ГАНСЬКИЙ Олексій Павлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Астроном, геодезист, гравіметрист, мандрівник. В астрономії існує науковий термін «72-річний
сонячний цикл Ганського».
З родини службовців. Батько, Ганський П., – управляючий херсонським Дворянським банком.
Брат, Ганський П., – художник.
Народився 20 липня (1 серпня) 1870 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Загинув 29 липня (11 серпня) 1908 р., купаючись під час шторму в Чорному морі.
Закінчив Новоросійський університет (1894). Слухав лекції у Сорбонні.
Працював в Паризькій, Потсдамській, Медонській, Пулковській обсерваторіях.
Секретар Руського відділення Міжнародної сонячної комісії, віце-президент Руського
астрономічного товариства.
Кавалер французького ордена Почесного легіону, медалі П. Ж. Жансена Паризької академії наук
(1904).
Ініціатор створення Симеїзького відділення (1908) Пулковської обсерваторії та перший його
директор.
Всебічно вивчав фізику Сонця, отримав перші, незвичайно високоякісні, знімки сонячних плям і
встановив безпосередню залежність форми корони світила від кількості плям (1897). Довів, що
середня тривалість існування окремих гранул складає 2-5 хвилин, а потім вони розпадаються і
заміняються новими. Велике значення мають його актинометричні вимірювання, оцінка періоду
обертання Венері та ін.
Г. взяв участь в експедиціях для спостережень сонячних затемнень на Нову Землю (1896), в
Іспанію (1905), Туркестан (1907), для градусних вимірювань і визначення сили тяжіння на о.
Шпіцберген (1899-1901). З науковими цілями здійснив дев’ять сходжень на Монблан (1897-1905).
Ім’ям Г. названі 72-річний сонячний цикл, вулиця в м. Симеїз, кратер на Місяці, а також мала
планета №1118.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – М. Морозов, Г. Тихов, М. Мальцев та ін.
***
ДЗЕРКАЛЬНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ
, з професійного кредо О. Ганського
Корона разюче схожа на Сонце, неначе його (Сонця) світло відбивається в дзеркалі.
СХІДЦІ ВИРУБАЛИ В ЛЬОДУ, із звіту О. Ганського про сходження на Монблан
Крім нас, в Шамоні приїхали люди з експедиції Жансена: французький художник Дюмуте, котрий
прагнув малювати панораму з вершини Монблану, й Біно, бактеріолог інституту Пастера, який
збирався шукати мікроби в льодяниках і в повітрі на масиві Монблана та, зокрема, на його
вершині. Пастер особисто займався подібними спостереженнями… і зробив негативні висновки, оскільки не знайшов у повітрі, зібраному ним на цьому місці, ніяких мікроорганізмів. Балони, в які
він збирав повітря, зберігаються й досі і в желатині, що знаходиться всередині, немає жодної
ознаки яких-небудь колоній бактерій.
Перше сходження Біно й Дюмуте (13 липня) було невдалим, так як художник настільки сильно
захворів гірською хворобою, що його прийшлося спускати, …волочачи за зв’язані ноги, як труп.
Дюмуте розповідав нам пізніше, що після нападу хвороби (нудота, головний біль, загальне
нездужання, слабкість) його охопила така повна апатія до життя, що він час від часу прохав гідів
кинути його та йти, оскільки живим йому все рівно не повернутися. … Після такого неталану
Дюмуте більше не пробував піднятися на Монблан.
…Приготування до сходження й попередні спостереження в Шамоні зайняли у нас цілих два
тижні.
…Коли, нарешті, ми приготувалися йти на верхівку Монблану, то носильники, які домовилися с
Жансеном нести наші інструменти по 1 франку 90 сантимів за кіло, відмовилися, і ми змушені
були збільшити їм плату до 2 фр. 15 сант. Ця недоречність забрала у нас деякий час, і ми змогли
вирушити лише 21 липня. До «Grands Mulets» нас супроводжувала дружина Тихова, здійснюючи
свій перший досвід сходження на великі висоти.
Всього нас 23 особи, котрі окремими групами виходили з Шамоні. Аби запобігти спеці, ми
планували вийти дуже рано, проте очікування носильників й розподіл між ними речей затримали
нас до 7 год., коли ми й вирушили в дорогу.
Ранок був ясний, тихий, теплий, в лісі навіть відчувалася прохолода, що робило підйом не занадто
стомлюючим. Все старі, добре відомі мені місця, де випадало проходити не раз: та ж старенька
біля «Cascades des Dardes», доволі гарного водоспаду, де робимо першу зупинку; те самісіньке
величезне дерево з вигорілою дуплавиною, де ховаються кози; та ж невелика хижка, де
продаються напої, кришталі, фотографії та різноманітні сувеніри…
…Коли ми вийшли за межі лісової рослинності зробилося до нестями спекотно; сонце стояло
високо і пекло немилосердно; небо було темно-блакитне, чисте; тільки над вершинами гострих
піків почали з’являтися невеличкі хмарки у вигляді кілець та вихорів, – вірна ознака швидкої
зміни погоди. Намилувавшись з «Pierro-Pointue» краєвидами на Шамоні, на льодяник «Des-Bossons» і поснідавши, ми, не чекаючи носильників, рушили далі.
До входу на льодяник йти весь час доводилося по стежці, пробитій в голих скелях, доволі крутій і
не цікавій; зате вхід на льодяник в цьому році виявив деякі особливості. Внаслідок дуже
спекотних останніх років льодяники Монблану значно зменшились, відступивши і знизу і з боків, так що між боковими моренами і льодяником утворилася величезна заглибина, наповнена
камінням та шматками льоду.
Щоб піднятися на льодяник, требу було спуститися з морени і потім іти по дуже стрімкій і брудній
льодяній стіні. Іти було настільки незручно по цьому твердому льоду, в якому ми змушені були
вирубувати східці, що гіди порадили нам зв’язатися вже на морені, аби перейти крізь лабіринт
невеликих тріщин та льодяних хребтів, серед яких навіть вони не відразу знаходили правильний
шлях.
…Біля входу на «Jonction» ми зупинилися на тривалий відпочинок перед тяжким переходом через
місця, сильно спотворені тиском, що був наслідком з’єднання двох льодяників.
…Гіди нас квапили. Внизу хмари темніли все і дужче; чутний був уже гуркіт грому; гроза
насувалася безпосередньо на нас; все небо затягло; повз нас почали мчали уривки хмар у вигляді
туману. А тут передбачався найтяжчий підйом між «Jonction» і скелями «Grands Mulets». Почав
накрапувати дощ. Нам залишалося тільки обійти високу льодяну стіну, що відділяла нас від «Gr.
Mulets».
Гучні вигуки змусили нас обернутися; один з наших носильників, намагаючись скоротити шлях,
…послизнувся на льоду, впав і почав швидко скочуватися вниз з тяжким ящиком на спині; перед
ним бовваніла широка тріщина.
Ми зупинилися, розгубившись й не маючи змоги йому допомогти; на щастя, він затримався біля
краю тріщини, де було багато свіжого снігу…
ПРИМІРЯВ СОНЯЧНУ КОРОНУ, з статті Д. Божка «Що видно на нашому світилі»
Ще 1897 року астроном Олексій Павлович Ганський з’ясував, що загальний вигляд сонячної
корони періодично міняється. Виявилось, що це пов’язано з періодичними циклами активності
нашого світила.
У зв’язку з цим періодом міняється як загальна яскравість, так і форма сонячної корони. У епоху
максимуму сонячних плям вона має порівняно округлу форму. Прямі і спрямовані уздовж радіусу
зірки промені спостерігаються як біля сонячного екватора, так і в полярних областях.
Коли ж плям мало, корональні промені виникають виключно в екваторіальних і середніх широтах.
Форма корони стає витягнутою.
Ретельні дослідження дозволили встановити, що між структурою корони і окремими утвореннями
в атмосфері Сонця існує певний зв’язок. Наприклад, над плямами і факелами зазвичай
спостерігаються яскраві і прямі корональні промені. У їх бік згинаються сусідні промені. У основі
корональних променів яскравість хромосфери збільшується. Таку її область називають зазвичай
збудженою. Вона гарячіша і щільніша за сусідні.
Над плямами в короні спостерігаються яскраві складні утворення. Протуберанці також часто
бувають оточені оболонками з корональної матерії.
Корона виявилася унікальною природною лабораторією, в якій можна спостерігати речовину в
найнезвичайніших і недосяжних на Землі умовах.
НА РУБЕЖІ СТОЛІТЬ, з путівника І. Неяченка «Симеїз»
Історія Сімеїзу наукового сходить до дореволюційного часу і початок її пов’язаний з іменами двох
людей – талановитого російського астронома Олексія Павловича Ганського і одного з власників
селища Миколи Сергійовича Мальцова – високоосвіченої людини, яка жваво цікавилася наукою, стала почесним членом Російської Академії Наук. На рубежі століть він побудував на горі Кішка
невелику астрономічну обсерваторію, звідки спостерігав зоряне небо.
...У Ганського була пристрасна мрія: побудувати обсерваторію в Криму, де прозоре повітря, ясне
небо, хороші кліматичні умови... У 1906 р. він прибув сюди для вивчення зодіакального світла.
Разом з Г. Тиховим, згодом відомим дослідником Марса, вони провели успішні спостереження на
горі Ай-Петрі. Дорогою назад з шосе Ялта – Севастополь О. П. Ганський побачив над Сімеїзом
баню готової обсерваторії, котра належала М. Мальцову. З часом учений і астроном-любитель
зустрілися, і М. Мальцов без якихось умов і обмовок передав свою обсерваторію в дар
Пулковськой астрономічної обсерваторії. У Сімеїзі було організовано її відділення.
На початку літа 1908 р. повний надій і цікавих проектів О. П. Ганський прибув до Криму.
Встановив подвійний цейсівський астрограф, подарований Мальцовим, зробив перші пробні
знімки.
СТАЄМО ТЕХНОЛОГІЧНОЮ КОЛОНІЄЮ, з нарису М. Семени «Люди і зорі»
Астрономічні спостереження в Симеїзі ведуться з початку століття. ...Нині ж місцеві вчені живуть
незрівнянно скромніше, ледь утримуючи світовий рівень своїх досліджень.
В світі менше, ніж пальців на руках, наприклад, фахівців з вимірювання магнітних космічних
полів, зокрема найточніші результати одержує кандидат фізико-математичних наук Сергій
Плачинда. Проте і він, як і його колеги, позбавлений можливості публікуватися в кращих світових
журналах, наприклад «The Аstrophisical Journal», тому що необхідно сплатити близько 180 доларів
за кожну сторінку.
Ситуацією скористався чилійський інститут імені Ньютона, який платить низці співробітників
обсерваторії по 50 доларів на місяць, проте вимагає, аби всі дослідження публікувалися і від його
імені. Таким чином, якщо кримські учені зроблять відкриття, то опублікують його від імені...
чилійського інституту. Парадокс: величезні кошти і праця витрачені на створення обсерваторії, великі народні засоби пішли на підготовку унікальних фахівців і придбання устаткування, а
працюють все це нині на авторитет далекої чужої держави, астрономія якої – у зародку.
Обсерваторія не може брати на роботу молодих учених. Зараз середній вік наукових
співробітників понад 50 років, а це означає, що ми втрачаємо науковий потенціал, що майбутні
астрофізики і астрономи ростуть вже, мабуть, не у нас.
Учені зайняті сумними думками про те, хто в Україні – уряд, Президент, Академія наук –
зважиться провести ревізію: в яких саме фундаментальних дослідженнях країна одержала
спадщину світового рівня і що потрібно зробити для того, щоб його не втратити? Безглуздо губити
безцінний потенціал – і людський, і технічний, – після чого шлях один: стати споживачем відходів
світових технологій, технологічною колонією.
