МОЧУЛЬСЬКИЙ Костянтин Васильович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Літературознавець, філолог.
З педагогічної родини. Батько, Мочульський В., – професор.
Народився 28 січня (9 лютого) 1892 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 21 березня 1948 р. в м. Комбо (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1914).
Працював викладачем Петроградського (1916-1918), Новоросійського (1918-1920), Софійського
(1920-1922), Сорбоннського (1924-1940) університетів.
Друкувався в газеті «Одеський аркуш», журналах «Російська думка», «Сучасні нотатки»,
«Кільце».
Як літературознавець дебютував доробком «Histoire de la literature russe» (1934).
Потім настала черга наступних книг: «Духовний шлях Гоголя» (1934), «Володимир Соловйов.
Життя й вчення» (1936), «Великі російські письменники XIX століття» (1939), «Достоєвський.
Життя й творчість» (1942). Після смерті були надруковані праці: «Олександр Блок» (1948),
«Андрій Білий» (1955), «Валерій Брюсов» (1962), «Гоголь. Соловйов. Достоєвський» (1995).
У своїх книгах М. постійно звертався до проблем філософського змісту творчості осіб, про яких
писав, а також філософічності російської літературної традиції взагалі. Його доробки не можна
назвати літературознавчими в точному значенні цього слова, вони мають філософський характер, змістовно розкривають тему релігійно-філософського розуміння творчості.
Пам’яті М. присвячений № 7 журналу «Православна думка» (1949).
Більшовицької революції наш земляк не сприйняв й емігрував: спочатку до Болгарії (1920), а
потім Франції (1924).
Роботи М. вперше у перекладі вийшли у Москві (1995).
Серед друзів та близьких знайомих М. – С. Булгаков, Г. Мацієв, Г. Ахматова, Ж. Шюзвіль, С.
Лифар, Ю. Скобцов, М. Цвєтаєва, С. Кусевицький, М. Гумільов, О. Мандельштам, С.
Андронікова-Гальперін та ін.
***
У НЕЩАСТІ
, з життєвого кредо К. Мочульського
Віра сильнішає у нещасті.
СМИРЕННІСТЬ – ЖАХЛИВА СИЛА, з книги К. Мочульського «Достоєвський. Життя і
творчість»
Зустріч з Христом (у Ф. Достоєвського – авт.) відбулася на каторзі через прилучення до страждань
російського народу...
Пошуки Бога боліснішими; знівеченій душі посилалися благодатні хвилини заспокоєння й любові.
І головне: «сяюча особистість» Христа ввійшла в життя каторжника й зайняла в ній центральне
місце – НАЗАВЖДИ. Зустріч з Христом серед розбійників стала джерелом світла, промені якого
розлилися по всіх його добутках післякаторжанського періоду.
…У процесі самопізнання розкривається особистість, могутня у своєму завданні («образ Божий») і
неспроможна в даності (у гріху). Богоподібність її – у волі, але від волі й зло. «Отут диявол з
Богом бореться, а бойовище – серця людей», – говорить Митя Карамазов.
Самопізнання є прийняття боротьби, життєве викорінення добра й зла. Ось чому романи
Достоєвського – «романи-трагедії»... Всі вони – акти єдиної духовної трагедії, одкровення
«глибокого таїнства його душі».
Немає у світовій літературі історій повніших «захоплюючого інтересу».
…Ця лагідна людина (князь Мишкін – авт.), хвороблива й безпомічна, як дитина, породжує
навколо себе вихор пристрастей і подій. Його безсилля стає страшною силою. «Закон князя» не
може співіснувати з законом занепалого світу, їхнє зіткнення неминуче, трагічна боротьба
вирішена.
Люди, які втратили Бога, втратили реальність: вони живуть серед фантазмів і фікцій. Їхні
відносини й порядки засновані на умовностях. Князь, щоправда, ще вторгається в світ неправди.
Люди тягнуться до нього, як до світла, і відштовхуються від нього, як від ворога. «Смиренність –
страшна сила», – говорить він. Вища реальність знищує нижчу, правда вбиває неправду. Лагідний
князь одним своїм існуванням підриває основи грішного миру.
ДУША ЖИЛА В МІСТИЧНИХ МРІЯХ, з книги К. Мочульського «Володимир Соловйов.
Життя і вчення»
Він (В. Соловйов – авт.) жив у казковому світі, в якому всі предмети оживали й вступали в гру: ранець звався Гришею, олівець був Андрійком.
Начитавшись «Житій Святих», хлопчик уявляв себе аскетом у пустелі, уночі скидав із себе ковдру
й мерз «у славу Божу». Фантазія розвилася в нього дуже рано: він розігрував усе, що йому читали; то він був