КОВШАРОВ Іван Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Адвокат, священик. Зарахований до лику святих Російською Православною Церквою (1992).
З міщанської родини.
Народився в 1878 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України).
Розстріляний більшовиками 13 серпня 1922 р. на околиці м. Петрограда РРСФР (нині – м. Санкт-
Петербург РФ). Місце поховання – не відоме (ст. Порохова?). Хрест над символічною могилою
новомучеників і сповідувачів російських на братському цвинтарі Олександро-Невської Лаври.
Освіта – вища юридична.
Працював присяжним повіреним, комісаром у єпархіальних справах «для представництва і
захисту загальних прав і інтересів» єпархії (1918) Петрограду, юрисконсультом Олександро-
Невської лаври (1920-1922).
Член правління Товариства православних парафій Петрограда і губернії.
Зарахований до лику святих Російською Православною Церквою (1992).
Заарештований у справі «про спротив при експропріації церковних цінностей» (1922). Засуджений
до вищої міри покарання; через місяць вирок відразу виконали.
День пам’яті К. – 25 січня і 13 серпня.
Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Казанський, В. Плотников, Л. Богоявленський, М.
Чельцов, С. Шеїн, Ю. Новицький, М. Чуков, М. Польський та ін.
***
БОГ – ОДИН
, з релігійного кредо І. Ковшарова
Ісус Господь мій... І не буде у мене інших богів.
КОМІСАР ЄПАРХІАЛЬНИХ СПРАВ, з статті Я. Кротова «Словник святих»
Петербурзький адвокат Іван Михайлович Ковшаров і до революції був пов’язаний з Церквою не
лише як парафіянин. Він був юрисконсультом Олександро-Невської лаври. У церковних
організацій було багато власності, добре оплачувалися й адвокати, які допомагали вирішувати
конфлікти, що виникали навколо цієї власності.
Після більшовицького перевороту всі конфлікти закінчилися: власність у Церкви відібрали.
Мільйони людей, котрі вважалися церковними, виявилися атеїстами. Ковшаров же весною 1918
року став в єпархії Петрограду «комісаром з єпархіальних справ» – назва посади, очевидно,
повинна була створювати у більшовицьких комісарів прихильність до того, що «звучить по-
свійському». Комісари, проте, виявилися не такими простими.
...У 1922 році Ковшарова розстріляли у справі митр. Веніаміна Петроградського, зробивши одним
з чотирьох головних «злочинців». Винен він був у тому, що нова влада хотіла їсти. Ковшаров
входив до правління Товариства об’єднаних православних парафій Петрограду, а це правління на
суді оголосили бандою, яка намагалася організувати опір владі, котра вилучала коштовності у
Церкви.
На процесі Ковшаров не думав про те, що колись його зарахують до лику святих – в 1922 році це
здалося абсурдним... Можливо, він не вірив й у те, що загроза розстрілу реальна. Можливо, він
просто був міцною людиною, в усякому разі, на суді говорив холоднокровно... Можливо, це
прикривало нервозність: під час допиту він кілька разів хапався за серце.
ВИСТУПАВ ЗА КОМПРОМІС, з статті «Ковшаров Іван Михайлович» на ru.wikipedia.org
Був серед членів правління Товариства об’єднаних православних парафій Петрограду, котрі
виступали за компроміс з владою з питання про допомогу голодуючим, за добровільні
пожертвування на цю справу.
6 березня 1922 супроводжував митрополита Веніаміна в Смольний на переговори про вилучення
церковних цінностей з членами комісії «Помгола» Ради Петрограду. Надавав юридичну допомогу
митрополитові й іншим церковним діячам.
Характеризувався як людина розумна, переконана, рішуча. За словами протопресвітера Михайла
Польського, Ковшаров, «з першої ж хвилини процесу давав ...влучні за змістом і часто їдкі за
формою відповіді».
У своєму виступі детально розібрав доводи звинувачення, винним себе не визнав і закінчив
словами: «Для братської могили в шістнадцять чоловік матеріалу для звинувачення мало»
(звинувачення вимагало 16 смертних вироків).
ШКІДЛИВІ І НЕБЕЗПЕЧНІ, з «Протоколу наради з питання про можливість пом’якшення
покарання церковників Петрограду, засуджених до вищої міри покарання 5-го липня 1922 г.» від
12 липня 1922 р.
Строго таємно
1) Вирок, ухвалений Трибуналом Петрограду від 5-го липня 22 р., нарада знаходить цілком
правильним і доцільним. Всіх осіб, засуджених до вищої