ЖАРДЕЦЬКИЙ Венчеслав Сигізмундович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-американський.
Астроном, механік, геофізик.
З родини польського політичного діяча. Син, Жардецький О., – директор Станфордської
лабораторії магнітного резонансу.
Народився 16 квітня 1896 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 21 жовтня 1962 р. в м. Елкінсі (штат Західна Вірджинія, США). Похований на місцевому
цвинтарі.
Закінчив одеську Рішельєвську гімназіюю (1913), фізико-математичний факультет
Новоросійського університету (1913-1917).
Працював астрономом Одеської (1917-1918), асистентом Пулковської (1919) обсерваторій,
викладачем Бєлградського університету (1939-1940), в.о. директора Інституту фізики й астрономії
в Граці (1946-1947), лектором Вищої технічної школи Граца (1947-1949), співробітником
Ламонтської геологічної обсерваторії Колумбійського університету США (1949-1962).
Член Американської академії наук і мистецтв.
Член Американського математичного товариства.
Член Американського геодезичного союзу.
Член зарубіжного Російського наукового інституту.
Друкувався в журналах «Вісті Миколаївської головної астрономічної обсерваторії»,
Як астроном дебютував доробком, присвяченим спектру зірки Вега (1919).
Перу нашого земляка належать книги «Гідромеханіка» (1931), «Математичні дослідження
еволюції Землі» (1935), «Теоретична фізика (1940), «Розповсюдження хвиль в тонких прошарках»
(1955), «Теорія фігур небесних тіл» (1958), «Періодичні полярні рухи й деформація земної кори»
(1962).
Не знайшовши спільної мови з більшовиками, емігрував: спочатку до Югославії (1920), потім –
Австрії (1945) і, нарешті, – США (1949).
Серед друзів та близьких знайомих Ж. – А. Білопольський, М. Стойко-Радиленко, М. Міланкович,
О. Орлов, В. Цесевич, О. Яковлєв, М. Івінг, Г. Демченко, Ф. Пресс, О. Білімович, С. Дебарба, Ф.
Таранівський, В. Глушко, К. Воронець, Г. Гамов та ін.
***
ПЕРЕХВОРІВ ТИФОМ,
із звіту В. Жардецького за період з 1 червня 1917 р. по 1 червня 1919 р.
Події, що розігралися в Петрограді в жовтні-листопаді 1917 р., затримали мене в Одесі, і на
початку грудня проф. О. Я. Орлов одержав від директора Пулковської обсерваторії проф. А. А.
Білопольського сповіщення, що мій приїзд до Пулково представляється неможливим унаслідок
гостроти життєвих умов.
У грудні 1918 р. я переніс тиф, а 22 березня 1919 р. при вступі більшовиків до Одеси втік в район
Добровольчої армії, де працював санітаром, помічником начальника передового загону Червоного
Хреста і начальником передового перев’язувального потягу.
ЗАХОПИВСЯ НЕБЕСНОЮ МЕХАНІКОЮ, з нарису Н. Єрмолаєвої «І все-таки вона
обертається»
Венчеслав Жардецький був сином польського політичного діяча Сигізмунда Ж. і Марії
Кудрявцевої. З дитинства займався точними науками й музикою. Потім 17-літньому юнакові треба
було вирішити, яку професію обрати: музиканта (він мав абсолютний слух і був гарним піаністом)
чи математика. Він віддав перевагу останній й надалі майже не торкався рояля.
По закінченні університету з дипломом 1-й ступеня він, як здатний студент, був залишений для
підготовки до професорського звання на кафедрі астрономії. Паралельно почав працювати в
Одеській обсерваторії, а незабаром одержав місце в Пулковській обсерваторії в Петрограді, де
його роботою керував академік А. Білопольський.
Революція й громадянська війна змінили плани вченого. Відпустка він проводив у рідній Одесі,
котра у той час була зайнята білогвардійцями й військами Антанти. Зв’язку з Росією фактично не
стало. Наступ Червоної Армії в січні 1920 р. викликав потужну хвилю еміграції, і Ж. вирішив
покинути батьківщину.
Він улаштувався в Белграді, де захопився небесною механікою. До того ж, у Белграді був
заснований Російський науковий інститут, що давало можливість вченим, що емігрували,
продовжувати займатися наукою.
Будучи членом правління цього інституту, Ж. брав участь у складанні й підготовці до видання 2-х
випусків «Матеріалів для бібліографії російських наукових праць за рубежем».
В 1929 р. емігрант написав дисертацію, яку захистив і одержав ступінь доктора філософії. Після
захисту він продовжував працювати в Бєлградському університеті, де з 1926 р. був доцентом, а з
1929 р. став
