слов’янського благодійного товариства в Одесі 11 травня 1876 року
У степах, де досі діяла по Дніпру російська дружина запорожців, ще до проголошення імені
Новоросії, оголошувалось уже ім’я сербів, закликаних на боротьбу з татарами і турками на
російську землю. Ці Нова-Сербія і Слов’яно-Сербія, предтечі Нової-Росії, зробились розсадником
діячів, які ознаменували себе на цивільному і військовому теренах.
ЦІНУВАЛИ ЗА КОРДОНОМ, з нарису, опублікованого «Російською старовиною» в 1899 р.
Жив він у своїй квартирці в Адміралтейській слободі справжнісіньким пустельником-аскетом,
крім двох-трьох стільців, ліжка так грубого столу, нічого не було; усе було завалено книгами і
рукописами.
Григоровича більше за інших знали і цінували за кордоном, особливо богемські вчені, брати-чехи.
ДОКЛАДНО ОПИСАВ МОНАСТИРСЬКІ БІБЛІОТЕКИ, з дисертації К. Колибанової «З
історії розвитку українсько-південнослов’янських туристичних зв’язків»
Одним з перших українських дослідників , який ще в 40-х роках ХІХ ст. відправився в тривалу
подорож Балканами, був відомий славіст, перший голова Одеського слов’янського благодійного
товариства, професор Новоросійського університету Віктор Іванович Григорович. Метою його
поїздки було ознайомлення з пам’ятками візантійського періоду та життям балканських народів.
Свої враження від поїздки він виклав на сторінках книжки «Нариси мандрування Європейською
Туреччиною».
З Одеси дослідник вирушив до Константинополя, потім до Салоник і на Афон. На Святій горі він
побував в багатьох православних монастирях, найбільшими й найстарішім з яких є Зографський,
Руссико, Івєрь та Хиландар. В. І. Григоровича зачарувала проста краса древніх фресок, міцність та
одночасно вишуканість церковних споруд, таємничій світ підземних лабіринтів, в яких ченці
ховалися від переслідувань турок. Учений зробив докладний опис багатьох монастирських
бібліотек, в яких і в наші часи зберігається велика кількість фоліантів.
Потім В. І. Григорович відправився в м. Охрид (Македонія), яке стоїть на березі мальовничого
однойменного озера, далі – в Болгарію, Софію, Філіпполь (нині – Пловдив), побував на Шипці.
В своїх нарисах дослідник докладно описав майже кожну побачену пам’ятку, в кінці книги в
алфавітному порядку додав список географічних назв сіл, селищ, міст і містечок країн, через які
він пройшов, а також топографічну карту Охридського і Преспанського озер.
Він писав, в чому не помилився, що вважає ці матеріали дуже корисними для наступних
дослідників та мандрівників.
ДОСЛІДИВ СЛОВ’ЯНСЬКІ РУКОПИСИ, з розвідки Л. Маршевої «Григорович Віктор
Іванович»
Віктор Іванович Григорович в молодості здійнив наукову подорож афонськими монастирями і
скитами. Важко собі уявити, як йому за чотири місяці вдалося проглянути 2800 грецьких і 445
слов’янських рукописів.
Не скрізь ченці зустрічали дослідника привітно. І щоб викликати прихильність до себе, В. І.
Григорович писав для них листи до Росії, допомагав по господарству, справно відвідував усі
церковні служби.
Пізніше, у пошуках слідів спогадів про святих братів Кирила і Мефодія, учений під час тривалої
подорожі познайомився ще з 470 пам’ятниками слов’янської і грецької писемності.
ЗАЛИШИВ ПО СОБІ ВДЯЧНІ СПОГАДИ, з розвідки А. Кирпичникова «Вчений з великої
літери»
Григорович надрукував дисертацію «Досвід викладу літератури словен у її найголовніших
епохах». Це була, за словами Котляревського, перша спроба «осмислити окремі факти
слов’янської історії і літератури і показати необхідність їх і логічну послідовність». Диспут, незважаючи на енергійну опозицію, закінчився повним торжеством молодого славіста. У 1844 р. Г.
відправився у відрядження слов’янськими землями. Ця подорож була чимось начебто ученого
мучеництва, котре вимагало незвичайної енергії і любові до справи.
…Як професор, Григорович залучав до себе студентів незвичайною на той час простотою
поводження з ними, чисто товариською близькістю до них. У визначені дні вони збиралися в
нього запросто.
У 1849 р. корисна діяльність вченого у Казані була перервана переведенням його до Москви. У
Московському університеті, якому він був певною мірою нав’язаний, Григорович почувався
певною мірою ніяково і майже не читав лекцій. Проте його величезні знання і дорогоцінна
