КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Ватсон Мария [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

class="book">нудьгую я жахливо: ви мені необхідні, а в можливість побачення весною я не вірю, не вірю!

...Заради Бога, влаштуйте щось: або ваш приїзд, або дайте мені можливість виїхати.

...Бачите, яка трагедія, моє сонечко, а я знаю, що і ви приїхати не можете! Що робити, що робити!

У мене голова на частини ломиться! Я у розпачі!


СМЕРТЬ ЗАЧАРУВАЛА, з розвідки П. Барскової, А. Богданова і Р. Весслінга «Смерть

Надсона як загибель Пушкіна: «зразкова травма» і канонізація поета «хворого покоління»

В. Буренін брав участь в якості секунданта в дуелі між адвокатом Євгенієм Качиним і

журналістом Олександром Жоховим. Секундантом Жохова був Е. К. Ватсон, чия дружина, Марія

Валентинівна Ватсон була близькою знайомою, біографом і редактором робіт Надсона; вона ж

супроводжувала поета в його поїздках на європейські оздоровчі курорти.

В період полеміки між Буреніним і Надсоном М. Ватсон, котра доглядала за хворим поетом,

написала Суворіну лист, в якому попередила про тяжкий стан здоров’я Надсона і вірогідних

наслідках буренінського «наклепу» для життя і здоров’я Надсона. По суті, вона діяла як

секундант, вимагаючи від Суворіна дотримувати етикету: за правилами смертельно хвора людина

відсторонялася від участі в дуелі, яка в даному випадку прийняла форму скандальної словесної

перестрілки в пресі. Вчинок Ватсон отримав результат, прямо протилежний очікуваному. Як

вважає біограф Надсона Михайлова-Штерн, звернення Ватсон до Суворіна лише погіршило

ситуацію, а її лист «підлив масло у вогонь».

Сентиментальна прихильність пані Ватсон до Надсона перетворилася на об’єкт жорстокої сатири,

в якій піднесене благородне відчуття оголошувалося пародією і брехливим прикриттям істеричної

хіті.

...В іншій статті Буренін змалював характер тридцятивосьмилітньої заміжньої Ватсон наступним

чином: «Здебільшого такі прихильниці належать до категорії дам, яким виповнилося за сорок і

яких Бог не наділив жіночою благовидістю, зате щедро нагородив полум’яністю запізнілих

відчуттів».

Смертоносну дію статті Буреніна підтвердила постраждала від його образ М. Ватсон: «Чи не вся

Ялта це бачила – як завдав остаточного удару п. Буренін і так вже абсолютно хворому хлопцю...

Фейлетон п. Буреніна... вразив так сильно надломлений організм хворого поета, що негайно ж й

звів його в могилу».

Немає нічого дивовижного в тому, що в свідомості Ватсон смерть її кумира оформилася як

особиста травма, «незатребуваний досвід», який зловісно проступав в особливо напружені періоди

її життя. 14 січня 1895 року, за три дні до восьмих роковин смерті Надсона, до Ватсон дійшли

плітки, які повторювали наклеп Буреніна, про її інтимний зв’язок з помираючим поетом. Її реакція

на воскреслий «наклеп» стала зловісним повторенням потрясіння, яке вісім років тому випробував

Надсон із-за аналогічних звинувачень. У Ватсон з’явилися «психосоматичні» симптоми, котрі не

дозволяли їй писати, про що вона зізнається в листі: «Диктую тому, що набряк руки примушує

мене думати: мало що може трапитися, а я не хочу відкладати цієї справи».

Аналогічним чином і для багатьох інших, менш наближених до поета шанувальників, потрясіння

від втрати стало початковою точкою у формуванні їх власної «зразкової травми». Історія смерті

Надсона зачарувала не лише Ватсон, а й тисячі інших його шанувальників, у тому числі і тих, хто

сам страждав від туберкульозу і знаходив в історії Надсона відгомін власних драматичних доль.

...Марія Ватсон, найпослідовніший прихильник цієї паралелі, проте, продовжувала говорити про

вину Буреніна: «Ні, Буренін не вбив Надсона, він добив помираючого поета, і це не легенда, а

непорушний, ще обурливіший факт». Заміна «убити» на «добити» скоректувала первинний

нарратив: йшлося вже не про метафоричне «вбивство», а про те, що смерть Надсона, викликана

давньою, по суті, смертельною хворобою, була прискорена скандальними виступами Буреніна.

Саме на цій інтерпретації наполягав 1887 року Штангєєв, саме вона залишилася основною і для

Марії Ватсон. У цій версії змішувалися факти і легенда, особистий і медійний досвід; «віртуальні»

причини породжували реальні наслідки. Арабажин у своїй саркастичній відповіді Ватсон

простодушно продемонстрував своє розуміння всіх цих тонкощів: «Я все-таки переконаний, що

поки у мене немає сухот, я не помру від найсердитіших листів пані Ватсон».


МИЛИЙ ДРУЖЕ, з дослідження М. Сазонова «Книги й автографи А. П. Чехова в