партії і Головліту від 17 вересня р.
Серед книг, випущених за останній час Видавництвом письменників в Ленінграді, органами
політконтролю звернена особлива увага на книгу Б. Лівшиця («Півтораокий стрілець» – авт. ).
Книга була затримана Головлітом через те, що поза сумнівом пропагує формалістичні установки
автора...
Книга в цілому дезорієнтує радянського читача в питаннях футуристичного руху. Випуск такої
книги в період загострення боротьби з формалізмом є невчасним, і лише той факт, що книга вже
віддрукована, примушує Головліт все ж таки піти на її дозвіл. Зобов’язати видавництво
забезпечити її додатковою передмовою, яка різко критикує формалістичні концепції Б. Лівшиця.
СУМНІВНЕ ТВЕРДЖЕННЯ, з рецензії О. Селівановського «Ранній футуризм у висвітленні
буржуазного ідеаліста» в «Літературній газеті» від 12 березня 1934 р.
Видавництво, похопившись, із запізненням віддрукувало і вклало в книгу особливу вкладку, в якій
воно стверджує..., що Лівшиць в своїх мемуарах стоїть на тих же ідеалістичних позиціях, що і в
1910-х роках. Така «вкладка» у відомих нам екземплярах книги Лівшиця не виявлена.
...Сумнівне твердження коментаторів видання «Півтораокого стрільця» про тому, що «всі
екземпляри, котрі потрапили до бібліотек, були фактично знищені».
СПАВ З ПУШКІНИМ, зі спогадів Б. Лівшиця
У 1912 році в моїх літературних поглядах відбувається перелом, який особисто мені уявляється
результатом природної еволюції, проте моїм тодішнім однодумцям він здавався нічим не
виправданим розривом з усім недавнім оточенням.
…Я спав з Пушкіним під подушкою – і скидати його, укупі з Достоєвським і Толстим, з пароплаву
сучасності мені здавалося лицемірством. Особливо обурював стиль маніфесту, точніше,
відсутність всякого стилю...
…У всіх численних, галасливих, а часто скандальних …виступах «Гілеї» я брав незмінну участь, оскільки не дивлячись на все, що мене відокремлювало, наприклад, від Кручених і Маяковського, мені з будетлянами було все-таки по дорозі.
ГРІШНЕ КОХАННЯ ДО ХРИСТА, з «Листів про російську поезію» М. Гумільова
Книга Бенедикта Лівшиця («Флейта Марсія» – авт.) ставить собі серйозні і, що найважливіше, чисто літературні завдання й справляється з ними якщо не завжди уміло, то натхненно. Теми її
часто нехудожні, надумані: грішне кохання якихось дівчат до Христа (є речі, до яких, хоча б з
естетичних міркувань, треба ставитися благоговійно), розсудливе прославляння безпліддя і т.д.
Таке не зараження поета своїми темами відбивається на однотонно-яскравих, немов при
електричному світлі знайдених, епітетах.
Та зате гнучкий, сухий, упевнений вірш, глибокі й влучні метафори, уміння дати відчути в
кожному вірші справжнє переживання, все це ставить книгу в розряд істинно цінних і робить її не
тільки обіцянкою, але й досягненням.
ОБРАЖАЄ І АПОЛЛОНА, І БАХУСА, з оцінки діяльності Б. Лівшиця К. Чуковським
Марно ґвалтує себе естет і таємний парнасець п. Бенедикт Лівшиць, котрий зовсім випадково
прилучився до цієї групи. Йшов би до п. Гумільова! На що ж йому, працелюбові, «принцип
зруйнованої конструкції»! Сп’яніння відмінна річ, проте тверезий, котрий удає п’яного, ображає і
Аполлона і Бахуса!
ВИМАГАВ ОЧНОЇ СТАВКИ, зі спогадів М. Заболоцького
У ході допитів з’ясовувалося, що НКВС намагається назбирати справу про якусь
контрреволюційну письменницьку організацію. Керівником її передбачалося зробити М. С.
Тихонова. Як члени повинні були фігурувати письменники-ленінградці, до цього часу вже
заарештовані: Бенедикт Лівшиць, Олена Тагер, Георгій Куклін, здається, Борис Корнілов, хтось ще
й, нарешті, я.
Посилено допитувалися даних про Федіна і Маршака. Неодноразово йшла мова про Алейнікова,
Табідзе, Хармса і Введенського – поетах, з якими я був зв’язаний старим знайомством і
загальними літературними інтересами.
У особливу провину мені ставилася моя поема «Торжество Землеробства», яка була надрукована
Тихоновим в журналі «Зірка» в 1933 році. Зачитувалися «викриваючі» мене «свідчення» Лівшиця
й Тагер, проте прочитати їх на власні очі мені не давали. Я вимагав очної ставки з Лівшицем і
Тагер, проте її не одержав.
АРЕШТ ВИКРЕСЛИВ З ПОЕЗІЇ, з нарису Ф. Зінька «Півтораокий стрілець»
Я був закоханий у поезію, знав напам’ять тисячі рядків Пушкіна, Лермонтова. Єсеніна,
Багрицького,