Гатцук Алексей (fb2)





ГАТЦУК Олексій Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, видавець, археолог.

З поміщицької родини.

Народився 2 (14) грудня 1832 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 23 жовтня (4 листопада) 1891 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований в Донському монастирі.

Закінчив 4-ту Московську гімназію (1852), історико-філологічний факультет Московського уніве-

рситету (1852-1857).

Працював ад‘юнктом одеського Рішельєвського ліцею (1860-1862), редактором газети «Хрещений

календар» (1866), «Газети О. Гатцука» (1875-1890).

Друкувався в газетах «Одеський вісник», «Московські відомості», журналах «Російська

старовина», «Основа», «Світанок», «Російський архів», «Читання Товариства історії й

старожитностей».

Як літератор дебютував в газеті «Московські відомості» рецензією «Новини малоросійської літе-

ратури» (1859).

Неабияку пресу мали публіцистичні доробки Г. Можна назвати хоча б «Про кургани Московської

губернії» (1863-1864), «Звіт про археологічні розкопки в околицях Москви», «Про деякі давні речі

з Чортківського зібрання» (обидва – 1864), «Давнина руської землі» (1866), «Слово про значення

кирилівських письмен» (1867).

Г. – автор «Української абетки» (1861). Вперше опублікував невідомі до того часу листи М. Гого-

ля (1888), склав «Короткий реєстр рукописів Києво-Печерської лаври та Київської духовної акаде-

мії».

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Л. Толстой, В. Даль, М. Катков, М. Лєсков, О.

Писемський, Г. Успенський, В. Одоєвський, О. Бодянський, Д. Шеппінг, І. Аксаков, М. Погодін,

Д. Мордовцев та ін.


***

ДОСЛОВ’ЯНСЬКІ КУРГАНИ

, з археологічного кредо О. Гатцука

Мені першому вдалося вказати, що весь грунт Московської губернії покритий густо курганами, і

вони не випадкові, не татарські, а кургани попередників слов’ян.

НЕНАВИДІВ МОСКВУ, зі спогадів І. Ясинського

Усі політичні новини за тиждень я втискував в газету; я втискував в неї всі внутрішні вісті;

переказував в двох рядках зміст кожної кореспонденції; втискував всі анекдоти і абсолютно

заново писав дамські романи, до яких видавець відчував велику слабкість, тому що вони були

дешеві.

...Він лавірував між мілинами і пристосовувався до обставин. ...Віч-на-віч думки у Г. були різкі, визначені і украй негативні. У газеті ж він проводив думки, про які наперед знав, що вони

сподобаються публіці.

Москву він ненавидів... але всіляко підроблювався до неї, підлабузнювався, їздив до Каткова і на

все просив його схвалення. В той же час він був людиною зарозумілою і сам бажав мати вплив на

Москву. Коли завдяки протекції Каткова його газеті, зважаючи на те, що вона була з

ілюстраціями, дозволили виходити без цензури і у неї стало мало не тридцять тисяч

передплатників, О. Гатцук зчепився з Катковим, став ліберальничати і радикальничати, став

розсилати провінційним передплатникам особливі номери з «негожими» статтями і, зрештою,

погубив справу, над якою трудився стільки років.

НЕ БЕЗСЛОВЕСНІ ЗВІРЯТА, з статті П. Куліша «Закличний лист до української інтелігенції»

Було в Росії таке, що букварі і початкові шкільні книжечки дозволялось печатати по-жмудськи,

по-самоїдськи, по-тунгуськи, тілько заборонено по-українськи.

Було таке, що збирати грошові жертви можна було на всяку учту і на всяку світову пустоту; постав тілько заказ українцям складатись хоть по вдовиній лепті на наукову запомогу землякам

своїм.

Було таке, що не боронено видавати всякі газети і журнали людям порожнім, ради редакторської

наживи з людського недосвіду і легкодумства; українським же народолюбцям забороняли

сповіщати рідний край про все, чим би освітилась його темрява. Було таке, що Боже слово

перекладувалось і зирянською, і комлицькою мовою, тілько невільно було перекладувати його

мовою українською.

Постало наконець уже й таке, що навіть у повістях, писаних великорущиною, цензура поправляла

и з б а там, де в рукописі стояло хата; вписувала б а р и н там, де автор писав пан, і т. д.; а коли

чумак заспіває в автора:

Пропив воле, пропив вози,

Пропив ярма і занози, -

то цензура вичеркувала чумацьке співаннє яко українське*.

* Знаменитий декрет про українщину стався 18 мая 1876 року. До сієї дати у «Газеті Гатцука»

надруковано половину мого оповідання про український побут і дозволено в ній панові зватись

паном, хаті – хатою і т. д. У другій же половині того ж самого оповідання цензор звелів

редакторові печатати вже барин, изба і т. д. і не дозволив чумакам співати про воли, вози, про

ярма і занози.

Я ЦЬОГО НЕ ПИСАВ, з листа М. Лєскова до редакції «Газети Гатцука» від 24-26 квітня 1883 р.

Милостивий государю п. редакторе!

У №20 московської «Газети Гатцука» надрукована замітка, в якій між іншим порівнюється