ГАТЦУК Олексій Олексійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Публіцист, видавець, археолог.
З поміщицької родини.
Народився 2 (14) грудня 1832 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 23 жовтня (4 листопада) 1891 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).
Похований в Донському монастирі.
Закінчив 4-ту Московську гімназію (1852), історико-філологічний факультет Московського уніве-
рситету (1852-1857).
Працював ад‘юнктом одеського Рішельєвського ліцею (1860-1862), редактором газети «Хрещений
календар» (1866), «Газети О. Гатцука» (1875-1890).
Друкувався в газетах «Одеський вісник», «Московські відомості», журналах «Російська
старовина», «Основа», «Світанок», «Російський архів», «Читання Товариства історії й
старожитностей».
Як літератор дебютував в газеті «Московські відомості» рецензією «Новини малоросійської літе-
ратури» (1859).
Неабияку пресу мали публіцистичні доробки Г. Можна назвати хоча б «Про кургани Московської
губернії» (1863-1864), «Звіт про археологічні розкопки в околицях Москви», «Про деякі давні речі
з Чортківського зібрання» (обидва – 1864), «Давнина руської землі» (1866), «Слово про значення
кирилівських письмен» (1867).
Г. – автор «Української абетки» (1861). Вперше опублікував невідомі до того часу листи М. Гого-
ля (1888), склав «Короткий реєстр рукописів Києво-Печерської лаври та Київської духовної акаде-
мії».
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Л. Толстой, В. Даль, М. Катков, М. Лєсков, О.
Писемський, Г. Успенський, В. Одоєвський, О. Бодянський, Д. Шеппінг, І. Аксаков, М. Погодін,
Д. Мордовцев та ін.
***
ДОСЛОВ’ЯНСЬКІ КУРГАНИ
, з археологічного кредо О. Гатцука
Мені першому вдалося вказати, що весь грунт Московської губернії покритий густо курганами, і
вони не випадкові, не татарські, а кургани попередників слов’ян.
НЕНАВИДІВ МОСКВУ, зі спогадів І. Ясинського
Усі політичні новини за тиждень я втискував в газету; я втискував в неї всі внутрішні вісті;
переказував в двох рядках зміст кожної кореспонденції; втискував всі анекдоти і абсолютно
заново писав дамські романи, до яких видавець відчував велику слабкість, тому що вони були
дешеві.
...Він лавірував між мілинами і пристосовувався до обставин. ...Віч-на-віч думки у Г. були різкі, визначені і украй негативні. У газеті ж він проводив думки, про які наперед знав, що вони
сподобаються публіці.
Москву він ненавидів... але всіляко підроблювався до неї, підлабузнювався, їздив до Каткова і на
все просив його схвалення. В той же час він був людиною зарозумілою і сам бажав мати вплив на
Москву. Коли завдяки протекції Каткова його газеті, зважаючи на те, що вона була з
ілюстраціями, дозволили виходити без цензури і у неї стало мало не тридцять тисяч
передплатників, О. Гатцук зчепився з Катковим, став ліберальничати і радикальничати, став
розсилати провінційним передплатникам особливі номери з «негожими» статтями і, зрештою,
погубив справу, над якою трудився стільки років.
НЕ БЕЗСЛОВЕСНІ ЗВІРЯТА, з статті П. Куліша «Закличний лист до української інтелігенції»
Було в Росії таке, що букварі і початкові шкільні книжечки дозволялось печатати по-жмудськи,
по-самоїдськи, по-тунгуськи, тілько заборонено по-українськи.
Було таке, що збирати грошові жертви можна було на всяку учту і на всяку світову пустоту; постав тілько заказ українцям складатись хоть по вдовиній лепті на наукову запомогу землякам
своїм.
Було таке, що не боронено видавати всякі газети і журнали людям порожнім, ради редакторської
наживи з людського недосвіду і легкодумства; українським же народолюбцям забороняли
сповіщати рідний край про все, чим би освітилась його темрява. Було таке, що Боже слово
перекладувалось і зирянською, і комлицькою мовою, тілько невільно було перекладувати його
мовою українською.
Постало наконець уже й таке, що навіть у повістях, писаних великорущиною, цензура поправляла
и з б а там, де в рукописі стояло хата; вписувала б а р и н там, де автор писав пан, і т. д.; а коли
чумак заспіває в автора:
Пропив воле, пропив вози,
Пропив ярма і занози, -
то цензура вичеркувала чумацьке співаннє яко українське*.
* Знаменитий декрет про українщину
