Бернштейн Сергей (fb2)





БЕРНШТЕЙН Сергій Натанович

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Математик. В математиці існують наукові терміни «інтерполяційний процес Бернштейна», «ядро

Бернштейна», «проблема Бернштейна», «нерівність Бернштейна», «метод підсумовування

Бернштейна», а також низка теорем і багаточленів.

З викладацької родини. Племінник, Бернштейн М., – біомеханік, фундатор теорії про рухову

активність тварин і людини.

Народився 22 лютого (5 березня) 1880 р. в м. Одеса Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 26 жовтня 1968 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив паризькі Вищу електричну школу (1899-1902), факультет фізико-математичних наук

Сорбонни (1902-1904), навчався в Геттінгенському університеті (1904-1905).

Працював викладачем низки приватних середніх шкіл (1905-1907), Петербурзьких жіночих

політехнічних курсів (1907-1908), Харківських вищих жіночих курсів (1908-1920), Харківського

університету (1908-1928), директором Харківського науково-дослідного математичного інституту

(1928-1931), викладачем Ленінградських державного університету і політехнічного інституту

(1933-1941), Московського державного університету (1944-1947), завідуючим відділом

Математичного інституту ім. В. А. Стеклова АН СРСР (1932-1968).

Дійсний член Всеукраїнської академії наук (1925), академії наук СРСР (1929).

Іноземний член Болгарської (1945), дійсний член Паризької академії наук (1955).

Член Німецького союзу математиків (1926), Французького математичного товариства (1944),

почесний член Московського математичного товариства (1940).

Почесний доктор Алжирського (1944) й Паризького університетів (1945).

Лауреат премії Бельгійської (1911) й Паризької (1926) академії наук, Державної премії СРСР

(1942).

Кавалер двох орденів Леніна, ордена Трудового Червоного прапора, низки медалей.

Друкувався в журналах «Повідомлення Харківського математичного товариства», «Успіхи

математичних наук», «Вісник АН СРСР».

Перу нашого земляка належать доробки: «Дослідження й інтегрування диференційних рівнянь із

частинними похідними другого порядку еліптичного типу» (1908-1909), «Екстремальні

властивості поліномів і найкраще наближення безперервних функцій однієї речовинної змінної»

(1937), «Про першу межову задачу (задачі Діріхле) для рівнянь еліптичного типу й про властивості

функцій, що задовольняють цим рівнянням (1940), «Теорія ймовірностей» (1946), чотиритомне

«Зібрання творів» (1952-1964).

Спеціалізувався з теорії ймовірностей, диференціальних рівнянь і функцій. Ним знайдені умови

аналітичності рішень рівнянь 2-го порядку еліптичного й параболічного типів, розроблені нові

методи розв’язання межових завдань для нелінійних рівнянь еліптичного типу.

Що стосується теорії ймовірностей, то тут Б. розробив першу за часом (1917) аксіоматику,

продовжив і частково завершив дослідження петербурзької школи Чебишева. Наш земляк і його

учні започаткували нову галузь науки – конструктивну теорію функцій.

Маркова з межових теорем, розробив теорію слабкозалежних величин, досліджував стохастичні

диференційні рівняння й вказав на низку застосувань імовірнісних методів у фізиці, статистиці,

біології.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Виноградов, Ж. Пуанкаре, Ю. Линник, Я. Бланк, Ю.

Крутков, В. Смирнов, Ж. Адамар, М. Кошляков, В. Блюменфельд, О. Піккар та ін.


***

ЦІНУВАЛИ НАЙВІДОМІШІ ЄВРОПЕЙСЬКІ МАТЕМАТИКИ

, із спогадів Я. Бланка

На Першому міжнародному математичному з’їзді в Парижі (1900) Д. Гілберт поставив перед

математиками двадцять три математичні проблеми. І дві з них – 19-та та 20-та –прикували до себе

увагу молодого Бернштейна. Вже через три роки молодий вчений знайшов розв’язання першої з

них. Відповідь він подав у вигляді як дисертації на ступінь доктора наук, яка була йому

присуджена комісією у складі найвідоміших європейських математиків Адамара, Піккара,

Пуанкаре та ін.

…Б. належить наступна важлива для геометрії «у цілому» теорема: поверхня z=f(x,y), де f(x,y) має

безперервні частки похідні перших двох порядків (при всіх речовинних x, y), повна кривизна якої

не позитивна й не дорівнює тотожно нулю, не може при всіх значеннях x, y залишатися між двома


Ця теорема була потім посилена її автором: поверхня S негативної кривизни z=f(x,y) не може бути

цілком розташована між обома порожнинами гіперболоїда (котрі мають по одній точці

перетинання з будь-якої прямою, паралельною вісі OZ), асимптотичний конус якого має досить

великий кут розкриття.


ПРИНЦИПАМИ НЕ ПОСТУПАВСЯ, із спогадів В. Блюменфельда

Я був студентом математико-механічного факультету з 1935 по 1940 роки. На п’ятому курсі

кожний студент вибирав кафедру, по якій він хотів спеціалізуватися. Я разом з М. Добулевичем

вибрав спеціальність «теорія ймовірностей» – кафедру, якою завідував Сергій Натанович

Бернштейн.

Сергій Натанович