КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Бернштейн Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

гіперболоїда (котрі мають по одній точці

перетинання з будь-якої прямою, паралельною вісі OZ), асимптотичний конус якого має досить

великий кут розкриття.


ПРИНЦИПАМИ НЕ ПОСТУПАВСЯ, із спогадів В. Блюменфельда

Я був студентом математико-механічного факультету з 1935 по 1940 роки. На п’ятому курсі

кожний студент вибирав кафедру, по якій він хотів спеціалізуватися. Я разом з М. Добулевичем

вибрав спеціальність «теорія ймовірностей» – кафедру, якою завідував Сергій Натанович

Бернштейн.

Сергій Натанович викладав нам результати своїх досліджень того часу, присвячених стохастичним

диференційним рівнянням так, начебто мав справу зі своїми колегами, добре його розуміючими.

Поступово ми звикли до його академічної, трохи сухуватої манери читання, і стали сміливіше

задавати запитання. Сергій Натанович терпляче повторював той або інший доказ, а іноді відразу

придумував простіший.

Якщо спочатку здавалося, що академік недоступний і йому зовсім не до нас, то пізніше ми

неодноразово переконувалися в тому, що помилялися. Насправді Сергій Натанович був дуже

чуйною, м’якою й доброзичливою людиною.

Не раз він запрошував нас до себе додому, аби просто поговорити з нами про життя, про

математику, про наші плани.

Надалі, уже після закінчення Вітчизняної війни, я став відвідувати семінар академіка Ю. В.

Линника, на якому познайомився з моїм майбутнім науковим керівником в аспірантурі –

професором Сармановим Олегом Васильовичем, який був учнем С. Н. Бернштейна й часто

гостював у нього в будинку. Олег Васильович нагадав С. Н. Бернштейнові про мене, і я знову

переконався в надзвичайній доброті Сергія Натановича і його увазі до молодих математиків. Він

не тільки прийняв мене вдома й уважно вислухав, не тільки схвалив тему моєї дисертації й

уточнив постановку завдання, але й дав мені кілька цінних порад.

Хочеться також відзначити надзвичайну принциповість Сергія Натановича. Наведу тільки один

приклад. В 1946 р. вийшло четверте видання університетського курсу С. Н. Бернштейна з теорії

ймовірностей, у якому як приклад був наведений і обґрунтований відомий закон Менделя про

успадкування ознак. Пізніше, після скандально відомої сесії ВАСХНІЛ 1948 р., на якій генетика

оголосили лженаукою, Сергієві Натановичу запропонували підготувати п’яте видання підручника,

але з умовою, що він викине приклади, пов’язані з законом Менделя й взагалі теорією спадковості.

Багато авторів, напевно, так би й вчинило.

Проте Сергій Натанович категорично відмовився.


ЛЮДИНА ВИСОКОЇ ПОРЯДНОСТІ, із спогадів Д. Меркіна

У червні 1954 р. я на прохання академіка Володимира Івановича Смирнова приїхав до нього на

дачу в Комарово. Ділове питання ми вирішили за 5-10 хвилин, після чого Володимир Іванович

сказав, що незабаром він їде до Ленінграду, і запропонував мені поїхати разом з ним. Я, звичайно,

погодився, і, чекаючи на авто, ми розговорилися. Властиво, говорив один Володимир Іванович, а я

слухав і тільки зрідка задавав запитання.

Зайшла розмова про Сергія Натановича. …За словами Володимира Івановича, жодне рішення

відділення математики Академії наук не приймалося, якщо воно не одержувало схвалення С.

Бернштейна. Як приклад Володимир Іванович навів наступний випадок.

В 1953 р. проходили вибори до Академії наук, на відділення математики. Комісія склала список,

розташувавши кандидатури в порядку їхніх достоїнств. Знаючи, що Сергій Натанович практично

не розмовляє з Андрієм Андрійовичем Марковим, комісія поставила Маркова третім номером. У

такий спосіб той автоматично не проходив без виступу Сергія Натановича.

Після оголошення списку Сергій Натанович встав і сказав: «Усі знають мої відносини з Андрієм

Андрійовичем, і ніхто не може мене дорікнути в тому, що я його захищаю. Проте я вважаю, що А.

А. Маркова потрібно поставити першим номером.» Усі зраділи, відразу була зроблена

перестановка в списку, і А. А. Маркова одноголосно обрали членом-кореспондентом.

Цей приклад свідчить, звичайно, не стільки про вплив Сергія Натановича, скільки про його

порядність і високу моральність.

На початку 1942 р. під час блокади Ленінграда було арештовано близько 160 науковців міста.

Серед них був член-кореспондент АН СРСР Микола Сергійович Кошляков. Його засудили до

розстрілу, який замінили десятьма роками ув’язнення у виправно-трудових таборах з правом

листування.

У липні науковця вислали