продемонструвати любителям вокального мистецтва свою майстерність.
ГОЛОДНІ ЧЕКІСТИ ВІДІБРАЛИ ТЕЛЯ, з книги Г. Гарасьової «Зі спогадів анархістки»
Ця історія з Пироговим у Рязані пов’язана з приїздом до нас Нежданової, яку він же і привіз. Голос
у Нежданової був чудовий, такий трапляється, як говорять, раз на тисячу років – срібна
колоратура. Пізніше я ні в кого такого голосу не чула, як і не чула, щоб про це говорили. Публіка в
театрі то завмирала, то просто репетувала у захвату.
Нежданова багато співала на біс, проте боялася за свій голос, а люди в театрі хотіли слухати її
нескінченно. Виручав Пирогов, який виходив і співав замість неї. А з його голосом можна було
співати годинами! Моя сестра Тетяна розповідала, що одного разу слухала в Москві, коли він у
Колонному залі виконував «Лихо проповідника», і на «Амінь!» кришталевим дзенькотом
відповіли підвіски на люстрах. Публіка дивилася нагору, не розуміючи, що відбувається.
А цього разу своїм нескінченним «біс» рязанці довели Нежданову якщо не до істерики, то до сліз.
Вона ридала за кулісами. Пирогову це набридло, він вийшов на сцену, підійшов до рампи і сказав:
– Ось ми все співаємо і співаємо для вас...
І раптом гаркнув:
– Досить! Тепер співайте ви! «Дубиноньку»! А я буду заспівувати. Починаймо!
І – заспівав. Приголомшений зал мовчав. Пирогов зупинився, прислухався, і знову гаркнув: «Не
чую! Співати всім!» – і знову почав. Нарешті, зал не струнко заспівав. Пирогов підспівував, диригував, а в цей час Нежданова тихенько втекла з театру...
Наступного дня вся Рязань співала, наслідуючи Нежданової.
А їй знову не пощастило. Коли вона від’їжджала, громадськість передала їй від вдячного міста
тушку молодого теляти. Зважаючи на голодні часи, подарунок був воістину безцінним. І треба ж
такому статися! Саме в цей момент з Москви до перону підійшов потяг, на якому прибула
«летючка» – загороджувальний загін чекістів, які мали право оббирати всіх пасажирів до нитки, а
при бажанні, якщо ті намагалися щось зберегти, …ще й розстріляти.
Теля в Нежданової відібрали, хоча представники місцевої влади всіляко умовляли чекістів. Однак
ті були голодні і невблаганні, так що більше в Рязань Нежданова не приїздила...
З-ПІД ПОТАЄМНОЇ ХОЛОДНОЇ НАПІМАСКИ, романс, котрий полюбляла виконувати А.
Нежданова
Из-под таинственной, холодной полумаски
Звучал мне голос твой отрадный, как мечта,
Светили мне твои пленительные глазки,
И улыбалися лукавые уста.
Сквозь дымку легкую заметил я невольно
И девственных ланит и шеи белизну.
Счастливец! видел я и локон своевольный,
Родных кудрей покинувший волну!...
И создал я тогда в моем воображенье
По легким признакам красавицу мою;
И с той поры бесплотное виденье
Ношу в душе моей, ласкаю и люблю.
И все мне кажется: живые эти речи
В года минувшие слыхал когда-то я;
И кто-то шепчет мне, что после этой встречи
Мы вновь увидимся, как старые друзья.
