ЄВЛАХОВ Олександр Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, критик, історик літератури. Псевдоніми – Lachos, А. Єв-хов.
З учительської родини.
Народився 27 липня (8 серпня) 1880 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Помер 28 травня 1966 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на
Північному цвинтарі.
Закінчив П’ятигорську прогімназію і Владикавказьку гімназію, навчався на фізико-математичному
(1898-1899) й історико-філологічному (1899-1903) факультетах Петербурзького університету,
закінчив Петербурзький археологічний інститут (1902), медичний факультет Бакинського
університету (1920-1925).
Працював викладачем у гімназії К. І. Мая (1902-1908), в Петербурзькому, Київському,
Варшавському, університетах (1908-1920), ректором Ростовського державного університету
(1920), викладачем в Баку, Ташкенті (1928-1934), Ленінградській консерваторії (1934-1944).
Член міланського Леонардівського інституту (1909).
Друкувався в газетах «Казбек», «Київський вісник», «Варшавське слово», «Наша газета»,
«Єйський аркуш», «Приазовський край», журналах «Російське багатство», «Журнал теоретичної і
практичної медицини», «Мальовнича Росія», «Журнал Міністерства народної освіти»,
«Історичний вісник», збірнику «Пісні хвилини».
Як літератор дебютував в газеті «Казбек» віршами (1897).
Потім настала черга фундаментальних досліджень «Тургенєв – поет світової скорботи» (1904),
«Пушкін як естетик» (1909), «Таємниця генія Гоголя», «Геній-художник як антигромадськість»
(обидва – 1910), «Принципи естетики Бєлінського» (1912), «В пошуках Бога. Етюд про Данте»,
«Російська література про західних письменників» (обидва – 1913), «Де дійсний суб’єктивізм і
дилетанство», «Надірвана душа» (обидва – 1914), «Купрін у ямі реалізму» (1915), «Гергарт
Гауптман. Шлях його творчих пошуків» (1917), «Ернест Ренан», «Психологія творчості як
біологічна проблема» (обидва – 1925), «Артур Шніцлер» (1926), «Конституціональні особливості
психіки Л. М. Толстого» (1930).
Наш земляк – автор тритомного «Вступу до філософії художньої творчості» (1910-1912; 1917) та
фундаментального доробку «Реалізм чи ірреалізм? Нариси з теорії художньої творчості» (1914).
Його перу також належить низка поетичних доробків, серед яких найвідоміші романс-елегія
«Щаблями життя» (1909), вірш «Росія» (1942).
Серед друзів та близьких знайомих Є. – В. Іванов, А. Луначарський, Б. Асаф’єв, Д. Петров, П.
Семенов, Ю. Айхенвальд, О. Веселовський, Л. Андрєєв та ін.
***
АМОРАЛЬНОГО ДЛЯ МИТЦІВ НЕ ІСНУЄ, з творчого кредо О. Євлахова
Історія поезії і мистецтва знає небагато творів, які були б абсолютно вільні від докорів з боку
моралі. Навпаки, як в давнину, так і в новітній час художників і поетів не раз звинувачували
в аморальності і шкідливому впливі на суспільство.
Вказати на всі художні твори, що свого часу піддалися переслідуванню або докорам в
аморальності, – неможливо. Це означало б скласти довгий мартиролог художників і
письменників.
РЕАЛІЗМ У МИСТЕЦТВІ НІКОМУ НЕ ПОТРІБЕН, з книги О. Євлахова «Вступ до філософії
художньої творчості»
Чудові факти, почерпнуті зі спостережень над простим народом. Чого вимагає простолюдин від
поетичного твору – наприклад, від драми, коли йде до театру? Його надумали напхати
«серйозними», «повчальними» уявленнями, на нього хотіли вплинути «ідейністю». І що ж?
Один із стовпів сучасного соціалізму, Вандервельде, із сумом зізнається, що робочі «охочіше
слухали недільними вечорами різні старі мелодрами», ніж п’єси з соціальною тенденцією, які
спеціально для них ставилися в «Брюссельському Народному Будинку». І ми охоче тому віримо...
Щеглов повідомляє з своєї практики такий випадок. Після вистави «Справа («Віджитий час»
Сухово-Кобиліна в Олександрінському театрі на питання про те, чи сподобалася йому драма, один
хлопець відповів: «Зважте, чому ж тут подобатися? Аніякісінької, так би мовити, опори для життя!
Після такої вистави – хоч зараз у Фонтанку кинутися!». При постановці ж «Гамлета» на сцені
московського «Скомороха» на початку 90-х років, за свідченням того ж автора, особливо впливав
на просту публіку введений в п’єсу фантастичний елемент.
Взагалі, за словами Олексія Веселовського, досвід показав,
