Яблоновский Александр (fb2)




ЯБЛОНОВСЬКИЙ Олександр Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, критик, публіцист, журналіст. Справжнє прізвище – Снадзський.

З міщанської родини.

Народився 3 (15) листопада 1870 р. в Єлизаветградському повіті Херсонської губернії Російської

імперії (нині – Кіровоградська область України).

Помер 3 липня 1934 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі Іссі-ле-Муліно.

Закінчив одну з Одеських гімназій, юридичний факультет Петербурзького університету.

Працював присяжним повіреним, фейлетоністом журналу «Освіта» (1903-1905), газет «Київська

думка» (1905-1916), «Російське слово» (1916-1918), «Ранок» і «Вечір» (1918-1920), «Вітрило»

(1920), «Відродження» (1925-1934).

Голова Ради Спілки російських письменників і журналістів (1928).

Постійний член правління Спілки письменників і журналістів в Парижі.

Друкувався в газетах «Київська думка», «Ранок», «Вечір», «Російське слово», «Луна», «Вітрило»,

«Відродження», «Кермо», «Син Вітчизни», «Сьогодні», «Останні вісті», журналах «Освіта»,

«Російське багатство», «Світ Божий».

Як літератор дебютував в журналі «Російське багатство» оповіданням «Недобитки» (1893).

Потім настала черга повістей «Гімназисти» (1901), «Діти вулиці» (1928), оповідань «Батюшка

Євстафій» (1921), «Філька» (1934).

Перу нашого земляка належать книги «Оповідання для дітей» (1921).

Залишив по собі спогади «Єгипет. Гості англійського короля».

За життя мав двотомне видання своїх творів (1922).

Більшовицької революції не сприйняв, емігрувавши спочатку до Єгипту (1920-1921), потім –

Німеччини (1921-1925) і, зрештою, – Франції (1925-1934).

Серед друзів та близьких знайомих Я. – О. Купрін, І. Бунін, Б. Орєчкін, А. Бухов, К. Левін, С.

Облонський та ін.


***

ЯК БАГАТО ДУРОЩІВ

, з політичного кредо О. Яблоновського

Як багато дурощів – тупих, безнадійних, вузьколобих дурощів – в нашій пропащій, звироднілій

революції!


ЗВИРОДНІЛА РЕВОЛЮЦІЯ, уривок з книги О. Яблоновського «Єгипет. Гості англійського

короля»

Сиджу на палубі і слухаю, як старий хохол-бджоляр, що втік звідкись з-під Пирятина, розповідає

сусідам свою епопею. Це кремезний, бородатий «пасічник», могутній, мов дуб, з широкою, як

пором, спиною і з вузлуватими трудовими руками, схожими на клішні рака.

– Від, чи повірите, чи ні, а мені довелося витікати з своєї хатини в одних кальсонах... Не було часу

навіть штани надіти, покарай мене Бог... Чи то червоноармійці, чи інша якась сволота, а тільки

прийшли вночі різати. Чоловік п’ятдесят та все з рушницями, та все з дрюччям, матері їх дідько.

Вставай, кричать, буржуй товстопузий, зараз тобі кишки випустимо!

А ви самі, панове, бачите, який я буржуй. Я і працівника зроду не тримав – на мене бджоли

працювали. Ну, правда, за 50 років праці, я і хатину хорошу поставив, і копійка у мене водилася.

Будинок був, так би мовити, повна чаша: «і став, і млинок і вишневенький садок»...

Так от же все сволоті тепер дісталося...

Прийшли серед ночі кишки випускати. Завидно стало. А тобі, собачий сину, хто ж заважав бджіл

тримати? Ти чого в шинках одяг пропивав? Ти чого бджолою не займався? Звичайно, заграбастати

чуже і випустити господареві кишки – справа легка... Та тільки брешеш, собачий сину, не

випустиш...

Як почали вони двері вибивати прикладами, та як стали в хату стріляти, то я віконце головою

висадив і – ходу... Задами, городами на леваду вискочив та до річки, та в човник, і дай Боже ноги...

І ось тепер, панове ви самі бачите: з рідної своєї пасіки Михайло Ковальчук заплив аж у грецьке

море... Була хатина, були коні, були бджоли, а зараз залишився без статків... Навколо грецьке море

і біс, і батечко його знають, куди воно, і що воно, і як...

...Я слухав хохла, сміявся і все думав свої невеселі думи:

Кому це потрібно було і де, в якій країні могло ще трапитися, щоб трудову людину і корінного

селянина викинули геть з вітчизни? За що і за яким правом і в ім’я яких цілей? За бджільництво?

Чому, насправді, Михайло Ковальчук опинився в «грецькому» морі? Чому він не у себе в

Пирятині, не на своїй пасіці і чому все його «господарство», яке він, як мурашка, півстоліття

мурував своїми руками, полетіло бісу на роги?

...За час своїх мандрів морями я вислухав, принаймні, тисячу розповідей про те, як одні ...люди

били, принижували, розоряли, переслідували і проганяли інших ...людей. І скрізь запитання – «За

що?» – залишався, по суті, без жодної відповіді. Гнав і переслідував не народ і навіть не клас, а

пануюча партія, яка вкрала у сліпого народу владу і винищувала «всіх не наших».

Щоб не було свідків злочину!


У КРОПИВУ, з оповідання О. Яблоновського «Батюшка Євстафій»

...Без щонайменших ознак клювання ми просиділи ще півгодини, а, можливо, і цілу годину, коли

раптом я відзначив, що суддя неспокійно завовтузився на місці і став тривожно поглядати на той

бік ріки...

– Ну так і є: принесли-таки дідьки!

Я ... угледів,