви, і знову оселилися недалеко від Волхонки, де
жили Пастернаки, тато повів нас туди. Леонідові Осиповичу тоді виповнилося 60 і для мене,
п’ятирічної, він був старезним дідусем. Проте він мені здався дуже гарним. Високий, стрункий,
гостра сива борідка, блакитні очі. Із всієї родини я запам’ятала тільки його зовнішність, хоча Ліда, одна з його дочок, часто зі мною гралася й дарувала подарунки.
Йому я теж сподобалася. Він говорив, що я схожа на голландку й хотів писати мій портрет, але
мама боялася, що це буде коштувати дуже дорого, грошей не було, і вона не зможе розплатитися.
Потім вона дуже жалувала.
… Перед моїм від’їздом до Ізраїлю Євген Борисович Пастернак знайшов два листи з Берліна,
передані Борисові Леонідовичу від його батька, у яких той дуже обережно натякав, що виконав
доручення Генріха Марковича (мого батька), зустрівся з кимсь із банківських діячів, які знали
мого батька ще до революції, і йому підтвердили, що Генріха Марковича готові прийняти (з ряду
причин батько цією пропозицією не скористався).
У травні 1925 року ми з мамою знову з’явилися в будинку Пастернаків, цього разу вже в Берліні, у
великій світлій кімнаті, посеред якої стояв рояль.
Цього разу я більше уваги звернула на інших членів родини. На Розалію Ісидорівну, маленьку, кругленьку, пухленьку, з ямочками на щоках (вона зустріла нас не просто привітно, а радісно), і на
чорноволосу, темнооку, смагляву Ліду. Вона водила нас Берліном всі три дні, що ми там пробули.
Дорослі говорили, що Ліда некрасива, а я знаходила її гарненькою. Вона розмовляла зі мною, як з
рівною, розповідала про своє дитинство, про свою сестру Жозе, котру я так і не побачила, бо вона
тоді мешкала в Мюнхені. Говорила, що батько більше любив їх, дівчаток, ніж старших хлопчиків.
ТИРАЖ КНИГИ ЗНИЩИЛИ НАЦИСТИ, з статті В. Петрова «Музей Леоніда Пастернака»
Леонід Пастернак приїхав до Англії з Берліна в 1938 році в одні з найважчих днів життя. Більшу
частину тиражу його книги, куди ввійшли й спогади про Толстого, знищили нацисти, які
увірвалися в друкарню. Ювілейну виставку заборонили. Нацизм усе сильніше й сильніше набирав
силу.
Леонід Осипович готувався до від’їзду до Москви, але перед остаточним поверненням у країну
перемігшого соціалізму вирішив відвідати молодшу доньку Лідію, котра мешкала в Оксфорді. Про
всяк випадок перевіз на Британські острови й всі свої роботи.
Упаковані в ящики картини перебували в радянському постпредстві в Лондоні й чекали
відправлення до Москви. Старша донька Жозефіна
