КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Лившиц (Наумович) Бенедикт [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛІВШИЦЬ (НАУМОВИЧ) Бенедикт Костянтинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Поет, перекладач. Один з фундаторів футуризму на теренах Російської імперії і СРСР.

З родини комерсанта.

Народився 25 грудня 1886 р. (6 січня 1887) в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Розстріляний 21 вересня 1938 р. в одній з сталінських катівень м. Ленінграда СРСР (нині – м.

Санкт-Петербург РФ).

Закінчив одеську Рішельєвську гімназію (1897-1905), навчався на юридичному факультеті

Новоросійського університету (1905-1907), закінчив відповідний факультет Київського

університету св. Володимира (1907-1912).

Служив в 88-му Петровському піхотному полку (1912), 146-му Царицинському піхотному полку

(1914), працював чиновником низки урядових і громадських закладів у Києві (1915-??).

Кавалер Георгіївського Хреста 4-го ступеня (1915).

Друкувався в газеті «Біржові відомості», журналі «Аполлон», збірниках «Ляпас суспільному

смаку», «Дохлий Місяць», «Садок суддів», «Рикаючий Парнас».

Як літератор дебютував в «Антології сучасної поезії» циклом віршів «Morituri» (1909).

Потім настала черга книг «Флейта Марсія» (1911), «Вовче сонце» (1914), «З драговини боліт»

(1922), «Патмос» (1926), «Кротонський полудень» (1928), «Півтораокий стрілець» (1933).

Л. прагнув створити нову поетичну систему, де ламання синтаксису, аграматичні форми,

складність семантичних конструкцій повинні були служити подоланню статичності зображення.

Переклав російською з французької О. де Бальзака, А. Барбюса, Т. Корб’єра, А. Рембо, М. Ролліна, Ж. Карре, А. Жида, В. Гюго, Ж. Расіна, з грузинської – Т. Табідзе, Г. Леонідзе, П. Яшвілі, з

української – М. Зерова, П. Тичину.

За більшовиків, які боролися за класову чистоту мистецтва, нашого земляка заарештували і

засудили до 10 років ув’язнення без права листування (1937). Через рік Л. розстріляли.

Реабілітований посмертно (1957).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – В. Маяковський, В. Хлєбніков, В. Степанова, О.

Кручених, Л. Квітко, Н. Гончарова, В. Брюсов, Л. і Д. Бурлюки, Є. Гуро, М. Гумільов, О. Екстер, О. Розанова, В. Камінський, А. Білий, В. Шкловський, І. Еренбург, Г. Якулов, О. Мандельштам, В.

Ельснер, М. Кольцов, Б. Єфимов та ін.


***

ПРИНЦИПОВА ПЕРЕШКОДА

, з творчого кредо Б. Ліфшиця

Писати вірші самим своїм існування заважає Олександр Блок.

УСТАЛЕНИМ ШЛЯХОМ, з книги Б. Лівшиця «Півтораокий стрілець»

Та смуга мого життя, про яку я хочу розповісти, почалася в грудні одинадцятого року, в маленькій

студентській кімнаті з вікном, яке дивилося на незабудований Печерськ. Мої університетські

справи були сильно запущені: через п’ять місяців належало складати державні іспити, а тим часом

про деякі предмети я мав ще вельми смутне уявлення, оскільки нічим, окрім римського права й

частково цивільного, не займався.

У ту пору у мене були всі підстави вважати себе поетом, який склався: близько року як вийшла з

друку «Флейта Марсія», за яку Брюсов не побоявся видати мені патент «майстерності»; близько

року як, покінчивши з етапом, що знайшов собі відбиття у «Флейті», я мучився пошуками нової

форми, різко відмінної від всього, що я робив.

Та все ж, повністю захоплений роботою над віршем, живучи по-справжньому тільки

літературними інтересами, я не допускав думки, що це може стати моєю професією, і

продовжував, щоправда, надзвичайно повільно, рухатися рейками, на які потрапив ще в дев’ятисот

п’ятому році, вступивши на юридичний факультет.

Якось увечері, коли я вже збирався лягти в ліжко, до мене в двері несподівано постукала

Олександра Екстер. Вона була не одна. Услід за нею в кімнату ввалився високого зросту щільний

чоловік в широкому, за тодішньою модою, драповому, з довгим ворсом, пальті. На вигляд йому

було років тридцять, проте надмірна мішкувата фігура і якась, здавалося, підкреслена незграбність

рухів заплутували будь-яку уяву про вік. Протягнувши мені непропорційно малу руку з дуже

короткими пальцями, він назвав себе:

– Давид Бурлюк.


ЗАПІЗНІЛА ЗАБОРОНА, з листа Б. Ліфшиця М. Зенкевичу від 8 вересня 1933 р.

Книга («Півтораокий стрілець» – авт. ) була затримана Головлітом і лише днями заборона знята.

Конфіскація, втім, мала чисто кімнатний характер, оскільки весь тираж розійшовся в два дні.


ПОЛІТКОНТРОЛЬ НЕ СПИТЬ, з доповідної записки начальника Леноблміськліту обкому

партії і Головліту від 17 вересня р.

Серед книг, випущених за останній час Видавництвом письменників в Ленінграді, органами

політконтролю звернена особлива увага на книгу Б. Лівшиця («Півтораокий стрілець» – авт. ).

Книга була затримана Головлітом через те, що поза сумнівом пропагує формалістичні установки

автора...

Книга в цілому дезорієнтує радянського читача в питаннях футуристичного руху. Випуск такої

книги в період загострення боротьби з формалізмом є невчасним, і лише той факт, що книга вже

віддрукована, примушує Головліт все ж таки піти на її дозвіл. Зобов’язати видавництво

забезпечити її додатковою передмовою, яка різко критикує формалістичні концепції Б. Лівшиця.


СУМНІВНЕ ТВЕРДЖЕННЯ, з рецензії О. Селівановського «Ранній футуризм у висвітленні

буржуазного ідеаліста» в «Літературній газеті» від 12 березня 1934 р.

Видавництво, похопившись, із запізненням віддрукувало і вклало в книгу особливу вкладку, в якій

воно стверджує..., що Лівшиць в своїх мемуарах стоїть на тих же ідеалістичних позиціях, що і в

1910-х роках. Така «вкладка» у відомих нам екземплярах книги Лівшиця не виявлена.

...Сумнівне твердження коментаторів видання «Півтораокого стрільця» про тому, що «всі

екземпляри, котрі потрапили до бібліотек, були фактично знищені».


СПАВ З ПУШКІНИМ, зі спогадів Б. Лівшиця

У 1912 році в моїх літературних поглядах відбувається перелом, який особисто мені уявляється

результатом природної еволюції, проте моїм тодішнім однодумцям він здавався нічим не

виправданим розривом з усім недавнім оточенням.

…Я спав з Пушкіним під подушкою – і скидати його, укупі з Достоєвським і Толстим, з пароплаву

сучасності мені здавалося лицемірством. Особливо обурював стиль маніфесту, точніше,

відсутність всякого стилю...

…У всіх численних, галасливих, а часто скандальних …виступах «Гілеї» я брав незмінну участь, оскільки не дивлячись на все, що мене відокремлювало, наприклад, від Кручених і Маяковського, мені з будетлянами було все-таки по дорозі.


ГРІШНЕ КОХАННЯ ДО ХРИСТА, з «Листів про російську поезію» М. Гумільова

Книга Бенедикта Лівшиця («Флейта Марсія» – авт.) ставить собі серйозні і, що найважливіше, чисто літературні завдання й справляється з ними якщо не завжди уміло, то натхненно. Теми її

часто нехудожні, надумані: грішне кохання якихось дівчат до Христа (є речі, до яких, хоча б з

естетичних міркувань, треба ставитися благоговійно), розсудливе прославляння безпліддя і т.д.

Таке не зараження поета своїми темами відбивається на однотонно-яскравих, немов при

електричному світлі знайдених, епітетах.

Та зате гнучкий, сухий, упевнений вірш, глибокі й влучні метафори, уміння дати відчути в

кожному вірші справжнє переживання, все це ставить книгу в розряд істинно цінних і робить її не

тільки обіцянкою, але й досягненням.


ОБРАЖАЄ І АПОЛЛОНА, І БАХУСА, з оцінки діяльності Б. Лівшиця К. Чуковським

Марно ґвалтує себе естет і таємний парнасець п. Бенедикт Лівшиць, котрий зовсім випадково

прилучився до цієї групи. Йшов би до п. Гумільова! На що ж йому, працелюбові, «принцип

зруйнованої конструкції»! Сп’яніння відмінна річ, проте тверезий, котрий удає п’яного, ображає і

Аполлона і Бахуса!


ВИМАГАВ ОЧНОЇ СТАВКИ, зі спогадів М. Заболоцького

У ході допитів з’ясовувалося, що НКВС намагається назбирати справу про якусь

контрреволюційну письменницьку організацію. Керівником її передбачалося зробити М. С.

Тихонова. Як члени повинні були фігурувати письменники-ленінградці, до цього часу вже

заарештовані: Бенедикт Лівшиць, Олена Тагер, Георгій Куклін, здається, Борис Корнілов, хтось ще

й, нарешті, я.

Посилено допитувалися даних про Федіна і Маршака. Неодноразово йшла мова про Алейнікова,

Табідзе, Хармса і Введенського – поетах, з якими я був зв’язаний старим знайомством і

загальними літературними інтересами.

У особливу провину мені ставилася моя поема «Торжество Землеробства», яка була надрукована

Тихоновим в журналі «Зірка» в 1933 році. Зачитувалися «викриваючі» мене «свідчення» Лівшиця

й Тагер, проте прочитати їх на власні очі мені не давали. Я вимагав очної ставки з Лівшицем і

Тагер, проте її не одержав.


АРЕШТ ВИКРЕСЛИВ З ПОЕЗІЇ, з нарису Ф. Зінька «Півтораокий стрілець»

Я був закоханий у поезію, знав напам’ять тисячі рядків Пушкіна, Лермонтова. Єсеніна,

Багрицького, Маяковського і Симонова, й тому вважав себе великим знавцем, якого вельми

цінували місцеві дівчата, але Лівшиць? Ні, про такого поета я ніколи навіть не чув.

…Не скажу, що захопився його поезією. Ці піднесені, насичені міфологічними сюжетами й

нескінченною алітерацією вірші, нині вже навряд чи когось хвилюють, окрім записних

літературознавців. Проте його спогади про російський футуризм заповнили багато пропусків у

моїх знаннях.

…Писав він поволі й скупо, книги виходили мізерними накладами, арешт і зовсім викреслив

Лівшиця з російської поезії.

…19 жовтня 1938 року заступник військового прокурора Червоної армії Г. К. Рогінський

затвердив звинувачувальний висновок за ст. 58-5(10) і 11 КК РРФСР. 20 жовтня виїзна сесія

Верховного суду під головуванням незмінного Ульріха слухала справу Лівшиця «без участі

сторін». Підсудний повністю визнав себе винним. У останньому слові він «щиро покаявся в

тяжких злочинах і просив суд не позбавляти його життя». Все було марно, судді були

невблаганними.

…Можливо, це комусь здасться смішним, проте існують три дати загибелі Лівшиця. За однією з

довідок його розстріляли 20 жовтня, тобто відразу після суду, який почався о 23.15. Виходить, треба було встигнути заслухати звинувачувальний висновок, останнє слово підсудного, написати

й оголосити вирок і привести його у виконання… до 00 годин 20 жовтня. На все залишалося 45

хвилин. Встигли...

Правда, за іншою довідкою датою розстрілу значиться 21 жовтня. Напевно, все ж таки забарилися

й не вклалися до кінця доби.

Зате в третій довідці, підписаній А. Чепцовим, Лівшиць помер 15 травня 1939 року від... родимця

серця.


РОЗСТРІЛЯВШИ, СПРАВУ ПРИПИНИЛИ… ЗА ВІДСУТНІСТЮ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, з

розвідки Е. Шнейдермана «Бенедикт Лівшиць: арешт, слідство, розстріл»

Хай і з пропусками, справа Лівшиця містить немало даних, які проливають світло на триста

тридцять днів, проведених ним у Великому будинку.

…Допит Дагаєва для доказу провини Лівшиця не дав практично нічого. Наступний же… відбувся

лише через три з половиною місяці. Сто днів простою – для слідства термін величезний, і можна

подумати, що воно зайшло в безвихідь. Проте такий висновок буде невірним. Простою не було.

Один документ, що відноситься до цього періоду, в справі все ж таки є – бліда машинописна

копія, чергова, прийнята в березні (день не проставлений, але, ймовірно, числа 15-го) ухвала про

продовження терміну утримання Лівшиця під вартою ще на два місяці, до 15 травня. Необхідність

цього заходу, сказано, викликана тим, що «слідством у справі розкритий ряд нових учасників, для

чого необхідні додаткові арешти».

…»Попереднім і судовим слідством встановлено, що Лівшиць з 1930 року був активним

учасником антирадянської право-троцькістської терористичної й диверсійно-шкідницької

організації, яка діяла серед письменників в м. Ленінград, він був організаційно пов’язаний з одним

з керівників цієї організації Кибальчичем, за завданням якого створив право-троцькістську групу, неодноразово проводив її нелегальні зборища, на яких обговорювалися питання боротьби з

радянською владою і конкретні проблеми підготовки терористичних актів по відношенню

керівників ВКП(б) і Радянського уряду.

Визнаючи Лівшиця винним в скоєнні злочинів, Військова колегія Верховного Суду СРСР

ЗАСУДИЛА

Лівшиця Бенедикта Костянтиновича до вищої міри кримінального покарання – розстрілу з

конфіскацією всього майна, що особисто йому належить.

Вирок на підставі ухвали ЦВК СРСР від 1/XII-34 р. підлягає негайному виконанню.

Головуючий

Члени (підписи)».

У ту ж ніч розглядалися, як мінімум, ще чотири справи: Дагаєва, Зоргенфрея, Стенича і Юркуна.

Всі вони також були засуджені до розстрілу.

…24 жовтня 1957 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР «за новими обставинами» вирішила

справу проти Б. Лівшиця припинити «за відсутністю складу злочини».