небезпечними і такими, які за політичної кон’юнктури, що виникла, підлягають абсолютному
усуненню; але якби з політичних міркувань визнано було необхідним піти в максимальній мірі
назустріч клопотанню більш лояльних шарів духівництва і, зокрема, вищого Церковного
управління і групи «Жива церква», то з числа десяти засуджених до вищої міри покарання, нарада
знаходила б можливим пом’якшити долю лише відносно шести наступних осіб: 1) Чельцова
Михайла, 2) Огнєва, 3) Богоявленського, 4) Плотникова, 5) Чукова і 6) Єлачича, а відносно
громадянина Казанського (митрополита Веніаміна), Новицького Юрія Петровича – професора
Університету Петрограду, голови православних приходів, Ковшарова Івана Михайловича –
колишнього повіреного присяги і члена Правління православних приходів і Шеїна Сергія
Павловича (архімандрит Сергій) – кол. члена Державної Думи (націоналіст), – як осіб, котрі
надихали, керували і цілком свідомо вели контрреволюційну політику під церковним прапором,
нарада знаходить пом’якшення їм міри покарання недоцільним.
П. Красиков.
Самсонов
Михайло Галкін. М. Поп.
СТАЛІН: ВИРОК ВИКОНАНО, з дослідження М. Покровського «Політбюро і Церква»
5 березня 1922 року митрополит (Веніамін – авт.) одержав офіційне запрошення прибути назавтра
до «Помгол»у для участі у виробленні порядку виконання декрету про церковні цінності. 6
березня митрополит з’явився в Смольний у супроводі декількох осіб (серед яких знаходився
колишній... Іван Михайлович Ковшаров). Владика надав комісії «Помгол»а власноручно написану
і підписану заяву. У цьому папері, викладеному у вельми коректному тоні, указувалося на те, що:
по-перше, Церква готова пожертвувати для порятунку тих, що голодують, все своє надбання; по-
друге, для заспокоєння віруючих необхідно, проте, аби вони усвідомили жертовний характер
цього акту; і, по-третє, для цієї ж мети потрібно, щоб в контролі над витрачанням церковних
цінностей брали участь представники від віруючих.
В кінці своєї заяви Владика указував, що якщо, понад сподівання, вилучення носитиме
насильницький характер, то він благословити на це свою парафію не може.
...Більшість були посаджені під варту...
В середу 5 липня 1922 року Революційний Трибунал Петрограду, який розглядав справу
підсудних, визнав, що митрополит Веніамін, він же громадянин Казанський, спільно з Правлінням
Товариства парафій Російської Православної Церкви в особі його активної групи – голови
правління Новицького, членів Ковшарова та інших, виконуючи директиви явно
контрреволюційного змісту, спрямованих проти існування робітничо-селянської влади, що
надходили від патріарха Тихона, поставили собі за мету як виконання цих директив, так і
розповсюдження ідей, направлених проти Декрету радянської влади від 23 лютого 1922 року про
вилучення церковних цінностей. Своїми діями підсудні хотіли викликати народне хвилювання для
створення єдиного фронту з міжнародною буржуазією проти радянської влади.
Як головні винуватці непокори при вилученні церковних цінностей були засуджені до вищої міри
покарання – розстрілу...
...Політбюро ухвалою від 13 липня 1922 року погодилося з цією пропозицією і одночасно
доручило «секретаріату ЦК переговорити з Президією ВЦВК на підставі доповіді комісії».
Переговори з ВЦВК були необхідні, оскільки там знаходилися на розгляді численні клопотання
про помилування всіх засуджених і за законом іменному найвищому органу радянської влади
належало тут останнє слово.
На ухвалі Політбюро від 13 липня наступного дня І. В. Сталін накреслив: «Строго Таємно.
Виконано. І. Ст. 14/VII».
ЗНУЩАВСЯ З КАТІВ, уривок з книги В. Степанова (Русака) «Свідоцтво звинувачення»
Професор кримінального права університету Петрограду, голова правління православних парафій
Петрограду Ю. П. Новицький, спокійний, ясний і твердий в своїх поясненнях колишній
петербурзький повірений присяги І. М. Ковшаров, котрий наперед підкорився своїй долі, –
сміливо дивився в обличчя цієї «долі» і не скупився на повний гіркоти сарказм. Все це – жертви,
які були приречені на смерть, на радість «Ново-обновлювальній живій церкві».
...І. М. Ковшаров заявив, що він знає, яка доля його чекає. І якщо він і давав пояснення на свій
захист, то виключно заради того, аби закріпити в суспільній свідомості, що він помирає
безневинним.
...У ніч з
