Бицилли Петр (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БІЦИЛЛІ Петро Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, філолог, літературний критик. Псевдонім – П. Михайлов.

З дворянської родини. Батько, Біциллі М., – секретар Одеського міського кредитного товариства.

Народився 1 (13) жовтня 1879 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 25 серпня 1953 р. в м. Софії (Болгарія). Похований на місцевому Російському цвинтарі.

Закінчив Одеську класичну гімназію №11 (1899), історико-філологічний факультет

Новоросійського університету (1904).

Працював викладачем одеських Вищих жіночих курсів (1910-1917), Новоросійського (1918-1920),

Скоп’єнського (1920-1923), Софійського (1924-1948) університетів.

Член Руської Академічної спілки.

Друкувався в журналах «Ланцюг», «Сучасні нотатки», «Числа», «Новий Град», «Російські

нотатки», «Болгарські думки», «Щорічник Софійського університету».

Як вчений-літератор дебютував історичними нарисами «До питання про джерела «Афінської

політики» і «Тацит та римський імперіалізм» (1912).

Потім настала черга статей «На шляхах. Ствердження євразійців» (1922), «Нація і держава»,

«Нація і мова» (обидві – 1929), «Еволюція націй і революція» (1930), «Проблема нового

середньовіччя» (1932), «Трагедія російської культури» (1933). Всього за період з 1925 по 1940 р. Б.

лише в журналі «Сучасні нотатки» надрукував 105 статей і рецензій.

Перу нашого земляка належать книги: «Західний вплив на Русі і початковий літопис» (1914),

«Салімбене: нариси італійського життя ХIII століття» (1916), «Основи соціалізму» (1917),

«Падіння Римської імперії», «Елементи середньовічної культури» (обидві – 1919), «Нариси теорії

історичної науки» (1925), «Етюди про російську поезію» (1926), «Проблема життя і смерті в

творчості Толстого» (1928), «Місце Ренесансу в історії культури» (1933), «Творчість Чехова:

Досвід стилістичного аналізу» (1942), «Нотатки про роль фольклору в розвитку російської мови і

російської літератури» (1944), «Пушкін і проблема чистої поезії» (1945), «До питання про

внутрішню форму роману Достоєвського» (1946), «Проблема людини у Гоголя» (1948).

Б. – автор двотомної «Короткої історії російської літератури» (1934), «Хрестоматії з історії

російської літератури» (1932).

Всього в доробку нашого земляка – понад 300 друкованих праць. З кінця 80-х років минулого

століття вони знову активно перевидаються в Росії і Болгарії.

Більшовицької революції не сприйняв, емігрувавши спочатку до Югославії (1920), потім –

Македонії (1920) і зрештою – Болгарії (1924).

З нагоди 125-річчя нашого земляка в бібліотеці Софійського університету відбулася виставка

«Професор Петро Біциллі в Болгарії» (2004).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Бунін, М. Алданов, І. Гребс, П. Струве, В. Вейдле, С.

Трубецькой, Х. Гандєв, П. Сувчинський, М. Кондаков, Л. Карсавін та ін.


***

СОЦІАЛІЗМ ЗІВ’ЯНЕ

, з політичного кредо П. Біциллі

Соціалізм живиться і тримається духом догматизму, вірою в можливість володіння абсолютною,

повною, кінцевою істиною. Розвіється цей дух, вичерпається ця віра – і догматичний соціалізм

зів’яне, подібно до рослини, позбавленої живильних соків.

БАТЬКІВЩИНУ ЗАЛИШИВ ВИМУШЕНО, зі спогадів П. Біциллі

Хоча в бурхливі 1917-1920 роки я був далекий від активної політики, не беручи участь

безпосередньо в громадянській війні і не поділяючи її ідеологічних обґрунтувань, проте за

власною установкою, за своїми зв’язками, які підтримував, знаходився в таборі, ворожому

Жовтневій революції; коли наступив неминучий крах контрреволюції, разом з людьми, що мене

оточували, залишив Батьківщину.


ВІДТВОРЕННЯ ЄВРАЗІЇ, з книги П. Біциллі «Схід і Захід в історії Старого світу»

По відношенню до центру, Європа і Китай тримаються переважно оборонно. «Китайська стіна»

стала символом відсталості й зовсім не премудрого «знання іноземців», хоча насправді її сенс був

абсолютно іншим: Китай затуляв свою культуру від варварів; таким чином ця стіна цілком

відповідає римському «рубежу», яким Середземномор’я прагнуло відстояти себе від варварства,

яке тиснуло з Півночі і Сходу.

…Європа відділяється від Азії, в самій Азії випадає «центр», залишаються лише «околиці»,

духовне життя завмирає і бідніє. Новітні долі Росії, починаючи з XVI ст., можна розглядати, як

грандіозну спробу відновлення центру і, тим самим, відтворення Євразії.


ЗОВНІШНІЙ ВОРОГ – ВЕСЬ НАРОД, з книги П. Біциллі «Нація і держава»

Свідомо поставленою в Жовтневу революцію метою було – повне витіснення «Держави»

«Суспільством» і «політики» – «культурою» (Ідеєю). Для досягнення ж цієї мети спершу одна

частина народу, потім, після припинення громадянської війни, вже весь народ був поставлений в

становище «зовнішнього» ворога, так, як це було при Іванові Грозному.

Іншими словами, «політика» одержала неподільне панування. А тим самим Ідея, котра номінально

восторжествувала, перетворилася, зберігши всю символіку і свої форми реалізації, на свою

протилежність.


ПРОЛЕТАРІАТ ЗАМІСТЬ ЦЕРКВИ, з книги П. Біциллі «Елементи середньовічної культури»

Середньовіччя створило символічне образотворче мистецтво і символічну поезію, створило

багатий виключно складною і тонко розробленою символікою релігійний культ і філософію, яка

зводиться до збагнення і розкриття символічного значення навколишньої дійсності. Символічними

актами супроводжуються дії, за допомогою яких середньовічна людина вступає у правові

відносини з собі подібними, і символічними знаками відзначена більшість об’єктів її ужитку.

Навіть грішна монета говорить тому, хто тримає її в руках, про вічні істини вибитими на ній

зображеннями містичної троянди, трипелюсткової лілії – знаку триєдиного Бога або кулі –

символу вічності або досконалості.

…Все, що бачить середньовічна людина, вона прагне тлумачити самому собі символічно. Все, що

її оточує, сповнене особливого значення, таємничого сенсу, і відповідно до цього ставлення до

дійсності вона створює свою науку про неї.

…Речі не просто можуть служити символами, не ми вкладаємо в них символічний зміст; вони суть

символи, і завдання суб’єкта, що пізнає, зводиться до розкриття їх дійсного значення. Адже для

того тварі і створені Богом, аби бути символами і служити для навчання людей.

Світ не уявляли символічним: його таким сприймали.

…Своїм корінням соціалістичний світогляд так тісно сплівся з корінням світогляду християнсько-

церковного, що, підкопуючись під останній, соціалізм тим самим підриває власну базу.

..Соціалізм – останній різновид специфічно середньовічного історичного розуміння. У новому

вигляді в побудовах соціалістів перед нами постає все та ж стара філософія історії, що зводить

весь історичний процес до невпинної боротьби «злих» і «добрих», безумовно злих і безумовно

добрих. Місце церкви пригноблюваної і войовничої замінює пригноблюваний і войовничий

пролетаріат. Йому протиставляється «світ» (правлячі класи), з яким у пролетаріату немає нічого

спільного, інтереси якого у всьому протилежні інтересам пролетаріату, над яким пролетаріат

покликаний восторжествувати (ecclesia triumphans), аби знищити його як «світ» і «примусити

влитися» (compelere intrare) його членів в лоно єдиного, внутрішньо абсолютного цілісного

соціального союзу.

ПРОТИСТАВЛЯВ КУЛЬТУРУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ, з монографії Г. Петкової «Видатні учені

Російського зарубіжжя»

На початку 1920-х рр. він прилучається до євразійства, вельми чутливого до особливої

медіаторської місії Росії. У своїх «євразійських» роботах Біциллі приділяв значне місце питанню

про розділення культурного простору на Схід і Захід, вважаючи їх плаваючими поняттями. В Росії

він бачив культурну посередницю між Азією і Європою, в якій творчо здійснився синтез східних і

західних культур.

Виходячи з сформульованого ще в ранніх роботах основоположного принципу «єдності в

різноманітті», в якому Біциллі вбачав сенс і мету історичного і культурного розвитку, він

протиставляв поняття Культури і Цивілізації. Культура є сукупність індивідуальних творчих

зусиль, а її продукт – єдиний і неповторний, як і його творець. Цивілізація припускає загальний

рівень, загальні уявлення і відповідну ним систему загальнозначущих символів.

За єдністю Цивілізації вчений бачив характерне, таке, що залишилося ще від історичного

Середньовіччя прагнення до універсалізму, котре дозволяло йому назвати сучасну йому епоху

«Новим Середньовіччям».


ВПЕРЕД – ДО НОВОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ, з статті В. Шелохаєва «Біциллі Петро

Михайлович»

Біциллі був далекий від політики і весь свій час віддавав виключно науковій і викладацькій

діяльності, проте напередодні революції з двох близьких йому партій – кадетів і есерів вибрав

останню: його привертав властивий російській інтелігенції романтичний настрій по відношенню

до революції, який незабаром після жовтневого перевороту змінився гірким розчаруванням.

У цей період Б. публікував в Одесі історичні праці, в яких, убачаючи історичні паралелі між

минулим і сьогоденням, писав про можливу деградацію суспільної свідомості і повернення до

прийомів і звичок давно зниклого мислення, до періоду неподільного панування догматизму. «Що

якщо, – передбачливо застерігав вчений» – «експропріація експропріаторів» звиродніє в

спорадичні пограбування і насильства, завершиться розкраданням en masse суспільного надбання і

настанням «сутінків цивілізації», нового середньовіччя?».


ТВОРИ ЗАБОРОНИЛИ, з статті Т. Галчевої «П. Біциллі. Досвід повернення»

Заборони, встановлені політичною кон’юнктурою, наклали тяжкий відбиток на процеси

подальшого освоєння творчості П. М. Біциллі в Болгарії і за кордоном. Урвався природний

розвиток спадкоємності ідей професора, які могли сприйняти його близькі учні. Таким чином,

болгарська наука позбулася можливості залучитися до цікавих і перспективних тенденцій.

…У функції медіатора, фігура Біциллі – вельми самотня на тлі сплетення учених, учбових

закладів і бібліотек, періодичних видань навіть в «сусідніх» столицях культурної еміграції –

Белграді і Празі.


ЗВІЛЬНИЛИ БЕЗ НАДАННЯ ПЕНСІЇ, з книги «Російське зарубіжжя. Золота книга еміграції»

Він пережив тривалу депресію, пов’язану також з важким матеріальним становищем і з

невизначеним майбутнім, з неможливістю працювати за фахом і продовжувати наукову діяльність,

що було для нього рівнозначно «відбуванню каторги».

1948 став поворотним. Після закінчення чергового контракту його звільнили з університету без

пенсійної допомоги. Нова влада Болгарії оголосила Біциллі педагогом «буржуазного» напряму,

ігноруючи значні заслуги вченого в справі розвитку болгарської історичної науки.

Ще в 1946 почалося цькування Біциллі, яке згубно діяло на його здоров’я. У пресі з’являлися

наклепницькі, відверто ворожі статті, котрі критикували науковий метод і дослідження професора

в області нової і новітньої історії.

«Відчуття своєї непотрібності, приреченості все частіше опановувало ним, – згадував його зять і

біограф О. Мещерський. – Смерть він зустрів дивно спокійно: він її чекав і, очевидно, давно

бажав».

Зарубіжна і емігрантська преса майже не звернула уваги на смерть Біциллі. Тим часом його праці і

до цього дня є великою науковою цінністю, їх відрізняє глибоке пізнання літератури Заходу і

Росії, строга дисципліна історичного методу і тонке відчуття естетичної форми.