Айхенвальд Юлий (fb2)




АЙХЕНВАЛЬД Юлій Ісайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, літературний критик, перекладач. Псевдоніми – Ю. Альд, Б. Камінецький.

З родини священика. Батько, Айхенвальд І., – рабин.

Народився 12 січня 1872 р. в м. Балті Подільської губернії Російської імперії (нині – районний

центр Одеської області України).

Помер 17 грудня 1928 р. в м. Берліні (Німеччина).

Закінчив одеську Рішельєвську гімназію (1890), історико-філологічний факультет

Новоросійського університету (1894).

Працював викладачем однієї з Московських гімназій, університету Ім. Шанявського, Вищих

історико-філологічних жіночих курсів В. Півторацької, відповідальним секретарем редакції

журналу «Питання філософії і психології», завідуючим відділом газети «Кермо», читав курс

лекцій в берлінській Російській релігійно-філософській академії.

Член Пушкінської комісії Товариства любителів російської словесності, Союзу російських

журналістів і літераторів в Німеччині.

Книга «Силуети російських письменників» удостоїлась почесного відгуку Російської академії наук

(1909).

Друкувався в газетах «Мова», «Російські вісті», «Ранок Росії», «Кермо», «Сьогодні», журналах

«Наукове слово», «Російська думка», «Вісник виховання», «Нова російська книга».

Як літератор дебютував філософським трактатом «Емпіризм Локка і раціоналізм Лейбніца».

Потім настала черга наступних доробків: «Силуети російських письменників» (1906), «Етюди про

західних письменників» (1910), робота про В. Бєлінського (1913), «Відповідь критикам» (1914),

«Наша революція. Її вожді і ведені» (1918), «Безсмертна вульгарність», «Самогубство»,

«Мистецтво і мораль», (усі – 1919-1921), «Лев Толстой» (1920), «Схвалення неробства», «Поети і

поетеси» (обидва – 1922), «Дві дружини» (1926).

Революцію осені 1917 р. зустрів вороже, оскільки матеріалізм вважав «цинізмом, що добігає

величі».

На збірник «Поети і поетеси» в комуністичному рупорі газеті «Правда» (2.6.1922), з’явилася

розгромна стаття під промовистим заголовком «Диктатуро, де твій батіг?», в якій відверто

пропонувалося «батогом диктатури змусити Айхенвальдів забратися за межу в той табір

утримання, до якого вони належать по праву». Не дивно, що наш земляк тут же потрапив в розряд

заборонених, а незабаром був висланий з Країни Рад на т. зв. «філософському пароплавові» (1922).

Переклав з німецької «Повне зібрання творів» А. Шопенгауера (1901-1910).

Вважав, що російська літературна критика прийняла на себе не властиві їй суспільно-політичні

функції, через що перетворилася в публіцистику.

Загинув А. внаслідок нещасного випадку, потрапивши, як і К. Арабажин, під колеса трамваю.

Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Бердяєв, О. Лосєв, К. Чуковський, В. Набоков, М.

Осоргін, Ю. Каган, Г. Струве, С. Франк, Д. Овсянико-Куликівський, І. Гессен та ін.


***

ПРАВДА ГОЛОСНІША ЗА НЕПРАВДУ

, з творчого кредо Ю. Айхенвальда

Письменник стосовно своєї матерії – фундаторська форма... Письменника ніколи не можна

прочитати до кінця. Талант органічно чесний.


СВІТ, ПОБАЧЕНИЙ МОЇМИ ОЧИМА, з вірша Ю. Айхенвальда

Я хочу, чтоб остался,

Со мной не ушел,

Мир,

Увиденный только моими глазами,

Мир,

Услышанный только моею душой!


АНЕКДОТИ З КУПЕЦЬКОГО ПОБУТУ, з есе Ю. Айхенвальда «Островський»

Світ Островського – не наш світ, і до певної міри ми, люди іншої культури, відвідуємо його як

чужоземці: у своїх контурах він лежить перед нами як об’єкт стороннього спостереження, як

сценічне видовище...

Він дав деяке віддзеркалення відомого середовища, певних кварталів російського міста, проте не

піднявся над рівнем специфічного побуту, і людину для нього затулив купець.

…Він навіть не знає, не розуміє, де починається справжня драма... все це – лише яскраві,

колоритні анекдоти з купецького побуту...


РУДОКОП ДУШІ, з статті Ю. Айхенвальда «Достоєвський»

Достоєвський, плавець страшних людських глибин, провидець темряви, рудокоп душі, пережив

психологію страти, неймовірний жах її очікування.

…Письменник катастроф, психолог метань... очі його розкриті на фатальну незавершеність, на

постійний неспокій і хвилювання сумуючого і крамольного духу.


НЕ БАЛАКУЧИЙ, з есе Ю. Айхенвальда «Бунін»

Свого ліризму він не марнує даремно: він не балакучий. Нещедрими словами розповівши про що-

небудь важливе або випадкове, про те, що було в природі або в кімнатах садиби, строгим нарисом

незамінних ліній передавши яку-небудь східну легенду або притчу, він цим самим неминуче і ніби

не з власної волі будить у нас відоме враження, теплий рух серця.

СПІЗНАВ НИЦІСТЬ БРЮСОВА, з листа Ю. Айхенвальда В. Ходасевичу від 5 серпня 1926 р.

Про Брюсова… Я менш за все схильний його ідеалізувати, він не раз робив мені дурне, а коли став

наближеним до сильних світу цього, негарно, тобто, економічно мсився мені за негативний