КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Мейер Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МЕЄР Олександр Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Філософ, публіцист, перекладач. Один з фундаторів теорії «містичного анархізму» і засновників

Вільної філософської асоціації на теренах Російської імперії і СРСР.

З педагогічної родини. Батько, Меєр О., вчитель.

Народився 10 (22) вересня 1875 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 19 липня 1939 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Волковому лютеранському цвинтарі.

Закінчив третю Одеську гімназію (1894), навчався на історико-філологічному факультеті

Новоросійського університету (1895-1896).

Працював кореспондентом журналів «Новий шлях», «Питання життя», викладачем Товариства

народних університетів (1908-1909), бібліотекарем (1909-1914), завідуючим відділом (1914-1918)

Публічної бібліотеки, завідуючим кафедрою Вищих курсів П. Лесгафта (1918-1928), викладачем

Інституту живого слова, очолював домашній релігійно-філософський гурток «Неділя».

Дійсний член Санкт-Петербурзького релігійно-філософського товариства.

Друкувався в газеті «Руський Туркестан», збірнику «Смолоскип», журналі «Вільні голоси».

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Релігія і культура» (1909), «В що вірить

Німеччина» (1916), «Що таке свобода?», «Церква і держава» (обидва – 1917), «Про шляхи до

Відродження» (1918), «Нотатки про зміст містерії» (1932-1933). Всього М., крім книг, опублікував

близько 50 брошур, статей, рецензій. Багато перекладав П. Барта, Е. Маха, Ф. Йодля, Р.

Штаммлера.

Ідейним заповітом вважається книга «Три джерела. Думки по себе».

Філософ надавав вирішального значення етиці і початку жертовності в ім’я абсолютного.

Поневоливши природу, стверджував він, прирікає себе на самітність. Порятунок можливий лише

за умови звільнення від привласнених атрибутів помилкової божественності.

М. – один з авторів проекту Російського філософського товариства «Про відокремлення церкви від

держави» (1917), учасник Помісного собору (1918).

Особисте життя мислителя було непростим. Він рано втратив батьків і виховувався родиною

тітки.

Як будь-хто з людей мислячих, порозуміння з владою не знаходив. В юності «за вільнолюбство»

нашого земляка не тільки виключили з університету, а й відправили в заслання в Шенкурськ.

Потім його висилали з Одеси (1903), арештовували в Баку й висилали в Ташкент (1904), кидали у

тамтешню в’язницю, з якої він утік (1906).

Жовтневу революцію сприйняв негативно. За більшовиків був заарештований у складі членів

гуртка «Неділя» (1928) і засуджений до розстрілу заміною його 10 роками концтаборів.

Покарання відбував на Соловках і в «Бєлбалттаборі» (1928-1935). Проте і після повернення

спокою не мав: незабаром М. відправили на поселення в м. Калязін на Волзі.

Серед друзів та близьких знайомих М. – М. Бердяєв, О. Блок, А. Білий, Л. Пумпянський, З. Гіппіус, М. Бахтін, Д. Мережковський, Г. Федотов, К. Половцева, М. Юдіна, Л. Бруні, В. Іванов, Л. Орбелі, П. Смотрицький, Л. Шестов, Г. Чулков та ін.


***

РЕЛІГІЙНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ

, з наукового кредо О. Меєра

Лише релігійне розуміння історії допоможе знайти вихід з протиріч між націями.

СУРОГАТ ВСЕСВІТНЬОГО БРАТЕРСТВА, з статті О. Меєра «Інтернаціонал і Росія»

Магія інтернаціоналістичних гасел, підкріплювана втомою населення, призвела до розвалу армії і

до торжества непрошених гостей. Інтернаціонал виявися новою державою, яка втрутилися у війну,

спільницею Німеччини, яка є міцним оплотом усієї європейської реакції.

Гасла інтернаціоналу непримиренні з розумінням національної культури і любов’ю до

Батьківщини. «Єдність трудящих усіх країн» базується на національному знеособленні, на

ослабленні любові до нації, на вгасанні пафосу до особистого і є повним запереченням

національного обличчя.

...Доти, доки соціалізм не підпорядкує свою суспільну ідеологію релігійній ідеї особистості, він

буде служити цілям, далеким від його власної правди. Інтернаціонал – сурогат великого

всесвітнього братерства, який, спокушаючи цих малих правдою миру та єднання, робить з себе

особливу державу, піддані котрої неминуче стають зрадниками справи національної і взагалі

всякої творчості.


РЕВОЛЮЦІЯ НІЧИМ НЕ КРАЩА ЗА РЕАКЦІЮ, з доповіді О. Меєра «Про класову

боротьбу» на засіданні гуртка «Неділя»

Суспільство, як ціле, завжди діє. А справжньою творчістю мені уявляється те, де задум від

виконання невіддільний.

…У всій історії я готовий бачити повстання стихії на розум. І розум завжди перемагає, сторона

влади бере гору. Для всієї людської історії минулого я вітав би більше реакцію, ніж революцію,

тому що реакція вираження розуму, на противагу стихії, – початок аполлонівський, світле проти

злого.

Стихійний порив необхідний, аби розум не застиг, проте реакція необхідна, аби зрештою

перемогти стихію.

…Але боротьба, яка відбувається нині, чи може вона бути підведена під цю схему?

Я відповідаю: здається, ні.

Зараз клас споживачів (а не виробників) піднімає голос, що є ні що інше, як солдатчина. А клас

споживачів завжди руйнівний.

...Коли ми вдивляємося в сучасну боротьбу, ми бачимо, що боротьба відбувається різкіше, ніж за

старих часів... Люди віддаляються один від одного, утворюється ніби два людства, які стоять одне

проти іншого. ...Одна частина людства бачить в іншій частині не тимчасових ворогів, не те, що

поганий порядок і погана влада і потрібно замінити її й улаштувати кращу…

…Вдивляючись в ідеологію трудящих, вдивляючись у соціалізм, що є ще лише слабкий дитячий

белькіт майбутнього переможця, бачу, що все сказане вище намічається в ньому. ...Ніколи в стихії

не було прагнення самій стати організатором, носієм задуму.

...Інший табір несе з собою протилежний ідеал. У нього є вимога, аби людство стало особистістю.

...Мова йде про втілення особистості в матеріалістичній культурі. Ми не переборемо ідеалізму,

доки ідеал не втілиться у життя.


МАЙЖЕ ВСІ ЧЛЕНИ ОРГАНІЗАЦІЇ МАЮТЬ ВИЩУ ОСВІТУ, із звинувачувального вироку

у слідчій справі №108 в 1929 р.

У Ленінграді протягом декількох років існувала підпільна контрреволюційна організація правої

інтелігенції під назвою «Неділя». На чолі організації стояли колишні активні діячі

Петроградського релігійно-філософського товариства.

…Лідери «Неділі» з різних джерел одержували білоемігрантські газети і літературу.

Маючи своєю кінцевою метою повалення Радянської влади, організація завданням поточного

моменту ставила створення широкого суспільного руху проти існуючої політичної системи.

Намагаючись створити такий рух, організація широко використовував релігійні і націоналістичні

настрої тієї інтелігенції, яка завдяки своєму ворожому ставленню до Радянської влади, виявилася

вибитою з колії громадського життя.

З цієї інтелігенції організація за планом створювала мережу підпільних гуртків, якими керували

окремі члени організації і для яких справжні її політичні цілі маскувалися цілями боротьби з

культурною і релігійною політикою Радянської влади.

Крім систематичної антирадянської пропаганди у своїх гуртках організація проводила широку

агітацію усюди, куди могли проникнути її члени (церкви, вузи, школи і приватні квартири) …і

поширювала антирадянські матеріали, які друкувалися силами і засобами організації.

У справі залучаються наступні: 1) МЕЙЕР Олександр Олександрович; 2) ПОЛОВЦЕВА Ксенія

Анатоліївна...

…За соціальним минулим члени організації – скалки колишнього дворянського стану, знищеного

революцією. Серед них діти колишніх поміщиків, палацевих чиновників, колишні статські

радники і їхні дружини, колишні офіцери, попи і ченці.

…Більшість членів організації працюють у різних радянських установах, з них 25 чоловік

займалося викладацькою діяльністю…. Майже всі члени організації мають вищу освіту.

ЦЕ БУЛА НЕЗВИЧАЙНА ЛЮДИНА, з книги Д. Лихачова «Спогади»

…Навесні 1929 р. на Соловках з’явилися Олександр Олександрович Меєр і Ксенія Анатоліївна

Половцева. В Меєра був десятилітній термін – найвищий того часу, який «милостиво» замінили

розстріл, врахувавши його «революційне минуле» (тоді це ще враховувалося).

Не пам’ятаю, хто з нас виручав О. О. Меєра з карантину.

…Хтось допоміг перейти Ксенії Анатоліїній Половцевій в якусь установу в тому ж будинку

Управління на пристані. Це дало їй можливість щодня навідуватися до Меєра і приносити йому

обід у якихось маленьких горнятках, а також брати участь у дивних обговореннях різних

філософських проблем, – обговореннях, що відразу ж розпочалися з появою О. О. Меєра.

Це була незвичайна людина. Він не втомлювався думати за будь-яких умов, прагнув… по

можливості писати – і в царських засланнях і в’язницях, і в нових «несвободах»…

…Мені Меєр здавався старим, хоча було йому всього 55 років. Худий, виснажений, дуже

нервовий, рухливий. Високі чоботи, які були йому завеликими (з «запасом» на теплі онучі), темна

толстовка, довге обличчя, рідка борода і довге волосся (поки його, як і усіх нас, не обстригли) і

дуже живі очі. Таким запам’ятався він мені на все життя.

…Жити його помістили на другому поверсі в «моїй» третій роті, якою у той час командував барон

Прітвіц. Незабаром Меєр… прочитав лекцію на якусь складну філософську тему. Лекція його

відбулася в широкому ротному коридорі. Після лекції комроти барон Прітвіц елегантно подякував

Олександру Олександровичу за «чудову лекцію», в якій явно нічого не зрозумів, як, утім, і

більшість «слухачів».

… Для мене розмови Меєром і з усією його соловецькою інтелігенцією …були другим (але

першим за значенням) університетом.


НЕВІДОМИЙ ШИРОКІЙ ПУБЛІЦІ, з статті А. Сарапульцевої «О. О. Меєр: життя – служіння»

О. О. Меєр на відміну від багатьох своїх сучасників, російських філософів «срібного століття»

сьогодні невідомий широкій публіці, його добутки не перевидаються (виключення склала тільки

опублікована в 1992 р. у журналі «Питання філософії» стаття «Релігійний зміст месіанізму»), у

його, здавалося б, дуже простій біографії, дотепер є білі плями; ряд робіт, переважно статей у

періодичній пресі, дослідниками так і не знайдені, а деякі з публікацій розглядаються як

«приблизно приналежні» мислителю.