БАГРИЦЬКИЙ Едуард Георгійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, перекладач. Псевдоніми – Якийсь Вася, Ніна Воскресенська, Робкор Горцев.
З міщанської родини.
Народився 22 жовтня (3 листопада) 1895 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Помер 16 лютого 1934 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похоронну процесію
супроводжував ескадрон кавалеристів. Похований на Новодівочому цвинтарі.
Навчався в Одеських реальному училищі, курсах землемірів.
Служив діловодом в 25-у Східно-персидському лікарняно-харчовому загоні (1917-1918), інструктором політвідділу Особливого партизанському загону ім. ВЦВК (1918-1919), Друкувався в газетах «Одеські вісті», «Яблучко», «Перо в бік», «Облава», «Моряк».
Як літератор дебютував віршами «Срібні труби», «Авто в хмарах», «Осінь», «Слов’яни», «Сьоме
простирадло» в одеських декадентських альманахах (1915).
Потім настала черга наступних доробків: «Олександрові Блоку» (1922), «Дума про Опанаса»
(1926), «Птахолов», «Біль Уленшпігель», «Трактир», «Кавун», «Лютий» (1933-1934).
Перу Б. належать збірники: «Південний захід» (1928), «Переможці» ,»Остання ніч» (обидва –
1932).
Б. перекладав російською мовою М. Бажана, Р. Бернса, А. Рембо, Я. Купали, Н. Хікмета.
Вже після раптової смерті поета вийшло двотомне зібрання його творів (1938). Помер він від
астми, якою страждав з дитинства.
Дружину Б., Лідію Густавовну, репресували.
Про нашого земляка Одеською кіностудією знято художній фільм «Поет».
Його ім’я присвоєно одній з московських вулиць (1961).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Маяковський, М. Дементьєв, К. Паустовський, М.
Петрова, В. Нарбут, І. Бабель, Ю. Олеша, В. Катаєв, А. Тарковський, І. Ільф, Є. Петров, Б. Ручйов, Я. Смєляков, М. Лисянський, Є. Долматовський та ін.
***
СТИМУЛЮЄ УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ, з творчого кредо Е. Багрицького
Ходиш годинами містом, бродиш з собакою і рушницею лісом – нічого не виходить. Але ось під
ноги потрапив камінь. Ти спотикаєшся – і ланцюг асоціацій починає працювати. Перший образ
виникає випадково, мов постріл із-за рогу, а машина зарухалася. Починається
НЕ ПРИГАДАЮ НІЧОГО ДОБРОГО, передсмертні слова Е. Багрицького
Яке у вас обличчя гарне, – у вас, мабуть, було гарне дитинство. А я згадую своє дитинство і не
можу пригадати жодного гарного дня.
ВОРОГ, вірш Е. Багрицького «Стискує розбиту ногу»
Сжимает разбитую ногу
Гвоздями подбитый сапог,
Он молится грустному богу:
Молитвы услышит ли бог?
Промечут холодные зори
В поля золотые огни...
Шумят на багряном просторе
Зеленые вязы одни.
Лишь ветер, сорвавшийся с кручи,
Взвихрит серебристую пыль,
Да пляшет татарник колючий,
Да никнет безмолвно ковыль.
А ночью покроет дороги
Пропитанный слизью туман,
Протопчут усталые ноги,
Тревогу пробьет барабан.
Идет, под котомкой сгибаясь,
В дыму погибающих сел,
Беззвучно кричит, задыхаясь,
На знамени черный орел.
Протопчет, как дикая пляска,
Коней ошалелый галоп...
Опускается медная каска
На влажный запыленный лоб.
Поблекли засохшие губы,
Ружье задрожало в руке;
Запели дозорные трубы
В деревне на ближней реке...
Сейчас над сырыми полями
Свой веер раскроет восток...
Стучит тяжело сапогами
И взводит упругий курок...
ЗАГОТУВАВ ЙОМУ ПАСТКУ, з книги В. Катаєва «Діамантовий мій вінець»
Він уже був одружений удові військового лікаря. В нього нещодавно народився син. Він помітно
потовстів й опустився.
Він жив газетною поденницею…
Жив в халупі на Молдаванці. Його з’їдала бронхіальна астма. Цілісінькими днями за старою
звичкою він сидів на матраці, склавши по-турецьки ноги, кашляв, задихався, палив спеціальний
порошок проти астми і з надсадою вдихав його селітровий дим.
Проте вірші «для душі» писати не кинув.
Приїхавши з Москви і побачивши цю картину, я зрозумів, що залишатися птахолову в Одесі не
можна. Він загине.
На пропозицію перебиратися до Москви він відповів якось невизначено: так, звичайно, це було б
чудово, але й тут непогано, втім, справді, шолудиво, проте я звик. Тут Ліда і Сєвка, тут хороша
бринза,
