цінували місцеві дівчата, але Лівшиць? Ні, про такого поета я ніколи навіть не чув.
…Не скажу, що захопився його поезією. Ці піднесені, насичені міфологічними сюжетами й
нескінченною алітерацією вірші, нині вже навряд чи когось хвилюють, окрім записних
літературознавців. Проте його спогади про російський футуризм заповнили багато пропусків у
моїх знаннях.
…Писав він поволі й скупо, книги виходили мізерними накладами, арешт і зовсім викреслив
Лівшиця з російської поезії.
…19 жовтня 1938 року заступник військового прокурора Червоної армії Г. К. Рогінський
затвердив звинувачувальний висновок за ст. 58-5(10) і 11 КК РРФСР. 20 жовтня виїзна сесія
Верховного суду під головуванням незмінного Ульріха слухала справу Лівшиця «без участі
сторін». Підсудний повністю визнав себе винним. У останньому слові він «щиро покаявся в
тяжких злочинах і просив суд не позбавляти його життя». Все було марно, судді були
невблаганними.
…Можливо, це комусь здасться смішним, проте існують три дати загибелі Лівшиця. За однією з
довідок його розстріляли 20 жовтня, тобто відразу після суду, який почався о 23.15. Виходить, треба було встигнути заслухати звинувачувальний висновок, останнє слово підсудного, написати
й оголосити вирок і привести його у виконання… до 00 годин 20 жовтня. На все залишалося 45
хвилин. Встигли...
Правда, за іншою довідкою датою розстрілу значиться 21 жовтня. Напевно, все ж таки забарилися
й не вклалися до кінця доби.
Зате в третій довідці, підписаній А. Чепцовим, Лівшиць помер 15 травня 1939 року від... родимця
серця.
РОЗСТРІЛЯВШИ, СПРАВУ ПРИПИНИЛИ… ЗА ВІДСУТНІСТЮ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, з
розвідки Е. Шнейдермана «Бенедикт Лівшиць: арешт, слідство, розстріл»
Хай і з пропусками, справа Лівшиця містить немало даних, які проливають світло на триста
тридцять днів, проведених ним у Великому будинку.
…Допит Дагаєва для доказу провини Лівшиця не дав практично нічого. Наступний же… відбувся
лише через три з половиною місяці. Сто днів простою – для слідства термін величезний, і можна
подумати, що воно зайшло в безвихідь. Проте такий висновок буде невірним. Простою не було.
Один документ, що відноситься до цього періоду, в справі все ж таки є – бліда машинописна
копія, чергова, прийнята в березні (день не проставлений, але, ймовірно, числа 15-го) ухвала про
продовження терміну утримання Лівшиця під вартою ще на два місяці, до 15 травня. Необхідність
цього заходу, сказано, викликана тим, що «слідством у справі розкритий ряд нових учасників, для
чого необхідні додаткові арешти».
…»Попереднім і судовим слідством встановлено, що Лівшиць з 1930 року був активним
учасником антирадянської право-троцькістської терористичної й диверсійно-шкідницької
організації, яка діяла серед письменників в м. Ленінград, він був організаційно пов’язаний з одним
з керівників цієї організації Кибальчичем, за завданням якого створив право-троцькістську групу, неодноразово проводив її нелегальні зборища, на яких обговорювалися питання боротьби з
радянською владою і конкретні проблеми підготовки терористичних актів по відношенню
керівників ВКП(б) і Радянського уряду.
Визнаючи Лівшиця винним в скоєнні злочинів, Військова колегія Верховного Суду СРСР
ЗАСУДИЛА
Лівшиця Бенедикта Костянтиновича до вищої міри кримінального покарання – розстрілу з
конфіскацією всього майна, що особисто йому належить.
Вирок на підставі ухвали ЦВК СРСР від 1/XII-34 р. підлягає негайному виконанню.
Головуючий
Члени (підписи)».
У ту ж ніч розглядалися, як мінімум, ще чотири справи: Дагаєва, Зоргенфрея, Стенича і Юркуна.
Всі вони також були засуджені до розстрілу.
…24 жовтня 1957 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР «за новими обставинами» вирішила
справу проти Б. Лівшиця припинити «за відсутністю складу злочини».