Коли в 1943 р. Белград окупували німецькі війська, Ж., як і низка інших професорів, пішов з
університету, аби уникнути нових порядків, запроваджених там окупантами. Під час війни
займався роботою над задуманою книгою з динаміки, котра, на жаль, залишилася незавершеною.
Новий поворот долі Ж. стався в 1949 р., коли він емігрував до США. Місцем його проживання
став Нью-Йорк, де він був прийнятий на роботу в Ламонтську геологічну обсерваторію
Колумбійського університету в якості позаштатного наукового співробітника. На цій посаді він
залишався до кінця життя. Крім того, з 1951 р. і до виходу на пенсію, Ж. був також професором
механіки в Механічному коледжі.
Вийшовши на пенсію, вчений жив у своєму будинку в Елкінсі, проводячи більшу частину часу за
письмовим столом. У минулому залишилися заняття фехтуванням, футболом і шахами, про що
тепер нагадували лише спортивні нагороди. Потім прийшов інтерес до історії науки. Його також
цікавили соціальні проблеми, і він взяв активну участь у дискусії з цих питань, організованій Нью-
Йоркською академією (1959).
ЧОМУ КОНТИНЕНТИ ДРЕЙФУЮТЬ, з «Енциклопедії російської еміграції» В. Шелохаєва
Жардецький багато часу займала участь у виданні наукових журналів. Останні чотири роки життя
він, як видавець-перекладач Американського геофізичного союзу, працював над проектом
(субсидіювався Національною науково-дослідною радою й Американською академією), метою
якого було налагодження тісних міжнародних зв’язків в області геологічних наук.
Наукова спадщина Ж. досить велика як за розмаїтістю тематики, так і за кількістю опублікованих
робіт.
У Ламонтській обсерваторії він, зокрема, займався вивченням поширенням хвиль і сейсмологією.
Проте найулюбленішою галуззю була теорія зонального обертання Землі, яке пояснює міграцію
континентів. Гіпотеза про тектонічне переміщення материків була висловлена ще в 1912 р.
німецьким геофізиком Альфредом Вегенером: відповідно до неї, американський континент
переміщається в західному напрямку.
Ж. зайнявся цією теорією в Белграді. Крім окремих публікацій, вчений видав французькою мовою
монографію «Математичні дослідження еволюції Землі» (1935). Розрахунки показали, що не
Американський континент дрейфує на захід, а Євразійський – на схід.
Його син Олег згодом писав, що якось батько, спостерігаючи холодним грудневим днем за
крижинами на річці Сава, раптом побачив як одна з них, крутячись у центрі потічка, під впливом
різних сил раптом розкололася так, що дві її досить широкі частини з’єднувалися лише вузьким
перешийком.
– Так це ж Америка! – вигукнув Жардецький.
Брили льоду на Саві подали йому ідею провести експеримент, який він здійснив уже в Граці.
Звичайно, після війни важко було дістати необхідний матеріал, але допомогла кмітливість.
Прилад, котрий моделював зональне обертання Землі, було зібрано зі старого, негідного
устаткування, а первісний континент – з підходящої пасти. У хід пішла й машина для вимощення
вулиць. Про результати Ж. доповів на Міжнародному конгресі математиків, який проходив в
американському місті Кембридж (1950), а також опублікував на цю тему низку статей.
Багато часу й сил вчений віддавав педагогічної діяльності. Його кредо було таким: викладання –
це вид мистецтва, а викладач повинен відповідати за прогрес людства. У нього навчалося не одне
покоління студентів з Югославії, Австрії й Америки, у тому числі й російські студенти-емігранти,
яких було чимало в Югославії.
Лекції Ж. славилися ясністю й стрункістю викладу.
ПИСАВ ДО ОСТАННЬОГО, з розвідки І. Рикун «Пташенята гнізда Орлового»
Венчеслав (Вячеслав) Сигизмундович Жардецький народився в сім’ї польського політичного
діяча, і оскільки мати його була православною, похрещений.
Влітку 1916 р. під керівництвом академіка Арістарха Аполлоновича Білопольського він виконав в
Пулковській обсерваторії дослідження спектру змінної зірки Ета Орла, високо оцінені О. Я.
Орловим.
У весняному семестрі 1918 рпрослухав курс відомого механіка Антона Дмитровича Білімовича
«Теорія пружності», а в осінньому – курс О. М. Ляпунова «Основи гідростатичної теорії фігури
небесних тіл», який справив величезний вплив на його подальшу наукову діяльність.
У квітні 1918 р. Жардецький провів порівняння хронометрів, а в січні-лютому 1919 р. – вивіряння
секстантів суден
