небудь важливе або випадкове, про те, що було в природі або в кімнатах садиби, строгим нарисом
незамінних ліній передавши яку-небудь східну легенду або притчу, він цим самим неминуче і ніби
не з власної волі будить у нас відоме враження, теплий рух серця.
СПІЗНАВ НИЦІСТЬ БРЮСОВА, з листа Ю. Айхенвальда В. Ходасевичу від 5 серпня 1926 р.
Про Брюсова… Я менш за все схильний його ідеалізувати, він не раз робив мені дурне, а коли став
наближеним до сильних світу цього, негарно, тобто, економічно мсився мені за негативний відгук
про нього в одній з моїх давніх статей. Навіть моє заслання сталося за його сприяння.
МИСТЕЦТВО МАЄ КОСМІЧНУ ОСНОВУ, з розвідки Б. Парамонова «Російський європеєць
Юлій Айхенвальд»
Айхенвальд тяжів до якихось ніби міні-монографій про письменників – жанр, який він називав
«літературні силуети».
…Він стверджував, що літературу ніяк не можна звести до суспільної проблематики, що творчість
письменника глибока індивідуальна, вона упирається в таємницю його особи і через особу
пов’язана не з суспільством, не з історією, а з космосом, з останніми підставами буття. І якраз
через цей вищого порядку зв’язок література не підлягає також науковому розумінню, неможлива
наука про літературу.
Ця космічна основа мистецтва, його приєднання до вселенської таємниці, робить художника
виразником первозданної суті, яка й підказує, й нашіптує йому все те, що він повторює в своїх
творах. Таємна грамота світу завдяки художникові стає явною. І тому, унаслідок цього
походження від самих надр буття, всі великі витвори мистецтва, окрім свого безпосереднього
сенсу, мають ще й інше, символічне значення. У своїх глибинах недоступні навіть для своїх
творців, вони зберігають в собі цей природний символізм, вони розгортають нескінченні
перспективи і в земну, і в небесну далечінь. Зрозуміти мистецтво в цій його різносторонності,
тлумачити хоч би деякі з його священних ієрогліфів, – ось що складає одне з високих завдань
критика.
Звичайно, для тодішніх освічених людей, якими були діячі російського культурного ренесансу, в
цій декларації нічого нового не відкривалося. Айхенвальд – чистої води неокантіанець школи
Ріккерта, а у віддаленій ретроспективі – романтик-шеллінгіанець. Проте для ширших
інтелігентських кругів, котрі застали ще живою могутню в Росії традицію так званої «реальної
критики», це була сенсація і в деякому розумінні скандал.
ГІДНИЙ ПОДИВУ, з книги Ф. Степуна «Пам’яті Ю. І. Айхенвальда»
Соромливий, тихий, ласкавий, до всіх дуже уважний, духовно зосереджений і серйозний, він
виливає подих м’якості і доброзичливості, завжди гідний подиву рівний і вірний самому собі,
далекий від соціально-політичної злободенності.
…Йому близький завіт Фрідріха Шлегеля, який вимагає, щоб критична стаття являла собою
художній твір.
ПОМИЛЯВСЯ СТОСОВНО ТУРГЕНЄВА, з оцінки творчості Ю. Айхенвальда С. Венгеровим
Прагнення викинути з історії літератури історичний елемент жорстоко помстилося критику: сказати, що Тургенєв не глибокий, значить єдиним змахом пера знищити все, що відвело
Тургенєву велике місце в історії російської літератури.
БУВ ТАКИМ, з відгуку І. Буніна на смерть Ю. Айхенвальда
Ось і останній... Для кого тепер писати? Молоде незнайоме плем’я...
Що мені з ним? Є якісь супутники в житті – він був таким.
НЕ ПЛАЗУВАТИ ПЕРЕД СИЛОЮ, з дослідження Ю. Каган «Про цю книгу і її автора»
Навесні 1955 р., через кілька днів після звільнення Юрія Айхенвальда з ЛТПБ – так називалася
Ленінградська тюремна психіатрична лікарня – дружина його, Валерія Герлін, про любов до якої
він написав стільки прекрасних, найчистіших віршів, покликала мене в гості познайомити з
чоловіком, котрий повернувся до Москви.
…Прізвище Айхенвальд за кілька днів до першої зустрічі я почула від мого вчителя,
прославленого тепер філософа Олексія Федоровича Лосєва. У сумній бесіді про погублену
російську культуру він палко сказав, що знав двох великих російських критиків XX-го століття:
«Це були два євреї! Гершензон і Айхенвальд!».
…Тоді ж і дав мені О. Ф. Лосєв том зі статтею про Бєлінського. З тією самою, котра починалася
словами «Бєлінський – це легенда...» і в якій після цілковитого розвінчання героя зазначалося, що
при всьому цьому саме Бєлінський вперше звів появу літературного твору в
