до революції, який незабаром після жовтневого перевороту змінився гірким розчаруванням.
У цей період Б. публікував в Одесі історичні праці, в яких, убачаючи історичні паралелі між
минулим і сьогоденням, писав про можливу деградацію суспільної свідомості і повернення до
прийомів і звичок давно зниклого мислення, до періоду неподільного панування догматизму. «Що
якщо, – передбачливо застерігав вчений» – «експропріація експропріаторів» звиродніє в
спорадичні пограбування і насильства, завершиться розкраданням en masse суспільного надбання і
настанням «сутінків цивілізації», нового середньовіччя?».
ТВОРИ ЗАБОРОНИЛИ, з статті Т. Галчевої «П. Біциллі. Досвід повернення»
Заборони, встановлені політичною кон’юнктурою, наклали тяжкий відбиток на процеси
подальшого освоєння творчості П. М. Біциллі в Болгарії і за кордоном. Урвався природний
розвиток спадкоємності ідей професора, які могли сприйняти його близькі учні. Таким чином,
болгарська наука позбулася можливості залучитися до цікавих і перспективних тенденцій.
…У функції медіатора, фігура Біциллі – вельми самотня на тлі сплетення учених, учбових
закладів і бібліотек, періодичних видань навіть в «сусідніх» столицях культурної еміграції –
Белграді і Празі.
ЗВІЛЬНИЛИ БЕЗ НАДАННЯ ПЕНСІЇ, з книги «Російське зарубіжжя. Золота книга еміграції»
Він пережив тривалу депресію, пов’язану також з важким матеріальним становищем і з
невизначеним майбутнім, з неможливістю працювати за фахом і продовжувати наукову діяльність,
що було для нього рівнозначно «відбуванню каторги».
1948 став поворотним. Після закінчення чергового контракту його звільнили з університету без
пенсійної допомоги. Нова влада Болгарії оголосила Біциллі педагогом «буржуазного» напряму,
ігноруючи значні заслуги вченого в справі розвитку болгарської історичної науки.
Ще в 1946 почалося цькування Біциллі, яке згубно діяло на його здоров’я. У пресі з’являлися
наклепницькі, відверто ворожі статті, котрі критикували науковий метод і дослідження професора
в області нової і новітньої історії.
«Відчуття своєї непотрібності, приреченості все частіше опановувало ним, – згадував його зять і
біограф О. Мещерський. – Смерть він зустрів дивно спокійно: він її чекав і, очевидно, давно
бажав».
Зарубіжна і емігрантська преса майже не звернула уваги на смерть Біциллі. Тим часом його праці і
до цього дня є великою науковою цінністю, їх відрізняє глибоке пізнання літератури Заходу і
Росії, строга дисципліна історичного методу і тонке відчуття естетичної форми.
