Коренман Лазарь (fb2)




КОРЕНМАН Лазар Осипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст. Псевдонім – Кармен Л. О.

З родини ремісників. Син, Кармен Р., – кінооператор, режисер.

Народився 14 (26) грудня 1876 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 19 квітня 1920 р. в м. Одесі (нині – адміністративний центр однойменної області України).

Похований на другому єврейському цвинтарі. Перепохований на Інтернаціональному цвинтарі.

Закінчив Одеське гірниче училище.

Працював репортером газет «Південний огляд», «Народ», «Одеський аркуш», «Одеські новини», видавав журнали «Ракета», «Луна Одеси».

Друкувався в газетах «Народ», «Одеський аркуш», «Південний огляд», «Одеські новини»,

журналах «Вісник Європи», «Нива», «Російське багатство», «Ракета», «Луна Одеси», «Світ

божий», «Пробудження», «Освіта», «Нове життя».

Як літератор дебютував в журналі «Луна Одеси» віршами (1892).

Потім настала черга оповідань «Шоста палата» (1895), «За що?» (1906).

Наш земляк – автор книг «В рідному гнізді» (1900), «Дикуни» (1901), «Оповідання» (1903), «Діти-

глухарі», «На дні Одеси» (обидві – 1904), «Життя одеських прикажчиків» (1903), «Потьомкінські

дні» (1907), «Оповідання» (1909), «Діти набережної» (1912), «Під червоною зіркою» (1919), «До

сонця» (1923), «Оповідання про п’ятий рік» (1925), «Напередодні» (1927).

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Бунін, М. Горький, К. Чуковський, В. Дорошевич, О.

Купрін, Ю. Олеша, О. Амфітеатров, К. Паустовський, І. Бабель та ін.


***

СВІТ ВРЯТУЄ ДОБРО

, з життєвого кредо Л. Коренмана

Я волів би, щоб усі-усі були добрими і жили за заповітом Христа, якому я поклоняюся і за яким

слідую по п’ятах.


СВЯТО БЕЗ М’ЯСА, з оповідання Л. Коренмана (Л. Кармена) «Під Різдво»

Великий магазин на Дерибасівській вулиці напередодні Різдва, залитий світлом ауерівських

пальників, сяяв, ніби палац.

У магазин і з магазина безперервно входили й виходили покупці, обвішані покупками. У цьому

гармидері, в цій силі-силенній народу, в цьому шумі і падаючому снігу, як шпилькова головка в

мішку з пшеницею, як тужливий писк пташеняти в шумі вікового лісу, загубився Сенька Фрукт –

зовсім незначуща особа, черв’ячок, пропащий громадянин Одеського порту. Його ніхто не

помічав, і ніхто не звертав на нього уваги.

Засунувши руки в рукави своєї кофти, – на ньому замість піджака була жіноча тепла кофта в

латках, – насунувши на очі свій «недопалок», скорчившись в знак запитання і безупинно й глухо

покашлюючи, він щохвилини заглядав до магазину через навстіж розчинені двері.

Піймавши момент, коли касир головою занурювався в конторку, Сенька легенько піднімався на

кам’яну сходинку перед дверима, викруглював спину й витягав свою довгу шию разом з срібною

головою, оглядав публіку і поводив носом. Можна було подумати, що йому приносить

задоволення послухати розмови прикажчиків з публікою і що він насолоджується запахом окостів, сирів і ковбас.

Проте як тільки касир повертав обличчя до дверей, Сенька вмить втягував, як равлик, голову і

довгу шию в свої вузькі плечі і давав задній хід.

Кожного, хто виходив з магазину, він зустрічав такими словами:

– Так би давно. А то стоїш і торгуєшся двадцять годин. Слава богу, одним менше.

Однак радість зараз же залишала його, оскільки на зміну одному було п’ять нових. І він від злості

стискав кулаки й скрипів зубами.

«Коли ж нарешті повільнішає?» – запитував він самого себе з відчаєм у голосі.

Сенька ось вже сьомий рік ходить перед кожним Різдвом в цей магазин за обрізками. …Зважити б

ці обрізки – набралося б їх на п’ятачок.

П’ятачок, що й говорити, монета дріб’язкова. Для іншого п’ятачок – все одно що плювок. А для

Сені і для всякого портового босяка в зимовий час – капітал. Ось чому він готовий був чекати

навіть ще три години. Не залишитися ж йому в свято без м’яса.


ЖИТТЯ, СХОЖЕ НА ТРУНУ, з оповідання Л. Коренмана (Л. Кармена) «Людина в

сміттєзбірнику»

Ящик, чотирикутний, великий, вимазаний зовні дьогтем, стояв на набережній, і, коли над нею

спускалися сутінки, він був надзвичайно схожий на труну.

…Набережна особливо багата покидьками, і ящик тому був порожнім рідко. У ньому можна було

знайти завжди удосталь кірки кавунів, ганчірки, бите скло, чорне лушпиння зерен, обривки рогож, перезрілі лимони і падло.

І щодня в різні години до ящика припліталися портові «горобці» (посмітюхи) і ганчірники, рилися

й вивуджували все те, що в їх очах бодай чогось коштувало. Все ж інше залишалося на поживу

ненажерливим черв’якам, мухам, голодним портовим собакам, курям, кішкам і величезного

розміру щурам.


ПОМРЕМО ЧЕСНИМИ, з листа Л. Коренмана К. Чуковському в листопаді 1903 р.

Відчуваю Колю, ...що маленька хмарка висить над твоєю головою. Ця хмарка брак ганебного

металу. Але плювати. Чи «багато нам з тобою треба?» –