Андрусов Николай (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


АНДРУСОВ Микола Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Геолог, стратиграф, палеонтолог. Один з фундаторів палеоекології на теренах Російської імперії.

Виконав перший геологічний опис Керченського півострова. У стратиграфії існує науковий термін

«карти Андрусова».

З військової родини. Батько, Андрусов І., – морський офіцер.

Народився 7 (19) грудня 1861 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 27 квітня 1924 р. в м. Празі (нині – столиця Чеської Республіки). Похований на місцевому

цвинтарі.

Закінчив Олександрівську керченську гімназію (1880), Новоросійський університет (1884).

Стажувався у Відні, Загребі, Кроації, Італії, Тиролі, Мюнхені (1885-1887), працював лаборантом

геологічного кабінету Новоросійського університету (1889-), викладачем Петербурзького

університету (1893-), Юр’ївського (Тартуського) університету (1896-1905 ), Київського

університету (1905-1912), Петербурзьких вищих жіночих курсів (1912-1914), директором

Геологічного музею Петроградської Академії наук (1914-1918), викладачем Таврійському

університеті (1918-1919), співпрацював з Геологічними кабінетами Паризького Сорбоннського

(1921-1922) та Празького Карлового (1922-1924) університетів.

Брав участь в океанографічних експедиціях на Чорному (1890) та Мармуровому морях (1894), в

затоці Кара-Богаз-Гол (1897).

Академік Петербурзької (1914), Російської (1917), Української (1920) академій наук, почесний

член Московського товариства дослідників природи (1915), Російського мінералогічного

товариства.

Лауреат Ломоносівської премії (1898).

Друкувався в «Геологічному віснику», «Бюлетені Московського товариства дослідників природи»,

«Працях Петербурзького геологічного музею».

Дебютував науковою працею «Нотатки про геологічні дослідження в околицях міста Керчі»

(1884).

Потім настала черга доробків: «Про третинні відкладення Дагестану» (1888), «Керченський вапняк

і його фауна» (1890), «Геотектоніка Керченського півострова» (1893), «Живі і викопні дрейсенсіди

Євразії» (1897), «Критичні замітки про російський неоген» (1909), «Про стратиграфічний стан так

званих конкських прошарків» (1910), «Про вік і стратиграфічний стан акчагильських прошарків»

(1912), «Викопні моховиті рифи Керченського і Таманського півостровів» (1909-1912).

Ці праці склали епоху в стратиграфії, палеонтології, палеографії, палеоекології, океанології і

отримали визнання у всьому світі, а також сприяли відкриттю родовищ нафти на нових

територіях.

А. першим довів наявність зараження вод Чорного моря нижче 100 метрів сірководнем.

Одружився наш земляк з Надією Шліман (1889). Мав з нею трьох синів і двох доньок.

Залишаючись байдужим до політики, наслідки революції 1917 р. дуже швидко відчув на собі: голод, холод, параліч роботи Геологічного музею. А. повертається до Криму – тут хоч тепліше.

Особисте життя А. не було солодким. Приміром, він дуже хотів навчатися в аспірантурі, проте

туди його не прийняли: завадили «неправильні погляди», а також університетська догана за те, що

осмілився підписати лист на захист І. Мечникова та групи інших професорів, за політичними

мотивами відправленими у відставку.

Не легко йому працювалося в Київському університеті уже й викладачем. Консервативно

налаштований у своїй більшості професорський склад прохолодно і з підозрою ставився до

«неблагонадійного» колеги, який, до того ж, з цих причин стояв на обліку в поліції.

Два сини нашого земляка під час першої світової війни перебували на фронтах, а доньки –

перехворіли тифом.

І ще одна трагедія: в експедиції на Кольський півострів трагічно гине старший син Леонід (1919).

Внаслідок нервового стресу та інсульту вченого паралізувало. Не маючи ні найменшої змоги в

умовах громадянської війни забезпечити хворому кваліфіковану медичну допомогу, сім’я емігрує.

Живе за кордоном більш ніж скромно, рахуючи буквально кожен франк.

Іменем нашого земляка названо село Андрусово Сімферопольського району, водогін у м. Єнікале, тераси в східній частині Південного берегу Криму, грязьові сопки на Керченському півострові на

дні Чорного моря.

Серед друзів та близьких знайомих А. – В. Вернадський, І. Мечников, М. Баярунас, Г. Шліман, І.

Синцов, О. Ковалевський, Ф. Врангель, В. Заленський, Е. Зюсс, Е. Ог, М. Неймар, І. Вальтер, К.

Ціттель, В. Мокринський, Б. Личков, С. Гатуєв та ін.


***

ЄДИНЕ БРАТЕРСТВО

, з життєвого кредо М. Андрусова

Прообраз братерства всіх народів, яке складає нашу вічну мрію – єдине братерство.


ЧОРНЕ МОРЕ БУЛО ІНШИМ, з розвідки О. Шмакова «Скалки давніх цивілізацій»

Наприкінці ХIХ в. відомий геолог Микола Іванович Андрусов довів, що в сиву давнину рівень

Чорного моря неодноразово мінявся, збільшуючись часом на декілька сотень метрів під впливом

численних повеней-потопів. Великий водний басейн, який існував на цьому місці, те пересихав, перетворюючись в автономне озеро, то знову ставав внутрішнім морем.

Точну дату останньої з повеней, що сформувала сучасний вигляд Чорного моря, вирахувати

складно. Серед учених немає єдиної думки щодо даної проблеми – в своїх працях вони наводять

суперечливі цифри, відносячи цю подію то до третього, то до восьмого тисячоліть до Різдва

Христового.

Тепер же, з великою часткою ймовірності, можна стверджувати: останнє об’єднання вод Чорного і

Середземного морів сталося приблизно 7150-7500 років тому.


УПЕРШЕ, з «Книги рекордів Криму»

Перший геологічний опис Керченського півострова належить М. І. Андрусову, який присвятив

вивченню Криму понад 30 років. Він також перший детально охарактеризував тектоніку,

стратиграфії і геоморфологію Керченського півострова, вперше в науці на матеріалах своїх

досліджень виділив меотичний, кіммерійський, тарханський, чокракський, караганський і

чаудинський яруси геологічних відкладень.


ДОВІВ ЦІЛЮЩІСТЬ ОЗЕРА ЧОКРАК, з статті Є. Абраменко «Чи бути Курортному

курортом?»

Колискою грязелікування в Російській імперії були Кримський півострів та колишня Астраханська

губернія. Здавна славилися своєю цілющістю …лимани на берегах Чорного й Азовського морів.

Пізніше були вивчені грязі Криму: Сакські, Куяльнику...

Не можна оминути і озера Чокрак. Академік М. І. Андрусов, дослідивши підземні мінеральні

ключі, грязі, ропу, сказав, що все це має велику цілющу силу, що це – унікальна водойма.

Відомі лікарі Добровольский, Филимович, котрі довгий час прожили на Керченському півострові, відзначали ста років тому: «Води в Керченській бухті влітку тепліші, ніж біля берегів Ялти...

Узбережжя півострова може служити прекрасною санаторною станцією для хворих на легені, ревматизм, подагру».


МАНГИШЛАЦЬКИЙ ЗВІТ ВИДАВ ВЛАСНИМ КОШТОМ, з дослідження Н. Задерецької

«Історія освоєння нафтового Мангістау»

Невимірний і непорівнянний внесок у вивчення Мангишлаку невтомного вченого Миколи

Івановича Андрусова , який з юнацтва мріяв організувати велику експедицію в далекі краї. І ось, ставши відомим ученим, приват-доцентом Новоросійського університету, зміг її здійснити.

У 1887 році, переборюючи труднощі довгої дороги, він уперше ступив на землю Мангишлаку.

Основний напрямок геологорозвідувальних робіт був пов’язаний з родовищами нафти.

Незважаючи на складнощі природнокліматичних умов, побутову непристосованість, вчені склали

першу геологічну карту.

…Микола Іванович через двадцять років знову відвідав Мангишлак, узявши з собою надійних

попутників: М. О. Клера, М. В. Баярунаса і свого сина, Леоніда Миколайовича, які склали

стратиграфічну схему з даними основних рис тектонічної побудови регіону.

Андрусова знали і любили місцеві жителі і з нетерпінням чекали його наступного приїзду. М. О.

Клер, професор, один з засновників уральської школи геологів, згадував: «Начальником

Мангишлацького повіту був полковник Михайлов. За ліберальне мислення сам був, власне

кажучи, засланим. Культурна, освічена людина, він гостинно зустрів Андрусова. Провідник, що

добре знав район, уже супроводжував Андрусова». Завдяки підтримці начальника повіту,

експедиція змогла безперешкодно об’їхати Мангишлацьку низовину й Устюрт і зібрати великий

обсяг інформації.

…Андрусов, не знайшовши підтримки в чиновницькому середовищі, видав на особисті кошти звіт

про результати тієї експедиції.

У 1908 році Андрусов знову приїхав на Мангишлак у складі нечисленної експедиції. З ним був

тільки його вірний і відданий учень, гордість і опора, М. В. Баярунас. Вчені виконали колосальну

роботу. Результати експедиції узагальнили в книзі «Мангишлак» (1915), яка й нині вважається

настільною книгою геологів.

В експедиції Геологічного комітету під керівництвом В. В. Мокринського їздив на Мангишлак

третій син Андрусова – Дмитро Миколайович.

Зауважу, що найбільшим внеском вважається те, що М. І. Андрусов створив школу геологів, яка

гідно продовжила справу свого вчителя. Багатьох з них він залучив до вивченням багатств

півострова.

Будучи великим ученим, Андрусов зробив усе можливе, аби прискорити пошук багатств регіону, зокрема, нафті і газу. Він вважав, що на Мангишлаку геолог має справу з геологічною картою в

повний розмір.

У 1910 році Андрусов відправив в експедицію одного Баярунаса, не сумніваючись в тому, що той

справитися з усіма завданнями.

До кінця свого життя, уже не будучи членом експедиції, Андрусов душею був з тими, хто скоряє

Мангишлак…