...Заради Бога, влаштуйте щось: або ваш приїзд, або дайте мені можливість виїхати.
...Бачите, яка трагедія, моє сонечко, а я знаю, що і ви приїхати не можете! Що робити, що робити!
У мене голова на частини ломиться! Я у розпачі!
СМЕРТЬ ЗАЧАРУВАЛА, з розвідки П. Барскової, А. Богданова і Р. Весслінга «Смерть
Надсона як загибель Пушкіна: «зразкова травма» і канонізація поета «хворого покоління»
В. Буренін брав участь в якості секунданта в дуелі між адвокатом Євгенієм Качиним і
журналістом Олександром Жоховим. Секундантом Жохова був Е. К. Ватсон, чия дружина, Марія
Валентинівна Ватсон була близькою знайомою, біографом і редактором робіт Надсона; вона ж
супроводжувала поета в його поїздках на європейські оздоровчі курорти.
В період полеміки між Буреніним і Надсоном М. Ватсон, котра доглядала за хворим поетом,
написала Суворіну лист, в якому попередила про тяжкий стан здоров’я Надсона і вірогідних
наслідках буренінського «наклепу» для життя і здоров’я Надсона. По суті, вона діяла як
секундант, вимагаючи від Суворіна дотримувати етикету: за правилами смертельно хвора людина
відсторонялася від участі в дуелі, яка в даному випадку прийняла форму скандальної словесної
перестрілки в пресі. Вчинок Ватсон отримав результат, прямо протилежний очікуваному. Як
вважає біограф Надсона Михайлова-Штерн, звернення Ватсон до Суворіна лише погіршило
ситуацію, а її лист «підлив масло у вогонь».
Сентиментальна прихильність пані Ватсон до Надсона перетворилася на об’єкт жорстокої сатири,
в якій піднесене благородне відчуття оголошувалося пародією і брехливим прикриттям істеричної
хіті.
...В іншій статті Буренін змалював характер тридцятивосьмилітньої заміжньої Ватсон наступним
чином: «Здебільшого такі прихильниці належать до категорії дам, яким виповнилося за сорок і
яких Бог не наділив жіночою благовидістю, зате щедро нагородив полум’яністю запізнілих
відчуттів».
Смертоносну дію статті Буреніна підтвердила постраждала від його образ М. Ватсон: «Чи не вся
Ялта це бачила – як завдав остаточного удару п. Буренін і так вже абсолютно хворому хлопцю...
Фейлетон п. Буреніна... вразив так сильно надломлений організм хворого поета, що негайно ж й
звів його в могилу».
Немає нічого дивовижного в тому, що в свідомості Ватсон смерть її кумира оформилася як
особиста травма, «незатребуваний досвід», який зловісно проступав в особливо напружені періоди
її життя. 14 січня 1895 року, за три дні до восьмих роковин смерті Надсона, до Ватсон дійшли
плітки, які повторювали наклеп Буреніна, про її інтимний зв’язок з помираючим поетом. Її реакція
на воскреслий «наклеп» стала зловісним повторенням потрясіння, яке вісім років тому випробував
Надсон із-за аналогічних звинувачень. У Ватсон з’явилися «психосоматичні» симптоми, котрі не
дозволяли їй писати, про що вона зізнається в листі: «Диктую тому, що набряк руки примушує
мене думати: мало що може трапитися, а я не хочу відкладати цієї справи».
Аналогічним чином і для багатьох інших, менш наближених до поета шанувальників, потрясіння
від втрати стало початковою точкою у формуванні їх власної «зразкової травми». Історія смерті
Надсона зачарувала не лише Ватсон, а й тисячі інших його шанувальників, у тому числі і тих, хто
сам страждав від туберкульозу і знаходив в історії Надсона відгомін власних драматичних доль.
...Марія Ватсон, найпослідовніший прихильник цієї паралелі, проте, продовжувала говорити про
вину Буреніна: «Ні, Буренін не вбив Надсона, він добив помираючого поета, і це не легенда, а
непорушний, ще обурливіший факт». Заміна «убити» на «добити» скоректувала первинний
нарратив: йшлося вже не про метафоричне «вбивство», а про те, що смерть Надсона, викликана
давньою, по суті, смертельною хворобою, була прискорена скандальними виступами Буреніна.
Саме на цій інтерпретації наполягав 1887 року Штангєєв, саме вона залишилася основною і для
Марії Ватсон. У цій версії змішувалися факти і легенда, особистий і медійний досвід; «віртуальні»
причини породжували реальні наслідки. Арабажин у своїй саркастичній відповіді Ватсон
простодушно продемонстрував своє розуміння всіх цих тонкощів: «Я все-таки переконаний, що
поки у мене немає сухот, я не помру від найсердитіших листів пані Ватсон».
МИЛИЙ ДРУЖЕ, з дослідження М. Сазонова «Книги й автографи А. П. Чехова в