БАРЕР Симон
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Піаніст.
З міщанської родини.
Народився 1 вересня 1896 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 2 квітня 1951 р. в м. Нью-Йорку (США).
Навчався в Одеській імператорській музичній академії, закінчив Петербурзьку консерваторію
(1919).
Працював викладачем Київської консерваторії (1919-1920).
Мігрував спочатку до Німеччини (1929) а потім – США (1930).
Що стосується особистого життя, то Б. рано втратив батька (1907) і матір (1912),
Нещодавно англійська фірма APR випустила п’ять компакт-дисків із записами концертів Б. в
Карнегі Хол (1946-1951) і студійними – на шведській фірмі «Odeon» (1929).
У свою чергу, американська фірма VAI випустила записані на CD мемуари сина нашого земляка –
Бориса «Мій батько – Симон Барер» (2005).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – Л. Годовський, О. Глазунов, В. Горовіц, Ф. Блуменфельд, М. Грінберг, Г. Нейгауз, С. Рахманінов, Н. Мільштейн, Е. Уайльд та ін.
***
РОЗЧИНИТИСЯ В МУЗИЦІ,
з професійного кредо С. Барера
Розчинитися в музиці, беззавітно служити їй.
СПРАВЖНЄ ЧАКЛУНСТВО, зі спогадів Б. Барера
Наша сім’я жила в Швеції, де мама утримувала нас приватними уроками і нечастими концертами.
Батько захворів і не міг грати майже півтора року. У нього була страшна депресія, він не підходив
до фортепіано. Несподівано ...одержав запрошення виступити з сером Т. Бічемом і записатися для
фірми HMV в Лондоні.
...Грав «Токату» на одному диханні з божевільною швидкістю, але не тому, що це йому
подобалося, це було викликано необхідністю. Коли він записував цей твір 1934 року – звичайно, це робилося на двох боках платівок на 78 обертів, так записалися І. Льовін і В. Горовіц, – а мій
батько уклав парі, що зможе записати «Токату» на одному..., і зробив це двічі. Я не міг уявити, як
це у нього вийшло.
...Музиканти часто бували в нашому домі. Мій батько і Годовський були близькими друзями, вони
часто пили разом чай, і, звичайно, грали удвох. Якось, коли батько діставався кораблем з Європи
до Америки, він познайомився з Рахманіновим. І після цієї зустрічі вони стали друзями.
Мій батько не був схожий на інших великих музикантів, він завжди залишався самим собою. У
нього не було спонсорів і хорошого імпресаріо. У нього ніколи за все життя не було навіть
власного інструменту. Він спантеличував людей, оскільки не вправлявся подібно до інших
піаністів. Він грав чудовим звуком, і його концерти були справжнім чаклунством.
«МОЖУ ЩЕ ШВИДШЕ», зі спогадів В. Горовіца
Навіть коли я вчився у Блуменфельда, у Барера була екстраординарна техніка. Він був дуже
простій хлопець, прекрасний товариш.
Я пам’ятаю, що він грав «Токату» Шумана дуже швидко. Я зайшов до нього і запитав, чому такий
божевільний темп? А він мені відповів: «Я можу грати ще швидше!»
Найкраще, що він робив, – це великі транскрипції Ліста.
Блуменфельд любив його більше, ніж мене. Я трохи ревнував.
СТАВ ПЕРЕМОЖЦЕМ, розвідки О. Бронфіної «Музична культура Петрограду першого
післяреволюційного п’ятиліття (1917-1922)»
У лютому 1919 року під головуванням О. К. Глазунова навіть створили спеціальну концертну
комісію, до якої увійшли провідні професори: В. Г. Каратигін, В. М. Бєляєв, Т. Ф. Лешетицька, Л.
В. Ніколаєв, М. О. Штейнберг.
У травні вдалося провести конкурс найобдарованіших студентів-піаністів, що викликало гарячий
інтерес у музичної громадськості Петрограду і жваві відгуки преси. Переможцями стали С. Барер
(клас професора Ф. Блуменфельда) і Г. Бік (клас професора Л. Ніколаєва), котрі незабаром зайняли
видне становище на концертній естраді.
КОНКУРСИ... ПРИСТРАСТЕЙ ЧЛЕНІВ ЖЮРІ, з статті Ю. Вачнадзе «Формула мистецтва –
не голи, очки, секунди»
За переможними фанфарами з приводу перемоги Діми Білана на «Євробаченні» і політики, і
журналісти, і «широка громадськість» відразу декількох країн, схоже, прогавили ...набагато
важливішу проблему глобального характеру. Останнім часом формула спортивних змагань «голи, очки, секунди» трансформується у формулу для музичного мистецтва.
Тим часом, як сказав Мілан Кундера, людина не може бути достатньо сильно сп’яніти від роману
чи полотна, але може сп’яніти від бетховенівської Дев’ятої, від сонати для двох фортепіано і
ударних Бартока чи від співу «Біттлз».
Абсолютно ясно, що стан подібного «сп’яніння» неможливо оцінити ніякими технічними
параметрами. Наприклад, піаніст Симон Барер грав «Токату» Шумана в півтора рази швидше, ніж
Володимир Горовіц, проте нікому в світі не прийшла б в голову думка, що Барер досяг рівня
геніальності Горовіца. Тобто, бали, одержані на музичних конкурсах, як правило, майже нічого, окрім особистих пристрастей членів журі, не відображають.
ПОМЕР НА СЦЕНІ, з статті Я. Коваленського «Божественний дар Симона Барера»
Як піаніст Барер вже сформувався, але в консерваторії вивчив гармонію, теорію, історію музики та
інші спеціальні предмети.
...У 1928 р. радянський уряд послав Барера з культурною місією до країн Балтії і Скандинавії. Він
з родиною дістався Риги, а потім – Швеції. Концертів було небагато: ці країни перебували на
периферії великих музичних центрів Європи.
Залишивши родину в Швеції, Симон Барер поїхав до Німеччини. Дав декілька концертів в Берліні
і Гамбурзі, які пройшли з успіхом.
Дебют в Лондоні відбувся в січні 1934-го: він грав Перший концерт Чайковського з патріархом
англійської музики диригентом сером Т. Бічемом. Успіх був грандіозний, наступили поїздки
Англією. Були здійснені студійні записи на фірмі HMV...
...Американська Baldwin Piano Company запросила Барера на гастролі до США. Вся родина
приїхала до Нью-Йорка, дебют відбувся в Карнегі-холі 9 листопада 1936 року. Окрім творів Баха –
Бузоні, Ліста, Шопена, Скрябіна виконувалися «Ісламея» і «Етюд» Блуменфельда. Успіх був
грандіозний, і Барер відразу став відомий Америці.
За 1936-1951 роки він виступив в Карнегі-холі 16 разів, а були в ці роки ще тури США,
Австралією, Новою Зеландією, Південною Америкою, Європою.
Останній його виступ відбувся 2 квітня 1951 року в Карнегі-Холі. Він грав концерт Гріга з
Філадельфійським оркестром і під час виконання стався серцевий напад – піаніст помер прямо на
сцені. Йому було всього 55...
ЗАЛ ЙОГО СЛАВИ, з довідки «Карнегі-Хол»
Карнегі-Хол – концертний зал в Нью-Йорку, на розі 7 авеню і 57-ої вулиці Манхеттена. Тут
виконується як академічна, так і популярна музика.
Споруджений за проектом архітектора Уїльяма Татхілла. Відкрився в 1891 серією концертів Нью-
Йоркського симфонічного оркестру, в яких взяв участь в ролі диригента П. І. Чайковський.
До 1898 носив назву «Мюзик-хол», потім одержав ім’я Ендрю Карнегі, який фінансував
спорудження будівлі. У 1983 і 2003 рр. приміщення оновлювалося.
Має три зали, головний з яких носить ім’я Айзека Стерна.
Загальна місткість – 2804 місця.
За більше ніж сторіччя в Карнегі-холі відбулися десятки знаменитих світових прем’єр.
ВІРТУОЗА ЗАБУЛИ, з статті О. Розенбойма «Жахливий гамір в будинку Шнеєрсона»
У середині 1960-х років збиралися біля майстерні з ремонту музичних інструментів на
Преображенській вулиці поблизу скверу, в центрі якого тоді красувався мармуровий Лаокоон, а
зараз сидять бронзові Петя і Гаврик з повісті В. Катаєва. Це був свого роду клуб, де розмови на
сьогохвилинні теми перемежалися давніми спогадами, затягненими серпанком легенд.
Щасливчик-ударник з радістю оголошував, що «в Молдавії ще можна купити стерпний барабан», а старий флейтист довірливо повідомляв, що «в мій час до ресторану «Лондонський» і близько не
можна було підійти без краватки, я вже не говорю за піджак».
Тут захоплювалися останньою симфонією Шостаковича, сперечалися, «за скільки» Яша Давидов, він же Ядов, написав знамениту пісню «Бублики» – за годину чи «за якісь півгодини»,
скрупульозно розбирали переваги ресторану на морському вокзалі перед аналогічним закладом на
вокзалі залізничному, обурювалися з приводу того, що «в його ж місті» забули віртуоза-піаніста
Шимона або Симона Барера, який в 20-і роки виїхав «туди» і підкорив своїм талантом слухачів
ледве чи ну у всьому світ...
ДВОЛИКИЙ, АЛЕ НЕ ЯНУС, бувальщина
Симон Барер викликав подив у всіх, хто його чув, починаючи з директора Петербурзької
консерваторії О. Глазунова, англійського диригента сера Т. Бічема і закінчуючи великими
музикантами і піаністами, його сучасниками Л. Годовським, В. Горовіцем, С. Рахманіновим. У
нього були попередники, але не було послідовників.
Глазунов якось зазначив: «Барер – це Ференц Ліст з одного боку і Антон Рубінштейн – з іншого».
Зрештою цей вислів друзі вигравірували на персні і подарували його Бареру.
