Колбасьев Сергей (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОЛБАСЬЄВ Сергій Адамович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Колбасьєв А., – чиновник, колезький асесор.

Народився 3 (15) березня 1898 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Розстріляний більшовиками 30 жовтня 1937 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург

РФ). Місце поховання не відоме.

Навчався в петербурзькій гімназії Лєнтовської (1909-1915), закінчив Морський корпус (1915-1918).

Служив на канонерських човнах, тральщиках і міноносцях на Азовському, Балтійському, Каспійському, Чорному морях (1918-1921), працював перекладачем посольства СРСР в Кабулі

(1923), торгпредства в Хельсінкі (1923-1928).

Учасник громадянської війни (1918-1920).

Член Ленінградсько-Балтійського осередку Літературного об’єднання Червоної Армії і Флоту.

Учасник літературної групи «Остров’яни».

Друкувався в газетах «Труд», «Червона газета», журналах «Червона новизна», «Червона нива»,

«Червона Зірка», «Червоний флот», «Морський збірник».

Як літератор дебютував збіркою віршів «Відкрите море» (1922).

Потім настала черга поетичних і прозових книг «Поворот все раптом» (1930), «Салажонок» (1931),

«Правила сумісного плавання» (1935), «Військово-морські повісті» (1936), трилогії («Арсен

Люпен», «Джигіт», «Ріка» ), у головному героєві якої вгадуються автобіографічні риси.

Перу нашого земляка також належать повісті «Любительський звукозапис», «Крен», «Хороший

командувач», «Командири кораблів».

К. – автор популярних підручників з радіосправи «Радіо – нам» і «Радіокнижка».

Наш земляк захоплювався радіотехнікою і винайшов оригінальні конструкції магнітофона і

телевізора, був першим в СРСР пропагандистом джазу.

Уперше перебував під слідством за «участь в контрреволюційній організації» (1933) і за не

доведенням провини звільнений (1934).

Удруге заарештований як «агент фінської розвідки» і Особливою трійкою УНКВС

Ленінградського округу засуджений за ст. 58-6-10 КК РРФСР до страти (1937).

За відсутністю складу злочину посмертно реабілітований (1956).

Ім’я нашого земляка присвоєно тральнику російського Балтійського флоту.

У м. Санкт-Петербург (РФ) на Моховій вулиці встановлено меморіальну дошку з написом «В

цьому будинку з 1928 по 1937 рік жив Сергій Адамович Колбасьєв, письменник, моряк, ентузіаст

джазу» (2007).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Гумільов, К. Вагінов, М. Кузьмін, Ф. Раскольніков, М.

Тихонов, Л. Рейснер, П. Волков та ін.


***

ПОДРАЖНИТИ

, з життєвого кредо С. Колбасьєва (озвучене В. Конецьким) Колбасьєв любив дражнити гусей.

Я ПАМ’ЯТАЮ, з повісті С. Колбасьєва «Арсен Люпен»

Ще я пам’ятаю його в нестерпимому сяйві всіх люстр, в блиску паркету і золотого шиття на

чорних мундирах, коли весь батальйон стояв в колонах рот, маючи оркестр на лівому фланзі, і

віце-адмірал з сивим клином бороди на червоній орденській стрічці, урочисто кашлянувши, вимовляв:

– Добридень, гардемарини, кадети і команда!


З ОХОРОНИ В РОЗВІДКУ, з повісті С. Колбасьєва «Джигіт»

Найкраща служба, звичайно, на міноносцях. Не дуже спокійна і не дуже легка, особливо у

військовий час: з дозору в охорону і з охорони в розвідку; тільки прийшов з моря, прийняв

вугілля, почистився – і давайте назад ловити якийсь ворожий підводний човен чи ще чимось

займатися. Словом, суцільна метушня з нечастими перервами на ремонт, коли теж справ вистачає.


І РУКИ ХАПАЮТЬ ПІТЬМУ, з вірша С. Колбасьєва «Смерть», присвяченого М. Гумільову

А может быть ещё вернусь назад,

Оттуда, куда летим?

Железные крылья свистят, свистят

И воздух стал голубым.

Поля, города и ленты рек,

Гранитные скалы, синий снег,

И кровь на снегу и снова снег,

Паденье и быстрый бег.

Сорвался и руки хватают тьму,

А сверху – глаза орла...

Там, в комнате, телу моему

Хорошо лежать у стола.


СОЛОДКО В ЦЕЙ ВЕЧІР ПОМЕРТИ, вірш С. Колбасьєва «Захід, розпечений до червоного»

Запад раскалённый докрасна

И с востока красная Луна.

Сани распластались и свистят;

Может не воротимся назад

Полем прилетит издалека

Снежные закрутит облака

Опрокинет сани на лету

В дымно-розовую высоту

Сладко будет крикнуть и лететь,

Сладко в этот вечер умереть

Револьвер заряжен и легка

Точная послушная рука.


ЛЕЙТЕНАНТ, з вірша М. Гумільова, присвяченого С. Колбасьєву

Лейтенант, водивший канонерки

Под огнем неприятельских батарей,

Целую ночь над южным морем

Читал мне на память мои стихи.


ЙОГО СПІРАЛЬ, з вірша М. Гульнєва «Пам’яті Сергія Колбасьєва»

Нас не собьют с версты

Подложным кличем -

Мы в прошлое

Уверенно глядим!

В Колбасьеве -

Кадетов возвеличим

И Долг ему

Гражданский отдадим!

.....................................

Компасный Зал,

В картинах Галерея,

И коридоров царских

Полутон,

Хранят спираль

Колбасьева Сергея

И Славу

Удивительных времен!


НА МЕЖІ СПОГАДІВ, з оцінки творчості С. Колбасьєва М. Тихоновим

Є книги про море, створені грою сильної уяви. В них все вигадано, але ця вигадка захоплює. Є

книги змішаного характеру, де справжні історії доповнені вигадкою. І навіть важко визначити, чого більше. Є книги документального плану, написані настільки нудно, що навіть великий факт

не звучить, задушений непотрібними деталями.

Але є книги, в яких відсутня гра уяви, вони на межі спогадів; здається, що в них герої носять

справжні прізвища, ці книги добре передають і дух, і колір, і голос епохи. Вони правдиві і скромні, людей в них видно на повний зріс...

До таких книг належать і твори Сергія Колбасьєва.


СВІЙ ЛІРИЗМ, з оцінки творчості С. Колбасьєва М. Кузьміним

Свій ліризм і коло тем видно у С. Колбасьєва.


ПРОЗА У ВІРШАХ, з оцінки поеми С. Колбасьєва «Відкрите море» В. Брюсовим

С. Колбасьєв прагне до простоти мови, хоче впливати на читача стислим реалізмом своїх картин, проте дуже часто це приводить автора до найбезперечнішої прози.


ПО МАТЕРІ БУВ МАЛЬТІЙЦЕМ, з статті «Сергій Колбасьєв» на інтернет-порталі

gedichtephys.kiev.ua

По матері предками Колбасьєва були мальтійці, від матері він успадкував схильність до мов

(відмінно володів англійською, французькою, німецькою, вивчав шведську і фарсі) і, за висловом

самого Колбасьєва, «романтичну» схильність свого характеру. Любов до моря визначила багато в

чому його подальшу долю.

У 1921 році Сергій Колбасьєв переїхав до Петрограду, де Гумільов ввів його до кола творчої

інтелігенції, яке об’єдналася навколо видавництва «Усесвітня література».

...Ще у Фінляндії він захопився джазом, зібрав унікальну колекцію платівок. Квартира

Колбасьєвих в Ленінграді стала своєрідним «музичним салоном».


МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ВІДКРИВАЛА ДОНЬКА, з репортажу Б. Ходоровського «Джаз

завмер в камені на Моховій»

З 1928 по 1937 рік в квартирі Колбасьєва збиралися письменники, морські офіцери, музиканти, аби

послухати привезені Сергієм Адамовичем із закордонних відряджень платівки і саморобні записи.

За допомогою зібраного власноруч детекторного приймача і сконструйованого пристрою їх

виготовляв сам господар.

Цим він почав займатися ще в Морському кадетському корпусі в роки Першої світової війни, про

що потім написав в своїх повістях про Арсена Люпена. Продовжив на рубежі 20-х і 30-х років, коли пропагував «музику товстих», як в ту пору багато хто називав джаз. До речі, завдяки фільму

«Ми з джазу» глядачі дізналися прізвище хай вже реабілітованого, але ще не виданого великими

накладами письменника.

…Є вищий сенс в тому, що меморіальну дошку на Моховій в буквальному розумінні пробила

керівник Морського літературно-художнього фонду імені Віктора Конецького його вдова Тетяна

Конецька. Найщасливішою ж людиною виглядала цього дня 83-річна Галина Сергіївна

Колбасьєва, котра присвятила майже все життя збереженню пам’яті про батька і видрукувала його

книги. Право відкрити меморіальну дошку надали саме їй.