ЛЕЩЕНКО Петро Костянтинович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Музикант, естрадний співак, танцюрист. Псевдонім – Петруччо Мартинович.
З міщанської родини.
Народився 3 липня 1898 р. в с. Ісаєвому Херсонської губернії Російської імперії (нині –
Миколаївський район Одеської області України).
Загинув в ув’язненні на будівництві Дунайського каналу 16 липня 1954 р. Місце поховання – не
відоме.
Навчався в Кишинівський школі прапорщиків (1914), Паризькій балетній школі (1923).
Керував естрадним ансамблем, був столяром, півчим, помічником соборного регента, мийником
ресторанного посуду.
Учасник Першої світової війни (1914-1916), зазнав тяжкого поранення.
Як співак і танцюрист дебютував в одному з кишинівських ресторанів (1915).
Серед найвідоміших пісень – «Синя рапсодія», «Скажіть чому», «Вечірній дзвін», «Не йди»,
«Чорні очі», «Надя-Надійка», «Міранда», «Дзвоник», «Серце мами», «Бурлака», «Залишся», «Біля
лісу», «Ти їдеш п’яна», «Забути тебе», «Давай попрощаємося», «Похмура неділя», «Примхлива, уперта».
Всього на рахунку нашого земляка – понад 180 грамофонних дисків.
Що стосується особистого життя, то Л. дуже рано втратив батька (1901); розлучився з першою
дружиною З. Закіт (1944); зазнав арешту і засудження як «ворог народу та за співпрацю з німцями
під час війни» (1951); «за зраду та шлюб з іноземним підданим» засуджено до 25 років
позбавлення волі і заслано до одного з уральських концтаборів його другу дружину В. Білоусову
(1952). Остання була звільнена за відсутністю складу злочину (1953).
У м. Москва перша платівка вийшла у фірмі «Мелодія» (1988).
Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Бунін, О. Строк, М. Мар’яновський, А. Баянова, З.
Бєлостоцький, Ф. Шаляпін, О. Вертинський та ін.
***
НАЙДОРОЖЧЕ,
з життєвого кредо П. Лещенка
Найдорожче для кожної людини – Батьківщина.
БАСИ ГОЛОСНІШЕ, романс П. Лещенка «Андрійко»
Эх, Андрюша, будь же добрым малым
И на гармошке двинь-ка посильней.
Чтоб печали заглушить мотивом бравым,
Растяни, развернися веселей.
Эх, Андрюша, жару поддавай-ка,
Басы звучней и громче нажимай!
Полечу вихрем в пляске молодецкой,
Эх, Андрюша, жизни больше дай!
Эх, Андрюша, жару поддай-ка,
Басы звучней и громче нажимай!..
Полечу вихрем в пляске молодецкой,
Эх, Андрюша, жизни больше дай!
З НИМ МЕНІ НЕ ЗРІВНЯТИСЯ, зізнання Ф. Шаляпіна
Далеко мені до гонорарів Петрика Лещенка!
ОКРІМ БАТЬКІВЩИНИ, з статті «Лещенко Петро Костянтинович» на sjogodni.org.ua
Після вікової мутації голосу Лещенко перемінив амплуа: майже п’ятнадцять років він танцював, спершу один, потім разом із дружиною – випускницею паризького хореографічного училища
Зінаїдою Закіт.
Записані на ризькій студії «Белаккорд» платівки розходилися всією Європою. Родина тим часом
перебралася до Бухарест, де Лещенко відкрив спочатку невеликий ресторан «Наш будиночок», а в
1935 р., коли він став знаменитим після виступу на англійському радіо, – фешенебельний ресторан
«Петро Лещенко», у якому виступав щовечора. Платівки із записами Лещенко випускалися на
чотирьох континентах, буквально у всіх країнах, крім його батьківщини.
ЗАЛ ВИБУХНУВ ОВАЦІЯМИ, з розвідки Л. Кудрявцева «Король танго»
У Ризі в 40-х роках ХІХ ст. на вулиці Вапняній в кафе «АТ», що належало батькові Зінаїди Закіт, дружини Петра Лещенка, грав невеликий оркестр. Виступали артисти, а програму вів
неперевершений конферансьє Всеволод Орлов. Артист Костянтин Сокальський згадував, як за
столиком саме цього кафе, де сиділи Всеволод Орлов, Оскар Строк, і народилася думка про те, щоб організувати сольний виступ Лещенка. Артиста вмовили на співпрацю, а Строк зобов’язався
допомогти з репертуаром.
Через два тижні в кафе відбувся концерт. Перші дві пісні особливого успіху не мали, але коли
оголосили, що буде виконано «Моє останнє танго» Оскара Строка, публіка, знаючи, що в залі
знаходиться автор, стала голосно аплодувати, звертаючись до нього. Композитор піднявся на
сцену, сів за піаніно...
Після натхненного виконання зал вибухнув нескінченними оваціями.
БУРЖУАЗНА МУЗИКА, з статті Л. Кудрявцева «Російський Орфей»
Популярність цього співака, відомого виконавця російських, українських, циганських романсів, естрадних пісень у стилі танго і фокстроту припала на середину минулого століття. У Радянському
Союзі творчість Петра Лещенка, його «буржуазна музика», були під забороною. Але пісні артиста
все одно слухали, хоча тримати вдома його записи, зроблені на м’якій рентгенівській плівці, було
доволі небезпечно.
...За рідкісної краси оксамитовий баритон преса охрестила його «російським Орфеєм».
ХВИЛЯ ПІДРОБОК, з статті Б. Савченка «Естрада ретро»
У повоєнні роки в Москві на хвилі популярності Петра Лещенка успішно процвітала підпільна
фірма з випуску і розповсюдження платівок «під Лещенка». Кістяк її склали так званий «Джаз
курців» (там у свій час працював і композитор Борис Фомін) і його соліст Микола Марков, голос
якого був майже ідентичний голосу знаменитого співака. За короткий час записали сорок творів з
репертуару Лещенка... Диски розповсюджувалися в основному в Україні і Молдавії.
Один музикант з «Джазу курців» говорив з цього приводу: «Туди веземо валізу платівок, назад –
валізу грошей».
Офіційно диски Петра Лещенка в магазинах не продавалися, тому що не випускалися, однак його
голос звучав майже в кожному будинку. Оригінал чи підробка – спробуй здогадайся.
ДРУЖИНА – НЕ РУКАВИЧКА, з статті «Про долю Петра Лещенка» на Fwiki.odessaglobe.com Питання про призов Лещенка в румунську армію не піднімалося, йшлося лише про те, щоб він дав
низку концертів на окупованій радянській території. Петро Костянтинович погодився, не
здогадуючись, чим це відгукнеться для нього і в найближчому, і у віддаленішому майбутньому.
...У травні 1942 року він приїхав до окупованої фашистами Одеси, де провів тріумфальний
концерт. На одному з них він побачив сліпуче чарівну дівчину.
Після концерту вони розговорилися. Дівчину звали Віра Білоусова, вона навчалася в Одеській
консерваторії. Їх роман розвивався стрімко, не зважаючи на те, Петро був старший за Віру на
чверть століття.
Повернувся Лещенко до Бухареста з Вірою. Зінаїда Закіт (дружина – авт.) була категорично проти
цього союзу і проти свого розлучення. За пізнішими словами Віри Білоусової, та доклала
максимум зусиль, аби відправити невірного чоловіка на фронт, і це їй вдалося. З жовтня 1943 по
березень 1944 року Лещенко організовував розваги для німецьких офіцерів, які відпочивали в
кримських санаторіях. І це, звичайно, зганьбило його в очах радянського командування.
У травні 1944 року співак розлучився з Зінаїдою Закіт і зареєстрував свій шлюб з Вірою
Білоусової.
...26 березня 1951 р. за безпосередньою вказівкою МГБ СРСР Лещенка заарештували органи
держбезпеки Румунії в антракті концерту...
АУДІОКАСЕТИ З США, з кореспонденції Л. Тимофєєвої «Стара платівка»
– Хочеш послухати зовсім унікальну програму про Петра Лещенка? – запитав мене добрий
знайомий, кореспондент Українського радіо в АРК, заслужений журналіст України Анатолій
Полонський і притяг величезний рулон плівки, на якій досі записують, як і багато років тому, передачі на місцевому радіо. Я погодилася і не пожалкувала.
...Якось вдячні слухачі принесли Анатолію Івановичу кілька записів популярного до і після війни
співака Петра Лещенка.
...І раптом дзвоник. Літня, судячи з голосу, жінка пропонує авторові аудіокасети з Америки з
записами пісень Петра Лещенка і розповідає зовсім неймовірну історію свого життя і про те, яку
роль відіграв у ній співак.
Перед Великою Вітчизняною війною вона навчалася в Одесі, готувалася стати лікарем. На
танцмайданчику «під Лещенка» познайомилася з молодим художником. Вони одружилися,
народилася донька.
Коли почалася війна, чоловік пішов на фронт. Їхній будинок було зруйновано. Вони не
постраждали, але залишилися без даху, ледве вижили.
Після війни чоловік намагався розшукати родину, але, довідавшись, що в будинок потрапила
бомба, вважав їх загиблими. А потім вона перебралася з дочкою до Криму, а він виїхав до США.
Вона так заміж більше і не вийшла. Працювала лікарем у Сімферополі і не припиняла, вже ні на
що особливо не сподіваючись, пошуки чоловіка.
І от, уявіть, знайшла його адресу. Відбулася перша за багато років телефонна розмова. Сльози, розпитування, спогади. Зустрітися їм вже не судилося. Однак незабаром з Америки прийшла
посилка з аудіокасетами Петра Лещенка. Усі ці роки її чоловік продовжував збирати пісні
улюбленого співака і думати про свою, яку він вважав загиблою, родину. Вона слухала і плакала.
На жаль, через деякий час ця жінка померла. Аудіокасети принесла до студії вже її донька. Від неї
Анатолій Іванович і довідався про подробиці цього дивного життя.
НЕ ЦИГАН І НЕ ЄВРЕЙ, з статті «Лещенко Петро Костянимнович» на ukrsong.narod.ru
У Росії Петро Костянтинович іменується не інакше, як «великий російський співак». Ми, як
кажуть, до подібного вже звикли... Але цікаво, що останніми роками робляться також спроби
приписати Лещенку циганське, єврейське чи ще якесь походження.
Пишуть, наприклад, що Лещенко – не справжнє прізвище співака. Навіть у довіднику «Митці
України» (Київ, 1992) повідомляється, що справжнє його прізвище – Мастикович. Проте серйозні
дослідники спростували подібні версії.
Так, в книжці Віталія Бардадима «Петро Лещенко» (Краснодар, 1993) наводиться свідоцтво про
навчання майбутнього співака у вищому початковому училищі м. Кишинева: «Предъявитель сего
Лещенков (так тоді нерідко писали на російський манер українські прізвища. – авт.) Пётр
Константинович, сын мещанина, православного вероисповедания». А в архівах м. Кишинева
знайдено церковну книгу із записом від 1909 р. про другий шлюб матері Петра «Кишинёвская
мещанка Мария Константиновна Лещенко, православного вероисповедания, вступает в
замужество первым браком».
...Стає зрозумілою версія про «Мастиковича». ...На початку кар’єри Петро Костянтинович
виступав під «сербським» артистичним псевдонімом МАРТИНОВИЧ. Зберігся плакат
румунською мовою про те, що виступає танцювальний дует «Петрушка и Розика Мартиновичі».
Походження співака яскраво видавало його, бо Петро Костянтинович до кінця життя не міг
позбутися дуже сильного українського акценту, і в нього виходило «мою любов, наши прэжние
мечты « або «на бэрэху пруда». Син української землі не цурався і рідної мови. В розпорядженні
автора цих рядків є дві пісні українською у виконанні Петра Костянтиновича – «Карії очі, чорнії
брови» (саме так) і славетний «Комарик». Може, є й інші записи, та мені про них невідомо.
ЗАМІСТЬ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, з замітки «Одеса позбудеться назв тоталітарної епохи?»
у «Майдан-ІНФОРМі» від 6 жовтня 2005 р.
Найближча сесія Одеської міської ради визначить долю залишків вулиць і парків, які були названі
на честь комуністичного режиму. Депутати мають підтримати рішення топонімічної комісії про
перейменування парку «Ленінського комсомолу» на парк «Савицький». Парк культури і
відпочинку «Ілліча» матиме назву «Преображенський», а вулиця Жовтневої революції відтепер
буде названа на честь відомого в Одесі співака Петра Лещенка.
Позицію топонімічної комісії одноголосно підтримали члени виконавчого комітету Одеської
міськради.
НЕ ТАМ «ПРОПИСАВ» СВОЄ СЕРЦЕ, бувальщина
Розповідають, що, зібравши друзів на прощальну вечерю, П. Лещенко, піднявши келиха, сказав:
– Друзі! Я щасливий, що повертаюся на Батьківщину! Моя мрія збулася. Я від’їжджаю, проте
серце моє залишається з вами.
Останні слова буцімто його зрештою і занапастили.
