Гатцук Алексей (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ГАТЦУК Олексій Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, видавець, археолог.

З поміщицької родини.

Народився 2 (14) грудня 1832 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 23 жовтня (4 листопада) 1891 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований в Донському монастирі.

Закінчив 4-ту Московську гімназію (1852), історико-філологічний факультет Московського уніве-

рситету (1852-1857).

Працював ад‘юнктом одеського Рішельєвського ліцею (1860-1862), редактором газети «Хрещений

календар» (1866), «Газети О. Гатцука» (1875-1890).

Друкувався в газетах «Одеський вісник», «Московські відомості», журналах «Російська

старовина», «Основа», «Світанок», «Російський архів», «Читання Товариства історії й

старожитностей».

Як літератор дебютував в газеті «Московські відомості» рецензією «Новини малоросійської літе-

ратури» (1859).

Неабияку пресу мали публіцистичні доробки Г. Можна назвати хоча б «Про кургани Московської

губернії» (1863-1864), «Звіт про археологічні розкопки в околицях Москви», «Про деякі давні речі

з Чортківського зібрання» (обидва – 1864), «Давнина руської землі» (1866), «Слово про значення

кирилівських письмен» (1867).

Г. – автор «Української абетки» (1861). Вперше опублікував невідомі до того часу листи М. Гого-

ля (1888), склав «Короткий реєстр рукописів Києво-Печерської лаври та Київської духовної акаде-

мії».

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Л. Толстой, В. Даль, М. Катков, М. Лєсков, О.

Писемський, Г. Успенський, В. Одоєвський, О. Бодянський, Д. Шеппінг, І. Аксаков, М. Погодін,

Д. Мордовцев та ін.


***

ДОСЛОВ’ЯНСЬКІ КУРГАНИ

, з археологічного кредо О. Гатцука

Мені першому вдалося вказати, що весь грунт Московської губернії покритий густо курганами, і

вони не випадкові, не татарські, а кургани попередників слов’ян.

НЕНАВИДІВ МОСКВУ, зі спогадів І. Ясинського

Усі політичні новини за тиждень я втискував в газету; я втискував в неї всі внутрішні вісті;

переказував в двох рядках зміст кожної кореспонденції; втискував всі анекдоти і абсолютно

заново писав дамські романи, до яких видавець відчував велику слабкість, тому що вони були

дешеві.

...Він лавірував між мілинами і пристосовувався до обставин. ...Віч-на-віч думки у Г. були різкі, визначені і украй негативні. У газеті ж він проводив думки, про які наперед знав, що вони

сподобаються публіці.

Москву він ненавидів... але всіляко підроблювався до неї, підлабузнювався, їздив до Каткова і на

все просив його схвалення. В той же час він був людиною зарозумілою і сам бажав мати вплив на

Москву. Коли завдяки протекції Каткова його газеті, зважаючи на те, що вона була з

ілюстраціями, дозволили виходити без цензури і у неї стало мало не тридцять тисяч

передплатників, О. Гатцук зчепився з Катковим, став ліберальничати і радикальничати, став

розсилати провінційним передплатникам особливі номери з «негожими» статтями і, зрештою,

погубив справу, над якою трудився стільки років.

НЕ БЕЗСЛОВЕСНІ ЗВІРЯТА, з статті П. Куліша «Закличний лист до української інтелігенції»

Було в Росії таке, що букварі і початкові шкільні книжечки дозволялось печатати по-жмудськи,

по-самоїдськи, по-тунгуськи, тілько заборонено по-українськи.

Було таке, що збирати грошові жертви можна було на всяку учту і на всяку світову пустоту; постав тілько заказ українцям складатись хоть по вдовиній лепті на наукову запомогу землякам

своїм.

Було таке, що не боронено видавати всякі газети і журнали людям порожнім, ради редакторської

наживи з людського недосвіду і легкодумства; українським же народолюбцям забороняли

сповіщати рідний край про все, чим би освітилась його темрява. Було таке, що Боже слово

перекладувалось і зирянською, і комлицькою мовою, тілько невільно було перекладувати його

мовою українською.

Постало наконець уже й таке, що навіть у повістях, писаних великорущиною, цензура поправляла

и з б а там, де в рукописі стояло хата; вписувала б а р и н там, де автор писав пан, і т. д.; а коли

чумак заспіває в автора:

Пропив воле, пропив вози,

Пропив ярма і занози, -

то цензура вичеркувала чумацьке співаннє яко українське*.

* Знаменитий декрет про українщину стався 18 мая 1876 року. До сієї дати у «Газеті Гатцука»

надруковано половину мого оповідання про український побут і дозволено в ній панові зватись

паном, хаті – хатою і т. д. У другій же половині того ж самого оповідання цензор звелів

редакторові печатати вже барин, изба і т. д. і не дозволив чумакам співати про воли, вози, про

ярма і занози.

Я ЦЬОГО НЕ ПИСАВ, з листа М. Лєскова до редакції «Газети Гатцука» від 24-26 квітня 1883 р.

Милостивий государю п. редакторе!

У №20 московської «Газети Гатцука» надрукована замітка, в якій між іншим порівнюється моя

літературна підступність з щиросердям, яке виявив по відношенню митрополита Філофея

письменник Тертий Філіппов, котрий мав свою роль в справі Булах.

Цю статтю і приведений в ній чотиривірш приписують мені.

А як я цієї статті не писав і маю свої причини бажати, щоб на мій рахунок ні тепер, ні після не

було поставлено ніщо, написане про пана Філіппова безіменно, і в роздратуванні, і в образі, для

яких в названій статті вказані приводи, то в деяких літературних цілях я маю честь просити вас, п.

редакторе, дати мені можливість пояснити у вашому виданні, що я названої статті про пана

Філіппова не писав і не мною складений чотиривірш...

Мені про цей вірш відомо лише те, що відоме дуже багатьом в нашій столиці, тобто, що вірш цей

написаний під портретом пана Філіппова, якого він досить охоче показує.

Микола Лєсков.


КРАЩЕ Б ВІН ХРЕСТИВ АБХАЗЦІВ, з листа А. Чехова О. Суворіну

4 лютого 1889 р.

Поздоровляю Олексія Олексійовича (Гатцука – авт.) з ашиновським скандалом! Гарний урок для

публіцистів-початківців.

«Новий час» – дивна газета. Над Міклухо-Маклаєм іронізувала, а Ашинова піднімає до небес.

Те, що я знаю про о. Паїсія, занадто інтимно і може бути опубліковано тільки з дозволу мого

дядька і самого Паїсія...

В історії Паїсія відіграють видну роль його дружина, що гулящі жінки, бузувірство, милостиня,

яку Паїсій отримував від дядька. Не можна всього цього торкатися самовільно…

Боюся, щоб Паїсій знову не збився з пантелику і не став говорити, що його новий сан

(архімандрит), Абіссінія і всі витівки – від біса. Як би він знову не втік без паспорта куди-небудь.

Це така людина, що і до розкольників в Австрію здатна добігти.

У нього хвора совість, а розум – простий і ясний. Якби я був Побєдоносцевим, то послав би Паїсія

до нашого Нового Афону на підмогу сухумському архієрею, який хрестить абхазців.


БЕЗСТРАШНА ЛЮДИНА, з статті М. Лєскова «Натхненні волоцюги»

В один достопам’ятний день редактор Катков, який перебував в опозиції до всіх «положень

цивільного закону», …сповістив у «Московських відомостях», що в якімсь царстві, не в нашій

державі, з’явилася рать «вільних козаків», різних державців, а особливо Англія, знаджує їх до себе

на службу, проте отаман новоприбулих вільних козаків, теж «вільний козак Микола Іванович

Ашинов», на наше щастя, дуже любить Росію і утримує товаришів, аби вони не йшли служити

нікому, крім нас, за що, звичайно, їм потрібно платити.

Катков відразу ж відчув до цього отамана симпатію і довіру, рекомендував Росії ним не гребувати, а скористатися названим кавалером, тому що він може забезпечити послуги в тих місцях, де самим

росіянам з’являтися незручно.

Першу каткоську заяву про це зустріли з подивом і недовірою: в Петербурзі думали, що «злий

московський старий» просто юродствує. Люди говорили:

– На дідька нам ще потрібна якась зграя бурлацької сволоти!

Проте Катков продовжував свою «лейб-агітацію» і друкував у своїй «лейб-газеті» то справжні

листи Ашинова, то повідомлення про те, що здатні зробити задля Росії озброєні товариші цього

отамана, які переховувалися в цей час десь не в нашій державі в очеретах і заводях.

«Вільні козаки» не знали: чи йти їм за нас, чи «за англійку», яка ніби-то вже зробила їм

замовлення: що їм для неї треба зробити, і надіслала людину, аби та заплатила гроші...

Найпростіші люди, які мають поняття про устрій європейських держав і про побут народів,

вважали все це порожньою і дурною вигадкою і знали, що нічого такого бути не може. Але Катков

гнув свою лінію: вільні козаки можуть полишити нас; мовляв, вони вже і гроші від англійського

посла отримали. Проте їх ще можна зупинити...

Це ставало смішно, і ніхто не міг зрозуміти: яку потребу може мати «англійка» в тім, щоб

розшукувати і наймати до себе на службу подібний непотріб – не розуміли і кого це нам треба до

себе повертати? Тоді Катков розсердився й оголосив, що ставитися до Ашинова з недовірою є

зрада!

…Раптом там же, в Москві, з’явилася безстрашна людина і почала сперечатися з Катковим.

Відважний московський громадянин був інший газетний редактор, Олексій Олексійович Гатцук,

який видавав хресний календар і ілюстровану газету свого імені. в Гатцука були в різних містах

кореспонденти, і один з них, почувши про Ашинова, повідомив до «Газети Гатцука», що Микола

Іванович Ашинов зовсім не «вільний козак», …а що він – пензенський міщанин, учився в

тамтешній гімназії і був виключений з молодших класів за недостойні вчинки.

Потім він бурлакував і зв’язався з непевними людьми. Тинявся з ними деінде, сторонився

нормальних людей...

Гатцук з радістю надрукував цю звістку, аби «відкрити суспільству очі» і не допустити його до

опікування людиною, котра не того, ким насправді є, видає. Хоча б тому, що ніяких «вільних

козаків» у Росії немає.

Незважаючи на точність свідчень Гатцука, які нічого не вартувало перевірити щохвилини, і не

соромлячись того, що «вільних козаків» справді ніде немає, очевидна неправда, вигадана якимсь

пройдисвітом, за підтримки Каткова, стала істиною і змусила досить поважних осіб виконувати

перед цілим світом принизливі і жалюгідні ролі.

…Про Гатцука Катков надрукував, що «у Москві була велика спека, і з Ол. Ол. Гатцуком щось

зробилося».

…Петербург усе це слухав і дивився…і навіть вже не дивувався…


РОЗКОПУВАЛИ З ГАТЦУКОМ, з археологічного звіту Д. Шеппінга

На правому боці великої дороги... красується на піднесеному місці березовий гай з правильно

засадженими алеями, котрий належав, ймовірно, до парку графа Воронцова (Московська губернія

авт.); нині частина його обернена в сільське кладовище. Посередині гаю – великий курган, і по

той бік, на схилі великого яру, є здійснили кілька років тому археологічну розкопку, що

увінчалася вельми успішними знахідками.

Далі йде садиба, нині купця Ірошникова, і церква Сергія з церковними будинками, проте без

селянських садиб. На стінах і дверях храму видно донині сліди французьких куль 1812 р.

ЯК АШИНОВ ВІДКРИВ НОВИЙ МАТЕРИК, з книги М. Чехова «Навколо Чехова. Зустрічі і

враження»

І ось з’явився невідомо звідки «отаман» Ашинов і повідомив, що відкрив новий материк. Преса

зустріла його глумливо, петербурзька влада – недовірливо.

Тоді він вирішив діяти на свій страх і ризик. Надрукував оголошення, в якому запрошував осіб, які

шукали щастя та простору, приєднатися до нього і відправитися разом в нові місця. Набралося

близько сотні родин. Аби вони не залишилися без духовної «їжі», Ашинов запросив з собою

ієромонаха Паїсія як главу майбутньої філіалу православної церкви в колонії й ієромонаха

Цвєтаєва – на роль лікаря і духовного пастиря.

Авантюристи сіли на пароплав в Одесі і відплили в обітовані місця. Ашинов висадив їх на березі

Червоного моря, зайнявши французьку колонію Обок, перейменувавши її в «Нову Москву».

Вивісили російський прапор й отаборилися.

Французький уряд звернувся до російського з відповідним запитом. Останній відповів, що він не

має ніякого відношення до Ашинова і до «Нової Москви» і що «отаман» діє на власний розсуд.

Тоді французький уряд відправив в Обок крейсер. Ашинову запропонували негайно звільнити

берег і спустити російський прапор. Той категорично відмовився, імовірно, сподіваючись на

підтримку своїх друзів у Росії. Крейсер відкрив по «Новій Москві» вогонь. Було вбито багато

жінок і дітей, але куди поділися сам Ашинов і Паїсій, я тепер уже не пам’ятаю…