Колбасьев Сергей (fb2)





КОЛБАСЬЄВ Сергій Адамович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Колбасьєв А., – чиновник, колезький асесор.

Народився 3 (15) березня 1898 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Розстріляний більшовиками 30 жовтня 1937 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург

РФ). Місце поховання не відоме.

Навчався в петербурзькій гімназії Лєнтовської (1909-1915), закінчив Морський корпус (1915-1918).

Служив на канонерських човнах, тральщиках і міноносцях на Азовському, Балтійському, Каспійському, Чорному морях (1918-1921), працював перекладачем посольства СРСР в Кабулі

(1923), торгпредства в Хельсінкі (1923-1928).

Учасник громадянської війни (1918-1920).

Член Ленінградсько-Балтійського осередку Літературного об’єднання Червоної Армії і Флоту.

Учасник літературної групи «Остров’яни».

Друкувався в газетах «Труд», «Червона газета», журналах «Червона новизна», «Червона нива»,

«Червона Зірка», «Червоний флот», «Морський збірник».

Як літератор дебютував збіркою віршів «Відкрите море» (1922).

Потім настала черга поетичних і прозових книг «Поворот все раптом» (1930), «Салажонок» (1931),

«Правила сумісного плавання» (1935), «Військово-морські повісті» (1936), трилогії («Арсен

Люпен», «Джигіт», «Ріка» ), у головному героєві якої вгадуються автобіографічні риси.

Перу нашого земляка також належать повісті «Любительський звукозапис», «Крен», «Хороший

командувач», «Командири кораблів».

К. – автор популярних підручників з радіосправи «Радіо – нам» і «Радіокнижка».

Наш земляк захоплювався радіотехнікою і винайшов оригінальні конструкції магнітофона і

телевізора, був першим в СРСР пропагандистом джазу.

Уперше перебував під слідством за «участь в контрреволюційній організації» (1933) і за не

доведенням провини звільнений (1934).

Удруге заарештований як «агент фінської розвідки» і Особливою трійкою УНКВС

Ленінградського округу засуджений за ст. 58-6-10 КК РРФСР до страти (1937).

За відсутністю складу злочину посмертно реабілітований (1956).

Ім’я нашого земляка присвоєно тральнику російського Балтійського флоту.

У м. Санкт-Петербург (РФ) на Моховій вулиці встановлено меморіальну дошку з написом «В

цьому будинку з 1928 по 1937 рік жив Сергій Адамович Колбасьєв, письменник, моряк, ентузіаст

джазу» (2007).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Гумільов, К. Вагінов, М. Кузьмін, Ф. Раскольніков, М.

Тихонов, Л. Рейснер, П. Волков та ін.


***

ПОДРАЖНИТИ

, з життєвого кредо С. Колбасьєва (озвучене В. Конецьким) Колбасьєв любив дражнити гусей.

Я ПАМ’ЯТАЮ, з повісті С. Колбасьєва «Арсен Люпен»

Ще я пам’ятаю його в нестерпимому сяйві всіх люстр, в блиску паркету і золотого шиття на

чорних мундирах, коли весь батальйон стояв в колонах рот, маючи оркестр на лівому фланзі, і

віце-адмірал з сивим клином бороди на червоній орденській стрічці, урочисто кашлянувши, вимовляв:

– Добридень, гардемарини, кадети і команда!


З ОХОРОНИ В РОЗВІДКУ, з повісті С. Колбасьєва «Джигіт»

Найкраща служба, звичайно, на міноносцях. Не дуже спокійна і не дуже легка, особливо у

військовий час: з дозору в охорону і з охорони в розвідку; тільки прийшов з моря, прийняв

вугілля, почистився – і давайте назад ловити якийсь ворожий підводний човен чи ще чимось

займатися. Словом, суцільна метушня з нечастими перервами на ремонт, коли теж справ вистачає.


І РУКИ ХАПАЮТЬ ПІТЬМУ, з вірша С. Колбасьєва «Смерть», присвяченого М. Гумільову

А может быть ещё вернусь назад,

Оттуда, куда летим?

Железные крылья свистят, свистят

И воздух стал голубым.

Поля, города и ленты рек,

Гранитные скалы, синий снег,

И кровь на снегу и снова снег,

Паденье и быстрый бег.

Сорвался и руки хватают тьму,

А сверху – глаза орла...

Там, в комнате, телу моему

Хорошо лежать у стола.


СОЛОДКО В ЦЕЙ ВЕЧІР ПОМЕРТИ, вірш С. Колбасьєва «Захід, розпечений до червоного»

Запад раскалённый докрасна

И с востока красная Луна.

Сани распластались и свистят;

Может не воротимся назад

Полем прилетит издалека

Снежные закрутит облака

Опрокинет сани на лету

В дымно-розовую высоту

Сладко будет крикнуть и лететь,

Сладко в этот вечер умереть

Револьвер заряжен и легка

Точная послушная рука.


ЛЕЙТЕНАНТ, з вірша М. Гумільова, присвяченого С. Колбасьєву

Лейтенант, водивший канонерки

Под огнем неприятельских батарей,

Целую ночь над южным морем

Читал мне на память мои стихи.


ЙОГО СПІРАЛЬ, з вірша М. Гульнєва «Пам’яті Сергія Колбасьєва»

Нас не собьют с версты

Подложным кличем -

Мы в прошлое

Уверенно глядим!

В Колбасьеве -

Кадетов возвеличим

И Долг ему

Гражданский отдадим!

.....................................

Компасный Зал,

В картинах Галерея,

И коридоров царских

Полутон,

Хранят