БІЦИЛЛІ Петро Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Історик, філолог, літературний критик. Псевдонім – П. Михайлов.
З дворянської родини. Батько, Біциллі М., – секретар Одеського міського кредитного товариства.
Народився 1 (13) жовтня 1879 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 25 серпня 1953 р. в м. Софії (Болгарія). Похований на місцевому Російському цвинтарі.
Закінчив Одеську класичну гімназію №11 (1899), історико-філологічний факультет
Новоросійського університету (1904).
Працював викладачем одеських Вищих жіночих курсів (1910-1917), Новоросійського (1918-1920),
Скоп’єнського (1920-1923), Софійського (1924-1948) університетів.
Член Руської Академічної спілки.
Друкувався в журналах «Ланцюг», «Сучасні нотатки», «Числа», «Новий Град», «Російські
нотатки», «Болгарські думки», «Щорічник Софійського університету».
Як вчений-літератор дебютував історичними нарисами «До питання про джерела «Афінської
політики» і «Тацит та римський імперіалізм» (1912).
Потім настала черга статей «На шляхах. Ствердження євразійців» (1922), «Нація і держава»,
«Нація і мова» (обидві – 1929), «Еволюція націй і революція» (1930), «Проблема нового
середньовіччя» (1932), «Трагедія російської культури» (1933). Всього за період з 1925 по 1940 р. Б.
лише в журналі «Сучасні нотатки» надрукував 105 статей і рецензій.
Перу нашого земляка належать книги: «Західний вплив на Русі і початковий літопис» (1914),
«Салімбене: нариси італійського життя ХIII століття» (1916), «Основи соціалізму» (1917),
«Падіння Римської імперії», «Елементи середньовічної культури» (обидві – 1919), «Нариси теорії
історичної науки» (1925), «Етюди про російську поезію» (1926), «Проблема життя і смерті в
творчості Толстого» (1928), «Місце Ренесансу в історії культури» (1933), «Творчість Чехова:
Досвід стилістичного аналізу» (1942), «Нотатки про роль фольклору в розвитку російської мови і
російської літератури» (1944), «Пушкін і проблема чистої поезії» (1945), «До питання про
внутрішню форму роману Достоєвського» (1946), «Проблема людини у Гоголя» (1948).
Б. – автор двотомної «Короткої історії російської літератури» (1934), «Хрестоматії з історії
російської літератури» (1932).
Всього в доробку нашого земляка – понад 300 друкованих праць. З кінця 80-х років минулого
століття вони знову активно перевидаються в Росії і Болгарії.
Більшовицької революції не сприйняв, емігрувавши спочатку до Югославії (1920), потім –
Македонії (1920) і зрештою – Болгарії (1924).
З нагоди 125-річчя нашого земляка в бібліотеці Софійського університету відбулася виставка
«Професор Петро Біциллі в Болгарії» (2004).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Бунін, М. Алданов, І. Гребс, П. Струве, В. Вейдле, С.
Трубецькой, Х. Гандєв, П. Сувчинський, М. Кондаков, Л. Карсавін та ін.
***
СОЦІАЛІЗМ ЗІВ’ЯНЕ
, з політичного кредо П. Біциллі
Соціалізм живиться і тримається духом догматизму, вірою в можливість володіння абсолютною,
повною, кінцевою істиною. Розвіється цей дух, вичерпається ця віра – і догматичний соціалізм
зів’яне, подібно до рослини, позбавленої живильних соків.
БАТЬКІВЩИНУ ЗАЛИШИВ ВИМУШЕНО, зі спогадів П. Біциллі
Хоча в бурхливі 1917-1920 роки я був далекий від активної політики, не беручи участь
безпосередньо в громадянській війні і не поділяючи її ідеологічних обґрунтувань, проте за
власною установкою, за своїми зв’язками, які підтримував, знаходився в таборі, ворожому
Жовтневій революції; коли наступив неминучий крах контрреволюції, разом з людьми, що мене
оточували, залишив Батьківщину.
ВІДТВОРЕННЯ ЄВРАЗІЇ, з книги П. Біциллі «Схід і Захід в історії Старого світу»
По відношенню до центру, Європа і Китай тримаються переважно оборонно. «Китайська стіна»
стала символом відсталості й зовсім не премудрого «знання іноземців», хоча насправді її сенс був
абсолютно іншим: Китай затуляв свою культуру від варварів; таким чином ця стіна цілком
відповідає римському «рубежу», яким Середземномор’я прагнуло відстояти себе від варварства,
яке тиснуло з Півночі і Сходу.
…Європа відділяється від Азії, в самій Азії випадає «центр», залишаються лише «околиці»,
духовне життя завмирає і бідніє. Новітні долі Росії, починаючи з XVI ст., можна розглядати, як
грандіозну спробу відновлення центру і, тим