Я заколдован небылицами,
Я вижу сон по воле Феба:
Как будто розы стали птицами
И быстро улетели в небо!
…в цій зовсім не поганій строфі слово «швидко» викликає надзвичайно комічний і, гай-гай, не
передбачений поетом ефект.
Увы, не помню майской даты,
Весь день валяюсь, как чурбан…
Твой белый мрамор розами увит,
И цепью связаны четыре тумбы…
Я зовсім не вибирав, і майже в кожній строфі натрапиш на щось подібне. І в цьому морі промахів
тонуть дійсно вдалі строфи, які доводять, що не поетом назвати Долинова не можна:
…Или в сырой тени боскетов,
С любимой девушкой вдвоем,
Читает признанных поэтов,
Глядясь в глубокий водоем…
ВИДАВАТИ ПРИЧИН НЕМАЄ, з оцінки творчості М. Долинова О. Блоком
Михайло Долинов так само добре володіє віршем і так же ні про що особливе не думає, але він не
має талановитості Г. Іванова і сильно присмачує свої вірші низькопробністю, що дозволяє його
розгадати: судячи з книг, це теріоккський дачник, у якого є багато знайомих і який любить
побалуватися віршами різного сорту... Видавати його книги немає ніяких причин.
ВИСМІЮВАЛИ ЧЕРВОНОМОСКОВСЬКИЙ РОЗГАРДІЯШ, з розвідки А. Іванова
«Паризький «Сатирикон»
Петербурзький «Сатирикон» відродили в Парижі1931 року М. Корнфельд і Дон-Амінадо. Журнал
мав ті ж рубрики. Додалося висміювання «червономосковського розгардіяшу», друкувалося
«Золоте теля» Ільфа й Петрова.
У журналі співробітничав Ю. Анненков під псевдонімом А. Куль, який створив «червоний
іконостас» з Ворошилова, Калініна, Мікояна, Молотова й ін.
Авторський кістяк склали Саша Чорний, В. Азов (Ашкеназі), В. Горянський (В. Іванов), М.
Долинов, Дон-Амінадо (А. Шполянський). Періодично публікувалися З. Гіппіус, А. Ремізов, М.
Алданов.
Журнал «помер» на 28-му номері.
НАДАВАВ ПЕРЕВАГУ БРЮСОВУ, з статті О. Климової «Про літературну критику В. Брюсова
і М. Гумільова»
Цікаво також й те, що в деяких рецензіях Гумільов звертається то до самих поетів, то до читачів:
«Розміри витримані, рими – теж. Епітети випадкові і одноманітні. А. Конге, очевидно, вважає
кращим Блока, М. Долинов – Брюсова».
Це для читачів.
Для авторів можна лише порадити їм постаратися «збудити в собі поетів, яких поки не видно»;
«Втім, ці страхи не повинні стосуватися читача, і, кажучи про Бальмонта, критик завжди йде на
ризик сплохувати».
ЖАХЛИВА ДУРЕПА, з щоденника В. Алперс
1914 рік
4 липня. Жахливо поганий настрій зараз у мене. Мене Долинов дратує. Говорить, і не зрозумієш, чому він говорить так. Здається, не то він знущається, сміється наді мною, не то серйозно...
Осоружна манера. ...Він мене злить. І злить ще тому, що мені він міг би сподобатися, мені
хочеться, щоб він залицявся до мене.
26 липня. Вчора я говорила з Долиновим, ми сиділи в громадському парку. ...Мы говорили про
поезію, про поетів. Напевно, йому було нудно. ...А я хочу йому подобатися. От дивно.
28 липня. Я закохана. Так я ще не була закохана. ...Вчора я відчувала, що у мене спалахують очі.
Я прагнула не дивитися на нього. Хоча це ...смішно. Чому прагнути не дивитися, чому не сісти
ближче в місячну ніч, на березі моря! Тільки мені хочеться, щоб і йому цього хотілся. Втім, він
людина бувала і досвідчена, не хвилюватиметься даремно!
17 серпня. Ми якось так влаштувалися, що нам ніхто не заважав. Він був дуже ніжний до мене.
Точно трішки закоханий.
3 грудня. Жахливий настрій у мене. Про щось нудьгую. Втім, я скучила за Долиновим. Чому у
мене немає кохання? Я такйого жадаю. Так жадаю бути коханою. Долинову я подобаюся. Та я й
сама закохана в нього .... Я знаю ....... я жахлива дурепа.....
МАВ УСПІХ, вірш В. Бабаджана «Тужливо мешканці Одеси...»
Тоскливо жители Одессы
Вздыхали об упадке прессы,
И был нередко одессит
Слезой уныния омыт.
Но вот весной за две недели
До Пасхи (славный был денек!) –
Киоски вдруг поголубели:
Родился «Южный огонек».
Катаев там колол с размаху
Свой поэтический орех,
Бобович там писал без страху,
И Долинов имел успех.