була висунута Г. В. Ватагіним в 1934 р.
СПРАВДИЛОСЯ СМІЛИВЕ ПЕРЕДБАЧЕННЯ, з статті В. Чуднова «Лабораторія теоретичної
фізики ім. М. М. Боголюбова»
Фізика множинного народження частинок за більш ніж півстолітню історію свого розвитку
(починаючи з основоположних робіт Г. В. Ватагіна і Д. В. Скобельцина) збагатилася низкою
фундаментальних відкриттів. Так, справдилося передбачене Ватагіним зростання з енергією
відносного числа не пружних каналів: більшість вторинних частинок – піони, проте їх частка із
зростанням енергії налітаючих частинок зменшується, оскільки відкриваються канали народження
важчих мезонів і баріонів; більшість вторинних частинок народжуються з малими поперечними
імпульсами; розподіл заряджених частинок за множинністю свідчить про кореляційні явища в
процесі генерації і ряд інших особливостей.
ЧИ ВАРТО СВІТЛОВИЙ КОНУС МІНЯТИ НА СВІТЛОВИЙ ГІПЕРБОЛОЇД, з книги П.
Дірака «Ейнштейн і розвиток фізики»
Намагання узагальнити релятивістський постулат і пов’язаний з ним постулат причинності
(мікропричинності), як правило, пов’язані з запровадженням просторово-часової (імпульсно-
енергетичної) межі застосовності перетворень Лоренца (і принципу причинності). Тим самим
виключається поняття крапкової події.
У феноменологічних нелокальних теоріях це здійснюється за рахунок запровадження так званих
формфакторів – штучних функцій, що «розсовують» операторів полів, котрі взаємодіють. Вперше
формфактор запровадив в теорії поля Г. Ватагін 1934 року як множник, що обмежує вірогідність
високоенергетичних переходів.
У роботі звичайна квадратична форма була замінена виразом виду dS = (е gm n dxm dxn )1/2 – r,
який, як легко бачити, означає, що перехід інтервалу до крапки відбувається під час переходу
приростів координат не до нуля, як в звичайній геометрії, а до деякої кінцевої величини порядку r.
За подальшого зменшення приростів координат інтервал стає негативним, що повинне означати
фізичне безглуздя таких приростів. Іншими словами, метод полягав у заміні у формулах для
потенціалів квадрата різниці між координатами джерела і поля, як тими, що запізнюються, так і
тими, що випереджають, виразом, який виключає з теорії відстані, менші r . Фізично це відповідає
заміні світлового конуса світловим гіперболоїдом.
Загальним недоліком подібних робіт слід визнати те, що в них до вказаної зміни квадратичної
форми, по суті, зводиться вся проблема побудови майбутньої теорії; у ній, цій зміні, вбачається не
лише прийом, яким в майбутній теорії буде вирішено завдання виключення аномалій, але й шлях
до цієї теорії, яка тим самим принижується до подібності існуючої теорії з точністю до малої
поправки.
Не дивно, що побудови, витримані в такому дусі, внутрішньо суперечливі.
У ФІЗИЦІ БУВ ЕПОХОЮ, зі спогадів О. Рожена «Тонкі істоти – мешканці Всесвіту»
На Рочестерській конференції в Києві 1970 року я познайомився з невеликого зросту людиною.
Звернувся до нього російською, проте незабаром з розмови з’ясувалося, що він з... Туріну. Фізик
Директор тамтешнього Інституту ядерних досліджень.
Правда, народився в Києві, де свого часу навчався з Миколою Булгаковим (братом Михайла
Булгакова), був свідком перших кроків на естраді Вертинського, грав в шахи з Альохіним. Та й
сам був у фізиці епохою – Гліб Васильович Ватагін. Він запровадив поняття, яке фізики називають
дискретністю часу.
На тій же Рочестерській конференції був присутній і фізик з Москви Бруно Понтекорво. Учасники
конференції жартували: зібралися під одним дахом великий італійський фізик Гліб Ватагін і
великий російський фізик Бруно Понтекорво.
Як бачимо, у дослідженні фізичної суті часу Київ вже має певні традиції...
ІМ’Я НАВІТЬ НЕ ЗГАДУЄТЬСЯ, з книги Г. Бонгард-Левіна і В. Захарова «Російська наукова
еміграція»
Наука відрізняється від деяких інших видів культурної діяльності (наприклад, від літератури) тим,
що вона формулює вислови на універсальній мові і погано визнає державні кордони. Крім того,
науковий процес історично безперервний. Він нагадує будівництво величезної будівлі. Раз
покладені камені не лише залишаються навіки, але й стають опорою для нових поверхів.
Тому європейці й поміщають своїх учених на банкноти.
Ми ж, як завжди, ледачі і байдужі. Тим
