Ватагин Глеб (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ВАТАГІН Гліб Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: італійсько-бразильсько-російський.

Фізик-теоретик. Фундатор статистичної теорії множинної генерації частинок космічних променів

(1943-1944).

З міщанської родини.

Народився 3 листопада 1899 р. в с. Бірзулі Балтського повіту Херсонської губернії Російської

імперії (нині – м. Котовськ, районний центр Одеської області України).

Помер в 1986 р. в м. Туріні (Італія). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в 1-й Київській гімназії, Київському університеті (1918-1919), закінчив Туринський

університет (1920-1922).

Працював викладачем Туринського університету (1922-1939), науковим співробітником

Бразильського інституту фізики космічних променів (1939-1956), директором інституту фізики

при Туринському університеті (1956-1969).

Член Італійської академії деї Лінчей (1960).

Член Бразильської академії наук.

Спеціалізувався з проблем астрофізики, загальної і спеціальної теорії відносності, нелінійної і

нелокальної квантової теорії поля, фізики космічних променів.

Першим у світі здійснив спробу побудови квантової теорії поля з елементарною довжиною.

Друкувався в журналі «Zeitschrift fur Physik».

Не сприйнявши більшовицького режиму, емігрував до Італії (1920).

На запрошення радянський колег В. побував в дубненському Об’єднаному інституті ядерних

досліджень (1969).

Ім’я нашого земляка носить інститут фізики Кампінаського державного університету (Бразилія).

Серед друзів та близьких знайомих В. – М. Марков, О. Альохін, Т. Редже, М. Булгаков, С. Фубіні,

О. Вертинський, М. Чіні та ін.

***

ПІОНЕРНА СПРОБА

, з нарису А. Комара «Мойсей Олександрович Марков»

У другій половині 30-х років увагу М. О. Маркова все більше привертає проблема боротьби з

розходженнями в квантовій теорії поля, яка займала тоді розуми багатьох фізиків. Існування

розходження було очевидним чином пов’язане з крапковістю взаємодії, однак всі вжиті до цього

моменту способи виправлення ситуації (починаючи з піонерної спроби Г. Ватагіна 1934 року

викликати взаємодію релятивістсько-інваріантного формфактора електрона), що пропонувалися,

виявилися невдалими.

У 1940 р. Марков в роботі «Про «чотиривимірний протяжний» електрон», критикуючи спроби

безпосереднього запровадження розмірів електрона в теорію, висуває нове сміливе припущення

про те, що вирішення завдання ліквідації розходження пов’язане з урахуванням не локалізування

самого електромагнітного поля (у малих просторових сферах). Іншими словами, він припускає

існування не комутативності поля і координати аналогічно не комутативності операторів імпульсу

і координати в квантовій механіці.


ТВОРЕЦЬ НОВОГО МАСШТАБУ ПРИРОДИ, з статті Д. Іваненка «Фізична наука Італії»

Участь в Міжнародному конгресі з світових постійних в Туріні восени 1956 р. і відвідини

основних лабораторій дозволили нам скласти досить повне уявлення про стан італійської фізичної

науки і разом з тим ознайомитися з організацією вузів і інститутів. На жаль, зв’язки нашої та

італійської науки ніколи не були дуже тісними.

...У бесідах з проф. Паулі торкнулися багатьох актуальних питань сучасної теоретичної фізики.

Зокрема, Паулі вважає нелокальну теорію поля неплідною гіпотезою, котра приносить додаткові

труднощі і не здатною дати щось позитивне, хоча він сам займався збереженням енергії й іншими

проблемами в цій теорії. З великим інтересом Паулі ставиться до розвитку теорії квантової

гравітації, вважаючи, що на цьому шляху можна прийти до істотних результатів.

...Маріо Верде (Турін) розглядав зіткнення частинок високої енергії з погляду визначення

формфакторів розподілу ядерного і електричного заряду.

Г. Ватагін (Турін), продовжуючи свої відомі роботи, котрі започаткували нелокальну теорію поля, аналізував нелокальні теорії і запровадження універсальної мінімальної довжини у зв’язку з

принципом причинності, запропонувавши новий вигляд обрізаючого оператора.

...Тісний зв’язок теорії з експериментом видно, наприклад, у фізичному інституті Туріну, директор

якого проф. Г. Ватагін, відомий своїми узагальненнями квантової теорії у дусі нелокальної теорії

поля, разом з тим активно працює в сфері космічних променів і низки розділів ядерної фізики.

Гіпотеза про існування нового, після константи Планка і швидкості світла, «масштабу природи»

була висунута Г. В. Ватагіним в 1934 р.


СПРАВДИЛОСЯ СМІЛИВЕ ПЕРЕДБАЧЕННЯ, з статті В. Чуднова «Лабораторія теоретичної

фізики ім. М. М. Боголюбова»

Фізика множинного народження частинок за більш ніж півстолітню історію свого розвитку

(починаючи з основоположних робіт Г. В. Ватагіна і Д. В. Скобельцина) збагатилася низкою

фундаментальних відкриттів. Так, справдилося передбачене Ватагіним зростання з енергією

відносного числа не пружних каналів: більшість вторинних частинок – піони, проте їх частка із

зростанням енергії налітаючих частинок зменшується, оскільки відкриваються канали народження

важчих мезонів і баріонів; більшість вторинних частинок народжуються з малими поперечними

імпульсами; розподіл заряджених частинок за множинністю свідчить про кореляційні явища в

процесі генерації і ряд інших особливостей.


ЧИ ВАРТО СВІТЛОВИЙ КОНУС МІНЯТИ НА СВІТЛОВИЙ ГІПЕРБОЛОЇД, з книги П.

Дірака «Ейнштейн і розвиток фізики»

Намагання узагальнити релятивістський постулат і пов’язаний з ним постулат причинності

(мікропричинності), як правило, пов’язані з запровадженням просторово-часової (імпульсно-

енергетичної) межі застосовності перетворень Лоренца (і принципу причинності). Тим самим

виключається поняття крапкової події.

У феноменологічних нелокальних теоріях це здійснюється за рахунок запровадження так званих

формфакторів – штучних функцій, що «розсовують» операторів полів, котрі взаємодіють. Вперше

формфактор запровадив в теорії поля Г. Ватагін 1934 року як множник, що обмежує вірогідність

високоенергетичних переходів.

У роботі звичайна квадратична форма була замінена виразом виду dS = (е gm n dxm dxn )1/2 – r,

який, як легко бачити, означає, що перехід інтервалу до крапки відбувається під час переходу

приростів координат не до нуля, як в звичайній геометрії, а до деякої кінцевої величини порядку r.

За подальшого зменшення приростів координат інтервал стає негативним, що повинне означати

фізичне безглуздя таких приростів. Іншими словами, метод полягав у заміні у формулах для

потенціалів квадрата різниці між координатами джерела і поля, як тими, що запізнюються, так і

тими, що випереджають, виразом, який виключає з теорії відстані, менші r . Фізично це відповідає

заміні світлового конуса світловим гіперболоїдом.

Загальним недоліком подібних робіт слід визнати те, що в них до вказаної зміни квадратичної

форми, по суті, зводиться вся проблема побудови майбутньої теорії; у ній, цій зміні, вбачається не

лише прийом, яким в майбутній теорії буде вирішено завдання виключення аномалій, але й шлях

до цієї теорії, яка тим самим принижується до подібності існуючої теорії з точністю до малої

поправки.

Не дивно, що побудови, витримані в такому дусі, внутрішньо суперечливі.


У ФІЗИЦІ БУВ ЕПОХОЮ, зі спогадів О. Рожена «Тонкі істоти – мешканці Всесвіту»

На Рочестерській конференції в Києві 1970 року я познайомився з невеликого зросту людиною.

Звернувся до нього російською, проте незабаром з розмови з’ясувалося, що він з... Туріну. Фізик

Директор тамтешнього Інституту ядерних досліджень.

Правда, народився в Києві, де свого часу навчався з Миколою Булгаковим (братом Михайла

Булгакова), був свідком перших кроків на естраді Вертинського, грав в шахи з Альохіним. Та й

сам був у фізиці епохою – Гліб Васильович Ватагін. Він запровадив поняття, яке фізики називають

дискретністю часу.

На тій же Рочестерській конференції був присутній і фізик з Москви Бруно Понтекорво. Учасники

конференції жартували: зібралися під одним дахом великий італійський фізик Гліб Ватагін і

великий російський фізик Бруно Понтекорво.

Як бачимо, у дослідженні фізичної суті часу Київ вже має певні традиції...


ІМ’Я НАВІТЬ НЕ ЗГАДУЄТЬСЯ, з книги Г. Бонгард-Левіна і В. Захарова «Російська наукова

еміграція»

Наука відрізняється від деяких інших видів культурної діяльності (наприклад, від літератури) тим,

що вона формулює вислови на універсальній мові і погано визнає державні кордони. Крім того,

науковий процес історично безперервний. Він нагадує будівництво величезної будівлі. Раз

покладені камені не лише залишаються навіки, але й стають опорою для нових поверхів.

Тому європейці й поміщають своїх учених на банкноти.

Ми ж, як завжди, ледачі і байдужі. Тим часом російська наука – це унікальний культурний

феномен.

Головне полягало в тому, що в російській науці містився колосальний внутрішній потенціал. Він

був настільки великий, що не зважаючи на всю м’ясорубку громадянської війни, на всі крайнощі

більшовицького режиму, який піддавав гонінням і фізично знищував багато видатних учених,

наука до середини 30-х років зуміла в основному відновити свої позиції.

А ще вона навчилася прикидатися. Вона прикидалася служницею режиму, однак прагнула жити за

власними законами. До речі, наука це робила споконвіку, у всіх країнах світу, і робить до цих пір.

Не зважаючи на закінчення холодної війни, наука в США до цих пір фінансується в істотній мірі

за рахунок військових. Добре відомо, що історія не має умовного відмінку. Але все-таки цікаво

іноді пофантазувати, якою була б сьогодні російська наука, якби – навіть після революції і

громадянської війни – у країні встановився відносно нормальний політичний устрій. Це і є

надзавданням пропонованої читачеві книги.

А пряме завдання її – скромніше. Ми хочемо розповісти про життєві шляхи і долі двадцяти з

безлічі російських учених, що покинули свою країну із-за неприйняття нового громадського

порядку, із-за страху перед репресіями чи просто з бажання мати нормальні умови для роботи.

Перша російська еміграція стала величезним суспільним явищем. Повне число тих, хто тоді

емігрував складало близько двох мільйонів чоловік. Серед них були сотні відомих учених. Повний

список цих людей далеко не складений. Навіть у фундаментальній «Золотій книзі еміграції», котра

вийшла 1997 року, не згадуються багато відомих імен (наприклад, засновник і директор Інституту

фізики в Турині Г. В. Ватагін).