Жардецкий Венчеслав (fb2)


Настройки текста:



ЖАРДЕЦЬКИЙ Венчеслав Сигізмундович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-американський.

Астроном, механік, геофізик.

З родини польського політичного діяча. Син, Жардецький О., – директор Станфордської

лабораторії магнітного резонансу.

Народився 16 квітня 1896 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 21 жовтня 1962 р. в м. Елкінсі (штат Західна Вірджинія, США). Похований на місцевому

цвинтарі.

Закінчив одеську Рішельєвську гімназіюю (1913), фізико-математичний факультет

Новоросійського університету (1913-1917).

Працював астрономом Одеської (1917-1918), асистентом Пулковської (1919) обсерваторій,

викладачем Бєлградського університету (1939-1940), в.о. директора Інституту фізики й астрономії

в Граці (1946-1947), лектором Вищої технічної школи Граца (1947-1949), співробітником

Ламонтської геологічної обсерваторії Колумбійського університету США (1949-1962).

Член Американської академії наук і мистецтв.

Член Американського математичного товариства.

Член Американського геодезичного союзу.

Член зарубіжного Російського наукового інституту.

Друкувався в журналах «Вісті Миколаївської головної астрономічної обсерваторії»,

Як астроном дебютував доробком, присвяченим спектру зірки Вега (1919).

Перу нашого земляка належать книги «Гідромеханіка» (1931), «Математичні дослідження

еволюції Землі» (1935), «Теоретична фізика (1940), «Розповсюдження хвиль в тонких прошарках»

(1955), «Теорія фігур небесних тіл» (1958), «Періодичні полярні рухи й деформація земної кори»

(1962).

Не знайшовши спільної мови з більшовиками, емігрував: спочатку до Югославії (1920), потім –

Австрії (1945) і, нарешті, – США (1949).

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – А. Білопольський, М. Стойко-Радиленко, М. Міланкович,

О. Орлов, В. Цесевич, О. Яковлєв, М. Івінг, Г. Демченко, Ф. Пресс, О. Білімович, С. Дебарба, Ф.

Таранівський, В. Глушко, К. Воронець, Г. Гамов та ін.


***

ПЕРЕХВОРІВ ТИФОМ,

із звіту В. Жардецького за період з 1 червня 1917 р. по 1 червня 1919 р.

Події, що розігралися в Петрограді в жовтні-листопаді 1917 р., затримали мене в Одесі, і на

початку грудня проф. О. Я. Орлов одержав від директора Пулковської обсерваторії проф. А. А.

Білопольського сповіщення, що мій приїзд до Пулково представляється неможливим унаслідок

гостроти життєвих умов.

У грудні 1918 р. я переніс тиф, а 22 березня 1919 р. при вступі більшовиків до Одеси втік в район

Добровольчої армії, де працював санітаром, помічником начальника передового загону Червоного

Хреста і начальником передового перев’язувального потягу.

ЗАХОПИВСЯ НЕБЕСНОЮ МЕХАНІКОЮ, з нарису Н. Єрмолаєвої «І все-таки вона

обертається»

Венчеслав Жардецький був сином польського політичного діяча Сигізмунда Ж. і Марії

Кудрявцевої. З дитинства займався точними науками й музикою. Потім 17-літньому юнакові треба

було вирішити, яку професію обрати: музиканта (він мав абсолютний слух і був гарним піаністом)

чи математика. Він віддав перевагу останній й надалі майже не торкався рояля.

По закінченні університету з дипломом 1-й ступеня він, як здатний студент, був залишений для

підготовки до професорського звання на кафедрі астрономії. Паралельно почав працювати в

Одеській обсерваторії, а незабаром одержав місце в Пулковській обсерваторії в Петрограді, де

його роботою керував академік А. Білопольський.

Революція й громадянська війна змінили плани вченого. Відпустка він проводив у рідній Одесі,

котра у той час була зайнята білогвардійцями й військами Антанти. Зв’язку з Росією фактично не

стало. Наступ Червоної Армії в січні 1920 р. викликав потужну хвилю еміграції, і Ж. вирішив

покинути батьківщину.

Він улаштувався в Белграді, де захопився небесною механікою. До того ж, у Белграді був

заснований Російський науковий інститут, що давало можливість вченим, що емігрували,

продовжувати займатися наукою.

Будучи членом правління цього інституту, Ж. брав участь у складанні й підготовці до видання 2-х

випусків «Матеріалів для бібліографії російських наукових праць за рубежем».

В 1929 р. емігрант написав дисертацію, яку захистив і одержав ступінь доктора філософії. Після

захисту він продовжував працювати в Бєлградському університеті, де з 1926 р. був доцентом, а з

1929 р. став екстраординарним, а з 1939 р. – ординарним професором.

Коли в 1943 р. Белград окупували німецькі війська, Ж., як і низка інших професорів, пішов з

університету, аби уникнути нових порядків, запроваджених там окупантами. Під час війни

займався роботою над задуманою книгою з динаміки, котра, на жаль, залишилася незавершеною.

Новий поворот долі Ж. стався в 1949 р., коли він емігрував до США. Місцем його проживання

став Нью-Йорк, де він був прийнятий на роботу в Ламонтську геологічну обсерваторію

Колумбійського університету в якості позаштатного наукового співробітника. На цій посаді він

залишався до кінця життя. Крім того, з 1951 р. і до виходу на пенсію, Ж. був також професором

механіки в Механічному коледжі.

Вийшовши на пенсію, вчений жив у своєму будинку в Елкінсі, проводячи більшу частину часу за

письмовим столом. У минулому залишилися заняття фехтуванням, футболом і шахами, про що

тепер нагадували лише спортивні нагороди. Потім прийшов інтерес до історії науки. Його також

цікавили соціальні проблеми, і він взяв активну участь у дискусії з цих питань, організованій Нью-

Йоркською академією (1959).


ЧОМУ КОНТИНЕНТИ ДРЕЙФУЮТЬ, з «Енциклопедії російської еміграції» В. Шелохаєва

Жардецький багато часу займала участь у виданні наукових журналів. Останні чотири роки життя

він, як видавець-перекладач Американського геофізичного союзу, працював над проектом

(субсидіювався Національною науково-дослідною радою й Американською академією), метою

якого було налагодження тісних міжнародних зв’язків в області геологічних наук.

Наукова спадщина Ж. досить велика як за розмаїтістю тематики, так і за кількістю опублікованих

робіт.

У Ламонтській обсерваторії він, зокрема, займався вивченням поширенням хвиль і сейсмологією.

Проте найулюбленішою галуззю була теорія зонального обертання Землі, яке пояснює міграцію

континентів. Гіпотеза про тектонічне переміщення материків була висловлена ще в 1912 р.

німецьким геофізиком Альфредом Вегенером: відповідно до неї, американський континент

переміщається в західному напрямку.

Ж. зайнявся цією теорією в Белграді. Крім окремих публікацій, вчений видав французькою мовою

монографію «Математичні дослідження еволюції Землі» (1935). Розрахунки показали, що не

Американський континент дрейфує на захід, а Євразійський – на схід.

Його син Олег згодом писав, що якось батько, спостерігаючи холодним грудневим днем за

крижинами на річці Сава, раптом побачив як одна з них, крутячись у центрі потічка, під впливом

різних сил раптом розкололася так, що дві її досить широкі частини з’єднувалися лише вузьким

перешийком.

– Так це ж Америка! – вигукнув Жардецький.

Брили льоду на Саві подали йому ідею провести експеримент, який він здійснив уже в Граці.

Звичайно, після війни важко було дістати необхідний матеріал, але допомогла кмітливість.

Прилад, котрий моделював зональне обертання Землі, було зібрано зі старого, негідного

устаткування, а первісний континент – з підходящої пасти. У хід пішла й машина для вимощення

вулиць. Про результати Ж. доповів на Міжнародному конгресі математиків, який проходив в

американському місті Кембридж (1950), а також опублікував на цю тему низку статей.

Багато часу й сил вчений віддавав педагогічної діяльності. Його кредо було таким: викладання –

це вид мистецтва, а викладач повинен відповідати за прогрес людства. У нього навчалося не одне

покоління студентів з Югославії, Австрії й Америки, у тому числі й російські студенти-емігранти,

яких було чимало в Югославії.

Лекції Ж. славилися ясністю й стрункістю викладу.


ПИСАВ ДО ОСТАННЬОГО, з розвідки І. Рикун «Пташенята гнізда Орлового»

Венчеслав (Вячеслав) Сигизмундович Жардецький народився в сім’ї польського політичного

діяча, і оскільки мати його була православною, похрещений.

Влітку 1916 р. під керівництвом академіка Арістарха Аполлоновича Білопольського він виконав в

Пулковській обсерваторії дослідження спектру змінної зірки Ета Орла, високо оцінені О. Я.

Орловим.

У весняному семестрі 1918 рпрослухав курс відомого механіка Антона Дмитровича Білімовича

«Теорія пружності», а в осінньому – курс О. М. Ляпунова «Основи гідростатичної теорії фігури

небесних тіл», який справив величезний вплив на його подальшу наукову діяльність.

У квітні 1918 р. Жардецький провів порівняння хронометрів, а в січні-лютому 1919 р. – вивіряння

секстантів суден Чорноморського флоту, причому, як вказано в звіті, «була виявлена особлива

періодичність поправок, детальне вивчення не вдалося провести, оскільки секстанти були

поспішно відібрані».

У 1927 р. він одружувався на Тетяні Тарановській, доньці професора історії слов’янського права,

який також емігрував з Росії і працював в Бєлградському університеті.

У Ламонтськой обсерваторії В. Жардецький вивчав розповсюдження хвиль і сейсмологію, написав

в співавторстві книгу «Розповсюдження хвиль в тонких шарах». Улюбленою областю ученого

була теорія зонального обертання Землі, яка пояснює міграцію континентів.

Остання написана ним стаття «Періодичні полярні рухи і деформація земної кори» побачила світ

за тиждень до смерті автора.


РІВНЯННЯ НА БАТЬКА, з статті Ю. Богуша «Жардецький Венчеслав»

Син В. Жардецького Олег теж став вченим. Ще 1955 року він, як і батько, одержав громадянство

США; у 1966-у став директором біофізичної і фармакологічної компаній, в 1969 – професором

Стенфордського університету, з 1975 – директором Стенфордської лабораторії магнітного

резонансу.

Він – член багатьох наукових товариств і володар декількох премій, а також член видавничих рад

шести наукових журналів, зокрема «Теоретичної біології», «Молекулярної фармакології»,

«Медичної хімії».