що?» – залишався, по суті, без жодної відповіді. Гнав і переслідував не народ і навіть не клас, а
пануюча партія, яка вкрала у сліпого народу владу і винищувала «всіх не наших».
Щоб не було свідків злочину!
У КРОПИВУ, з оповідання О. Яблоновського «Батюшка Євстафій»
...Без щонайменших ознак клювання ми просиділи ще півгодини, а, можливо, і цілу годину, коли
раптом я відзначив, що суддя неспокійно завовтузився на місці і став тривожно поглядати на той
бік ріки...
– Ну так і є: принесли-таки дідьки!
Я ... угледів, що протилежним боком йшов наш сусід по дачі, батюшка Євстафій, дуже мила
людина і великий любитель політичних розмов.
– І чого шляється, скажіть на милість? Чого йому тут треба?
Суддя так шипів і косився у бік о. Євстафія..., що мене мимоволі починав розбирати сміх.
– Чесне слово, якщо він спробує тут купатися, так я його голого в кропиву посаджу!..
...Батюшка, тим часом, з дотриманням найбільшої обережності, тихенько розстелив на траві свою
величезну носову хустку з червоного фуляру, тихенько сів на неї і вже не капелюхом, а лише
руками обмахував своє зніяковіле, спітніле обличчя.
Він був так наляканий шипінням судді, що не смів говорити навіть пошепки, і лише очима і
жестами запитав у мене, чи багато ми наловили. Я жестами ж відповів йому – «Нічого».
Тільки за годину суддя, нарешті, здався на мої умовляння і припинив ловити, або – як сам він
говорив – «склав зброю».
– Ну скажіть, отче Євстафію, ну, чи не ідіотство це з боку дільничного мирового судді: чотири
години сидіти на березі і згодовувати своє тіло комарам? – А до речі, як ловили рибу в Старому
завіті: я щось не пам’ятаю, щоб тоді були вудки? Втім, можливо, що, за велінням Божим, риба
сама відшукувала праведників і сама ж стрибала до них в казанок з юшкою.
ВРЯТУВАВ САШУ ЧОРНОГО, з статті А. Іванова «Ображене кохання»
Подальший поворот подій важко, мабуть, назвати іншим словом, як диво. Дізнавшись за
чистісінькою випадковістю, про долю нещасного хлопчика, залишеного сім’єю, журналіст-
початківець Олександр Яблоновський розповів про його сумну долю на сторінках «Сина
Вітчизни» – однієї з найбільших газет того часу.
Стаття потрапила на очі житомирському чиновникові К.К. Роше, і той вирішив забрати хлопця до
себе. Так Саша Глікберг в кінці 1898 року опинився в Житомирі – місті, котре стало для нього
другою батьківщиною.
ВІРНО СЛУГУВАВ БІЛИМ, з передмови В. Леонідова до оповідання О. Яблоновського
«Батюшка Євстафій»
Яблоновський до кінця днів продовжував затято викривати нову владу в Росії і тих, хто їй
прислужував. У своїх нарисах він малював їдкі портрети Леніна, Красіна, Дзержинського, писав
про розпродаж культурних і церковних цінностей, висміював партійну цензуру.
Особливу ненависть викликали у нього «попутники» комуністів – Яблоновський не жалів отрути
й іронії, відгукуючись на твори Маяковського, Єсеніна, Білого, Вересаєва, Олексія Толстого.
Одним з головних «героїв» Олександра Олександровича став Горький – йому сатирик присвятив
цілий цикл памфлетів.
...Весь свій талант Олександр Олександрович направив на службу Білому рухові...
ЯБЛОНОВСЬКИЙ ОБУРЮВАВСЯ, зі спогадів М. Рощіна «Мій Купрін»
Бідність пригноблювала самого Купріна надзвичайно. Треба сказати правду, що експлуатували
його найнелюдянішим, найбезсовіснішим чином. Якийсь літературний пройдисвіт, котрий залучив
Купріна до свого видання і на його імені залагодив свої справи, узяв з нього слово, що він буде
всім розповідати, буцімто отримує три тисячі франків. Насправді платив йому п’ятсот.
...Від випадку до випадку, та й то якщо справами переймався якийсь старий приятель Купріна,
присилали йому ...гріш, більшість же не лише не платили ні копійки, а й взагалі не відповідали на
купрінські листи – літературна крадіжка у нас в побуті квітне.
Пам’ятаю, солідна далекосхідна газета, яка іменувала себе національною, заборгувала групі
паризьких літераторів, серед них і Купріну за оригінальний матеріал в «святкові» номери,
невелику суму, щось близько п’яти тисяч франків. З рік тяглося листування, і особливо, пам’ятаю, обурювався покійний О. О. Яблоновський. Нарешті до Парижа приїхав уповноважений
видавництва, вусата бистроока людина в чоботях і російському картузі, пригостила всіх нас
сніданком у хорошому ресторані і стала торгуватися. Виторгувала «копу за рубель»... А мандрівка
